На честь походу на Москву 1618 року

В кінці червня 2019 року Олеський замок зібрав вишукану публіку: Ротарі-Клуб-Леополіс з ініціативи директора ЛГМ ім. Б. Возницького Тараса Возняка відкрив тут пам’ятну дошку, спроектовану Володимиром Одрехівським, на честь 400-ліття від участі Богдана Хмельницького у поході на Москву 1618 року. В горішній частині таблиці вміщено дві дати: «1618 – 2018». Текст, уміщений на таблиці під портретом Хмельницького у старшому віці, вказує:

«Зиновій-Богдан Хмельницький

Гетьман України

1595 + 1657

У цьому замку минули його дитячі роки

Встановлено у 400-ту річницю участі

Зиновія-Богдана Хмельницького

в поході на Москву»¹.

Дозволю собі висловити кілька міркувань щодо наведеного вище тексту. В Олеському замку майбутній гетьман провів свої юні роки, а не дитинство, оскільки народився він близько 1595 року, найімовірніше, в Чигирині, коли його батько допомагав Іванові Даниловичу керувати Чигиринським староством. Богдан жив у Олеському замку під час свого навчання у Львівській колегії єзуїтів, заснованій 1608 р. С. Жулкевським². Багатющу історію Олеського замку й пов’язаність із ним роду Хмельницьких³ свого часу досліджував у архівах Борис Возницький. Саме він зробив сенсаційне відкриття про те, що батько Богдана Михайло Хмельницький не загинув 1620 р. під Цецорою, а потрапив у турецький полон і був живим іще 1627 року⁴. Відновлюючи замок з руїн, Борис Возницький думав, у першу чергу, про те, чим зацікавити тодішню владу, переконати її в необхідності фінансування цього незвичного для радянських часів проекту. Постать славного гетьмана та його батька Михайла видалися цікавими київським чиновникам. До того ж у роки хрущовської «відлиги» й за секретарювання у ЦК КПУ Петра Шелеста в Україні стало модно музеєфікувати місця, пов’язані з козацтвом, опришками, вивчати історію міст і сіл, організовувати місцеві краєзнавчі музеї. У руслі цих процесів Борис Возницький зумів «вибити» в Києві кошти на відновлення Олеського замку. Реставрація тривала з 1963 до 1977 року. В музейній експозиції, розгорнутій у залах замку, Хмельницьким відводилася важлива роль. Слід зазначити, що відновлення замку інспірувало відомого письменника Романа Іваничука написати історичний роман «Черлене вино», сюжет якого пов’язаний з Олеськом.

Щодо тексту таблиці – дати життя великого гетьмана варто було подати після його прізвища, а не після слів «Гетьман України»: гетьманом він був 1648-1657 рр. Ще одна деталь, яка може спантеличити відвідувачів Олеська – ім’я Хмельницького на таблиці Зиновій-Богдан. Як пише академік І. Крип’якевич, «Ім’я Хмельницького Богдан було народною формою церковного імені Теодор; Хмельницький був іменинником 27 грудня, в день Теодора Начертанного. Духовенство, а також і козацька старшина в урочистій обстановці називали Хмельницького Зиновієм, мабуть, це його друге ім.’я, як це було у звичаях того часу, але сам Хмельницький іменем Зиновій ніколи не підписувався»⁵.Натомість відомий історик-архівіст В. Замлинський, публікуючи біографію Хмельницького в серії «ЖЗЛ», написав інакше «27 декабря 1595 года в семье Михаила Хмельницкого родился сын Зиновий. Поскольку родился он на третий день рождественских праздников, когда отмечалась память святого Федора Начертанного, по святцам получил он и второе имя Богдан (перевод греческого имени Федор, богом данный)⁶.». Цю версію історик повторив за козацьким літописцем Грабянкою: «роди сына Зиновия (его же после Богданом нарекоша)». Дивно, що ніхто з давніх дослідників не звернув уваги на те, що імена Теодор (Богдан) і Зеновій, Зиновій (Зевсів, дарунок Зевса) є, фактично, синонімами, запозиченими з латинської і грецької мов. Оскільки грецька мова для української еліти й духовенства виконувала ту ж роль, що латинська для поляків, логічно, що вищі духовні особи в урочистих випадках користувалися іменем «Зиновій», підкреслюючи цим пов’язаність гетьмана з «старожитною релегією грецькою». Однак, як слушно зауважив Крип’якевич, на практиці гетьман використовував лише ім.’я «Богдан», зокрема в підписаних ним документах⁷. У листах до маґістрату міста Львова з часу другої облоги міста козаками 1655 р. Хмельницький також зве себе «Bohdan Chmielnicki»⁸. Титульна сторінка реєстру Війська Запорізького 1649 р. з зображенням Сирокомлі⁹ – «старожитного клеиноду панов Хмелницких»¹⁰ містить ініціали гетьмана: «Б Х Г В Е К М З» (Богдан Хмелницкий, гетман Воиска Его Королевскои Милости Запорозкого) взагалі без другого імени. Так само без імени «Зиновій» підписана відома гравюра В. Гондіуса 1651 р. Натомість неодноразово репродукований рисунок з літопису Величка з ініціалами «Б S Х Г В Е Ц Т В З» (Богдан Зіновій Хмелницкий, гетман Воиска его царського турского величества Запорозкого) і титульний аркуш згаданого літопису «Σказаніє о воинѣ коzацкои z поляками чреzъ Sѣновія БогдаNа ХмелNіцкого Гетмана Воискъ Запорожскіхъ…»¹¹ походять з дещо пізнішої епохи (І-й том закінчений 1720 р.¹²) й не можуть вважатися суттєвою альтернативою згаданих вище джерел. Думку Івана Крип’якевича щодо імени гетьмана поділяють і сучасні українські (Ярослав Дашкевич¹³) та польські історики, зокрема Януш Качмарчик¹⁴ і молодше покоління¹⁵.

Як не дивно, але пам’ятна таблиця в Олеську стала чи не єдиним матеріальним втіленням відзначення 400-річчя походу козаків під проводом легендарного Петра Конашевича-Сагайдачного на Москву 1618 року. Повертаючись до урочистостей в Олеську, хотів би підкреслити, що вшануванням великого Богдана, славного полководця й творця козацької держави, ми додаємо ще одну цеглину до фундаментів української нації – нації хліборобів, мореплавців і воїнів, які завжди відстоювали свою незалежність і воліли героїчну смерть, як невольниче ярмо. Століття бездержавності наклали прикре тавро на нашу національну вдачу, отож пригадуючи «козачого батька», ми змушуємо українців задуматися над нашою трагічною і героїчною історією, подумки повернутися в добу, коли козаки, селяни, міщани, шляхта й духовенство спільно вибороли Україні волю, щедро поливши її кров’ю своїх кращих синів.

Іван СВАРНИК, історик,

голова Археографічної комісії НТШ