29.11.14. Близько десятка чоловік вже отимали поранення… Кров рівним шаром була повсюди у нашому імпровізованому штабі. Я в темряві наступив на закривавлену ногу одного з поранених. Той заволав як звір. Вибач братчику – тихо промовив я та побіг до першої лінії так званої оборони. Усюди дірками на мене дивиличь чорними очима понівечені стіни. Поряд із виходом лежали тіла загиблих. Їх підготували до евакуації. Двічі довелось вибивати сепаратистів із другого поверху. Пострілом із РПГ вдалось рознести забарикодовану вогневу точку противника. На першому поверсі скосили дві трійки знахабнілих нападників. З даху та із третього поверху через дірки у стелі періодично залітали гранати. Начальство зібралось на термінову нараду та розпитує по телефону про стан справ. Тримаємось – кажу. Лишень допоможіть чимось. Після обіду до нас прибув десяток розвідників. В хід пішов другий блок цигарок, що курились одна за одною. На вулиці зароджувались сутінки, які змішуючись із димом вибухів і зимовим вітром заносились до приміщення.
На фото – на передньому плані “Еверест”
