Юрій Щур
Здійснюючи усі можливі заходи з поборювання українського визвольного руху, радянська влада плодила купу міфів про своїх ворогів. На широкий загал інформація подавалася скупо, дозовано й у тій інтерпретації, яка дозволяла притримуватися «єдино правильного курсу вождя народів». Зовсім інші картину спостерігаємо у документах радянських органів державної безпеки, які готувалися для керівництва компартії чи спецслужб. Стосується це і проблеми, запропонованої сьогодні на розгляд: у партійній риториці УРСР була країною суцільної піонерії та комсомолії. Документи МДБ свідчать про протилежне: протягом 1948 – першої половини 1949 років на території України МДБ вдалося виявити 575 антирадянських молодіжних організацій та груп та заарештовано 6593 учасників віком до 25 років. З цієї кількості 14 організацій – на території наддніпрянських областей, де було заарештовано 188 осіб.
У «Шляху перемоги» №26 (3287) від 28 червня 2017 року була публікація про одну з таких організацій, – «Групу українських підпільників», що діяла на території Запоріжжя та Гуляйпільського району. Наразі ж пропонуємо огляд деяких інших організацій та груп.
У лютому 1949 року у м. Сталіно (Донецьк) органам МДБ, на основі агентурних даних, вдалося заарештувати 6 членів підпільної організації «Союз демократичної свободи», серед них Ігоря Соложенка (керівник), Анатолія Рибалку та Олександра Дубогрея. Під час обшуків у Соложенка було вилучено протоколи зборів організації, список її членів та текст присяги. Під час слідства було встановлено, що Ігор Соложенко тривалий час сам займався виготовленням й поширенням антирадянських листівок, а у січні 1949 року виступив ініціатором створення підпільної організації, яка однак проіснувала недовго.
У Ворошиловградській (Луганській) області у місті Красний Луч (з 2016 – Хрустальний) за допомогою агентури була викрита молодіжна антирадянська група, яку очолював учень школи фабрично-заводського навчання №69 Олександр Дзятко. Останній разом з учнем ремісничого училища №13 Георгієм Дербенцевим створили «Союз народної правди», розробили текст присяги, виготовили емблему, печатку й штамп. Крім того, під час обшуку у них було вилучені зошити із зашифрованими записами й виготовлені ними антирадянські листівки, які вони мали намір розмножити на друкарській машинці й поширити серед населення.
Для ліквідації молодіжної націоналістичної організації, яка діяла у Києві й мала зв’язки з підпіллям на Західній Україні, співробітники МДБ здійснювали заходи в рамках агентурної справи «Грачі». Об’єктами справи стали студенти столичних вишів.
Агентурним шляхом було встановлено, що студенти Київського театрального інституту Яків Сербин та Микола Круковський («Лис») весною 1949 року створили підпільну організацію, яка за мету ставила боротьбу з радянською владою за створення самостійної України. Ця організація мала складатися з «трійок», а для ефективної діяльності необхідно було налагодити зв’язок з підпіллям на території західноукраїнських областей. Задля цього у травні 1949 року Сербин виїжджав до Дрогобича, де намагався налагодити зв’язок з націоналістичним підпіллям. Микола Круковський, намагаючись налагодити зв’язок з підпіллям ОУН, залучив до організації уродженця Львівської області Степана Стецька. Останній привозив до Києва націоналістичну літературу, яку отримував від членів націоналістичного підпілля у Львові.
Як пізніше з’ясувалося, Степан Стецько («Лос») у вересні 1944 року дезертирував з Червоної армії й приєднався до одного з відділів УПА. Взимку 1945 року легалізувався у Львові, навчався у театральній студії при драматичному театрі ім. Заньковецької, продовжував діяльність у підпіллі ОУН. Восени 1946 року отримав завдання виїхати до Києва для організації клітин ОУН. За великим рахунком, «студентський» гурток і мав стати основою для нового, власне оунівського, осередку. Зв’язковим між Львовом та Києвом, за даними Стецька, був актор театру імені Заньковецької Борис Мірус («Вербовий»), який 20 червня 1949 року приїздив до столиці з метою отримання інформації щодо проведеної Стецьком роботи.
На кватирі у Круковського відбувалися організаційні зібрання, де опрацьовувалася націоналістична література й було вироблено план отримання зброї шляхом пограбування працівників міліції та військовослужбовців. Останнім мав займатися слухач курсів іноземних мов у Києві Яків Лисняк.
Студентка 2 курсу Київського педагогічного інституту Віра Чумак, виконуючи настанови керівників організації, налагодила зв’язок із знайомими по школі із Сміли Київської області. Внаслідок успішно проведеної роботи, їй вдалося залучити до підпілля Горбаченка, Титаренка та помічника машиніста депо Фастів-2 Петра Лавріненка. Ці троє, в свою чергу, отримували націоналістичну літературу й проводили подальшу діяльність на місцевості.
Кінцева реалізація справи «Грачі» розпочалася 24 липня 1949 року, коли був таємно затриманий Яків Сербин. Загалом в рамках реалізації справи «Грачі» співробітниками МДБ були заарештовані 10 підпільників. Під час арештів вилучено націоналістичну літературу, текст клятви членів організації (за авторством Сербина), велика кількість віршів та текстів антирадянського змісту.
Особливу зацікавленість слідчих викликав саме Степан Стецько, оскільки мав виходи на оунівське підпілля Західної України. На допитах він назвав до 50-ти відомих йому учасників антирадянського руху у Львові та Львівській області. Співробітники МДБ доповідали «нагору», що дані заарештованого були повною мірою підтверджені агентурним й слідчим шляхом. Зокрема, на підставі свідчень Стецька були заарештовані актори театру імені Заньковецької Олександр Гладкий та Борис Мірус, бухгалтер виконкому Львівської міськради Всеволод Васильківський, художній керівник капели бандуристів Олег Гасюк, асистент режисера Львівського лялькового театру Роман Олексів та продавець однієї з крамниць Львова Михайло Гарух.
