Юрій Щур
Співробітники совєтських каральних органів усім агентурним справам давали кодові назви. Коли ознайомлюєшся із справою, часто не розумієш чому вона отримали таку назву, що саме спонукало надати виключно такої характеристики, які особливості справи чи її об’єктів «надихали» на це? У випадку агентурної справи «Невгамовні» все виглядало цілком логічно. У розробці чекістів перебували молоді українці, які не мали наміру припиняти своєї патріотичної діяльності навіть на незнайомих теренах, де вони опинилися як переселенці.
У квітні 1951 року співробітники МГБ, які відповідали за розробку агентурної справи «Невгамовні», змушені були констатувати, що розширилася географія роботи. Якщо під час попередньої агентурної розробки основні зусилля агентури та інформаторів були спрямовані лише на два села у Приморському районі – Коларівка та Партизани, то тепер доводилося розпорошувати сили й на Верхньо-Хортицький район Запорізької області. Цей район був створений після закінчення німецько-совєтської війни, зараз його території входять до складу Запорізького району.
Почалося все з того, що на початку квітня на одному із зібрань молоді Наталя Липко закликала знайомих залишити територію Приморського району, значно заселеного етнічними болгарами, й перебиратися до Верхньо-Хортицького, де питому вагу складали українці. Щоб не привертати увагу колгоспного керівництва та чекістів, переїзди мали би відбуватися невеликими групами, по 2-3 родини. Інших, хто не мав наміру змінювати місце проживання в Запорізькій області, вона закликала просто повертатися додому, на Тернопільщину.
Серед тих, хто виїхав, були й фігуранти агентурної справи – Михайлина Котович, Стефанія Вітенко, Петро та Михайло Гриценки. У документах за квітень 1951 року згадувалися два населених пункти – села Мар’ївка та Смоляне. Щоб дізнатися «чим дихають» та які плани вони мають, до нового місця проживання було направлено агента Запорізького УМГБ «Добровольця», якому вдалося втертися у довіру до Михайлини Котович та її знайомих (на чекістському лексиконі – «зв’язків об’єкта»). Однак, нічого цінного для своїх кураторів агент не роздобув.
25 квітня 1951 року інформаторка «Зоя» передала співробітникам УМГБ інформацію що переселенка Марія Кухарська (також розроблялася по справі) виїхала з села Коларівка, бо мала намір повернутися до Тернопільської області. Оскільки на потяг вона могла сісти лише у Запоріжжі, то цим і вирішили скористатися МГБісти, залучивши також співробітників міліції. Останні затримали Марію на станції «Запоріжжя-2» під приводом перевірки документів. Під час обшуку у неї знайшли релігійні тексти, що підпадали під категорію заборонених. Далі вже включилися «специ» із 2-го відділу МГБ. Зрештою, вони свій хліб даремно не їли – Марію Кухарську «розговорили», вона досить багато розповіла про молодих націоналістів з Коларовки. Була заагентурена під псевдо «Днєпровская» й долучена до розробки справи «Невгамовні».
Вже 6 травня нову агентку направили (повернули) до Коларівки, звідки вона надавала інформацію про життя й діяльність тих націоналістів, які залишалися на місці. Зокрема, про те, що збори відбуваються й далі, на них читають літературу, обговорюють питання боротьби з совєтською владою для створення незалежної України, співають націоналістичних, ОУНівських, пісень.
Крім того, «Днєпровській» стало відомо, що деякі хлопці з гурту мають намір ухилитися від призову до Совєтскої Армії й виїхати на Тернопільщину, щоб долучитися до збройного підпілля ОУН. Мова йшла про Антона Музику, Дмитра Осіва та Богдана Андрусишина. Цю інформацію підтвердила й інформаторка «Зоя».
Необхідно було більше інформації із середовища саме хлопців. 31 травня був негласно затриманий та допитаний переселенець Петро Воробель, який з Коларівки перебрався до Смоляного. Після відвертих відповідей на допиті був завербований як інформатор з псевдонімом «Малий». Саме він мав надавати інформацію про розмови та дії хлопців із націоналістичної організації. Особливо, про наявність зброї та націоналістичної літератури.
Саме від «Малого» з Приморського району надійшла інформація про те, що молодь з Коларівки мала зв’язки з боївкою ОУН «Стріла», яка діяла на Тернопільщині. Саме звідти й надходила до Коларівки література. Крім того, інформатору вдалося з’ясувати, що розширилася географія молодіжної організації. До сіл Коларівка та Партизани додалася В’ячеславка, також у Приморському районі.
Коли читаєш доповідні та інші документи УМГБ Запорізької області, що стосуються розробки справи «Невгамовні», в очі кидається наскільки щільно вдалося чекістам обсадити молодих націоналістів агентурою та інформаторами. У селі Партизани, де молодь гуртувалася навколо Зої Коломиї, також діяла інформаторка МГБ «Ягода» (з місцевих жителів), яка брала участь у зборах. Відповідно, про теми розмов молодих націоналістів тут були поінформовані й чекісти. Це давало їм можливість складати цілісну картину про діяльність молодіжних націоналістичних організацій на території трьох сіл Приморського району.
У селах сучасного Запорізького району продовжувала свою організаційну діяльність Наталя Липко. Агентка «Днєпровская» доповідала кураторам про обговорення на зборах проблем майбутньої війни між англо-американським блоком та СССР та долі України, перспектив її незалежності тощо.
Очікувано, що розширення географії діяльності молодих націоналістів, підтвердження фактів їхніх зв’язків із діючим збройним підпіллям ОУН на Тернопільщині, інформація про наявність та переховування зброї й літератури, не могли не турбувати керівництво УМГБ Запорізької області. Відповідно, станом на липень 1951 року планувалося перш за все встановити місця магазинування зброї та збереження націоналістичної літератури. Крім того, здійснювався процес збирання інформації на нововстановлених об’єктів справи, зокрема із залученням даних від співробітників МГБ з місць попереднього проживання.
Про подальшу діяльність молодих націоналістів та боротьбу з ними співробітників МГБ та їхньої агентури можна буде дізнатися із подальших публікацій на сторінках «Шляху Перемоги».
