Побачила світ монографія кандидата історичних наук, директора Запорізького науково-дослідного центру «Спадщина» Юрія Щура «Будь перший в боротьбі і перемогах»: український націоналістичний рух на Запоріжжі (1920-1950-ті рр.)». Це далеко не перша публікація вдумливого дослідника нашої новітньої минувшини, але за глибиною інформації, почерпнутої з численних архівних джерел різного походження книга просто вражає, і не ознайомитися з нею означає жити позавчорашнім днем та мислити стереотипами преславутої радянської пропаґанди, згідно якої українські націоналісти якщо і були, то лише на захід від Збруча, а східніше – ніде й ніколи.
Особливістю даної книги, попри її безсумнівно академічно-науковий формат (цитовано понад 600 публікацій та архівних джерел) є виклад матеріалу в художньо-документальному стилі, що робить її доступною не лише для науковців та професійних істориків, але й широкого загалу. Для глибшого усвідомлення суті ідеологеми «націоналізм» (яка в усі роки радянського періоду піддавалася прокляттям та була під табу), автор вмістив дуже об’ємний (сторінки з 6 по 32) «Вступ», де докладно аналізується цей термін з міжнародно-правових позицій, а також дається оцінка цитованих джерел на предмет їх інформативності й достовірності, адже погодьтеся: піднята тема неоднозначна і є певна небезпека як применшення, так і надмірної гіперболізації реальних здобутків борців за волю і незалежність України в краї, який імперія тримала під своїм особливим наглядом від часів Катерини ІІ, небезпідставно вважаючи, що територія, де зародилась і функціонувала Запорізька Січ становить потенційну небезпеку втрати контролю над нею.
Іншим важливим аспектом характеристики проблемати слід вважати те, що автор не обмежується часовими рамками поширення націоналістичних ідей на Запоріжжі від часу утворення ОУН (тобто формально з 1929-го року), а веде відлік часу з 1917-го, назвавши перший розділ книги «У пошуках ідентичності…» й відстоюючи ідею з’яви початкових форм організованого націоналістичного руху на Придніпров’ї за десятиліття до утворення Організації, очолюваної Є.Коновальцем, що слід вважати абсолютно обґрунтованим. Відомо ж бо: основоположниками українського націоналізму були Микола Міхновський з Полтавщини і Дмитро Донцов із Мелітополя…
Юрій Щур
Наполегливо рекомендую і придбати (при нагоді), і конче прочитати рецензовану книгу, хоча (за В.Винниченком) здійснити це «без брому» майже неможливо: з її сторінок постають трагічні картини доль борців за незалежність, неймовірні переслідування радянськими чекістами і німецькими нацистами (що зайвий раз доводить облудність тези про нібито «колабораціонізм» українських націоналістів з гітлерівцями), але рефреном звучить віра у неминуче торжество справедливості й право нашого народу на свою суверенну, незалежну державу. Дісталася вона нам – омріяна свобода – дуже дорогою ціною, і про це слід пам’ятати кожну мить життя!
І ще: книга Ю.Щура є однією з тих, котра по-суті реабілітує добре ім’я ідеологеми «націоналізм», в чому є велика потреба (особливо на Сході України), оскільки десятиліття ворожої пропаґанди в багатьох серцях і душах створили карикатурний образ опудала українського націоналізму, котрий не має нічого спільного з реальністю і призначений служити стародавньому імперському принципу – divide et impera, в перекладі – «поділяй і владарюй».
Василь ГУМЕНЮК
