(За матеріалами книги Середницький Я. ПУМа-Дромедар. Абвер. Три Кримські й Північно-Кавказька катастрофи Червоної армії 1941-1942 років. – Тернопіль: Мандрівець, 2015. – 312 с.)
Висадка 26 грудня 1941 року перших підрозділів морського десанту на Азовському побережжі Криму в районі Керчі виглядала для командувача 11-ої німецької армії генерала (від липня 1942 року фельдмаршала) Еріха фон Манштайна вдалою тактичною операцією противника. Проте він оперативно відреагував і відправив до Керчі на допомогу 46-ій німецькій дивізії 8-му кавалерійську та 4-ту гірсько-стрілецьку румунські бригади. Потужніший Феодосійський десант 29 грудня 1941 року мав уже стратегічне значення й змінив співвідношення сил. Тепер Е. фон Манштайну довелося спішно перекидати німецькі дивізії від Севастополя до Феодосії й Керч на відстань 180 кілометрів по зледенілих гірських дорогах при недостачі транспорту. Місця призначення вони досягли за два тижні.
Генерал Еріх фон Манштайн (зліва) і маршал Йон Антонеску. Крим. Весна 1942 р.
План Керченсько-Феодосійської десантної операції начальника штабу Кавказького фронту генерала Ф. Толбухіна полягав у десантуванні двох піхотних армій – 51-ої генерала В. Львова на побережжя в районі Керчі та 44-ої генерала А. Пєрвушина у Феодосійський порт. Сили були не малими – 8 стрілецьких дивізій, 2 стрілецькі бригади, 2 гірсько-стрілецьких полки. Загальна чисельність військ – 82 500 вояків при 43 танках, 198 гарматах і 256 мінометах. Десант забезпечували 78 бойових кораблів і 179 транспортних суден Чорноморського флоту (віце-адмірал Ф. Октябрьскій) і Азовської військової флотилії (контр-адмірал С. Горшков) та мали підтримувати літаки Кавказького фронту й Чорноморського флоту.
На Керченському півострові цій армаді протистояли неповна 46-та дивізія 42-го корпусу генерала Ганса фон Шпонека 11-ої німецької армії, моторизована румунська бригада полковника Раду Корне, 2 полки польової і 5 дивізіонів зенітної артилерії. 8-ма кавалерійська і 4-та гірсько-стрілецька румунські бригади підійшли з-під Севастополя до Феодосії через кілька днів після висадки десанту.
Карта-схема висадки морських десантів під час Керченсько-Феодосійської операції. http://cpacibodedu.ru/ article/145-oborona_glavnoy_bazy_chernomorskogo_flota _sevastopolya.
Командувач 42-го армійського корпусу 11-ої німецької армії генерал Ганс фон Шпонек оцінив небезпеку оточення 46-ої німецької дивізії та моторизованої румунської бригади й віддав наказ відступати від Керчі на з’єднання з основними силами 11-ої німецької армії. Десантники 51-ої совєцької армії без бою вступили до Керчі й встановили прапор на горі Мітрідат. Проте після висадки в льодяну воду та кількох днів боїв на морозних плацдармах не змогли відразу рушити за німецько-румунськими колонами на Захід.
Морські піхотинці встановлюють гюйс на горі Мітрідат над Керчю. 29 грудня 1941 р. www.irememder.ru/drugie–vojska/tolkachev–nikolay–fomich/stranica-4.html
46-а німецька піхотна дивізія генерала К. Гімера з 42-го армійського корпусу, уникаючи оточення, відступила на Захід від Керчі, покинувши важке озброєння, в тому числі 8 справних танків, 67 гармат, 390 бронетранспортерів і броньовиків. Мабуть, не було пального. Відступаючі німецько-румунські війська відбивалися від 302-ої совєцької піхотної дивізії, що переслідувала їх від Керчі. Під Владиславівкою вони зіткнулися з наступаючими від Феодосії військами 44-ої армії. Важкі бої тривали до 1 січня 1942 року. Крім піхоти, артилерії та румунської кавалерії в них брали участь совєцькі танки Т-26, румунські танкетки R-1 і німецькі самохідні штурмові гармати Stug–III Ausf C/D.
2 січня 1942 року німецько-румунські війська 42-го корпусу генерала Г. фон Шпонека прорвалися на захід від Владиславівки й організували оборону на лінії Кієт (Побєдне на березі Азовського моря) – Ново-Покровка – Карагоз (Первомайське) – Коктебель (Планерське на Чорному морі) із прибулими 8-ою кавалерійською і 4-ою гірсько-стрілецькою румунськими бригадами.
44-та соєцька армія після висадки в Феодосії виконувала план, розроблений генералом Ф. Толбухіним. Тому спрямувала основні сили на Схід назустріч 51-ій армії й обмежилася боями з 46-ою німецькою дивізією і моторизованою румунською бригадою під Владиславівкою. 44-а армія діяла нерішуче на Північному й Західному напрямках й просунулася вперед на 10-15 кілометрів. Вона не мала бойового досвіду, бо в Крим прибула з Ірану, а, набране на Кавказі поповнення не мало вишколу.
До 4 січня 1942 року війська 51-ї та 44-ї совєцьких армій зупинилися, зайнявши тільки Керченський півострів. На цьому десантна операція, по суті, завершилася. Командувач Кавказького фронту генерал Д. Козлов не організував наступ на Джанкой, хоча мав вирішальну перевагу в силах. Фельдмаршал Е. фон Манштайн так оцінив його бездіяльність у мемуарах «Втрачені перемоги»: «В перші дні січня 1942 року для військ, що висадилися в Феодосії та тих, що підходили зі сторони Керчі, фактично був відкритим шлях до життєво важливої артерії 11-ої армії – залізниці «Джанкой-Сімферополь» й паралізації постачання 11-ої армії. Слабкий фронт не міг встояти під їхнім натиском. 4 січня в противника в районі Феодосії було 6 дивізій. 132-га і 170-та німецькі піхотні дивізії могли прибути від Севастополя на захід від Феодосії не раніше, як через 14 днів».
Правда, втрати совєцьких військ у Керченсько-Феодосійському десанті за період від 26 грудня 1941 року до 2 січня 1942 року були величезними. 32453 десантники з 82500 загинули, замерзли, пропали без вісті та попали в полон. Ситуація з підкріпленнями була катастрофічною. Літаки не літали, бо не було запчастин. У Феодосійський порт не завезли засоби протиповітряної оборони. До 4 січня німецькі бомбардувальники потопили 5 транспортних суден. Важкі пошкодження отримав і крейсер «Красний Кавказ». На Керченському півострові не було польових госпіталів. Поранених бійців везли до Керчі, звідки вони з оказією добиралися пароплавами на Кубань.
Командування Кавказького фронту в тиловому Тбілісі, склало план операції з визволення Криму і генерал Д. Козлов доповів його Ставці Верховного головнокомандування. Було це 1 січня 1942 року, тобто, в час, коли ударні частини повинні були рухатися до Джанкою. На папері план був непоганим. Ударна «мотомехгрупа» (дві танкові бригади і кавалерійська дивізія) та 51-ша армія (4 стрілецькі дивізії та 2 бригади) мали вийти до Перекопського й Чонгарського перешийків, де їх мав зустріти повітряний десант. 44-та армія (3 стрілецькі дивізії) – йти на Сімферополь, дві гірсько-стрілецькі дивізії – вдарити вздовж Чорноморського побережжя, а Приморська армія – скувати противника в Севастополі. Морський десант в Євпаторії, мав йти на Сімферополь.
Командувач Кавказького і від 28 січня 1942 року Кримського фронтів генерал-лейтенант Дмітрій Козлов.
Ставка ВГК прийняла план і командувач Кавказького фронту генерал Д. Козлов і начальник штабу генерал Ф. Толбухін отримали наказ наступати 5 січня на Джанкой. Але обидва полководці керували Кримською операцією… з Тбілісі й навіть оперативна група штабу дислокувалася на Таманському півострові на відстані 100 кілометрів від Криму. При такому командуванні було проблематично вчасно виконати наказ Ставки ВГК. За наступним терміном Ставки ВГК Кримська операція не розпочалася й 12 січня, хоч сил було більш, ніж достатньо. Наступ 51-ої та 44-ої армій мав підтримувати Чорноморський флот і перекинута до Криму 47-ма армія. Проте постачання боєприпасами і пальним було катастрофічним.
Пройшло трохи більше, як 14 днів, потрібних генералу Е. фон Манштайну для передислокації 132-ої та 170-ої німецьких піхотних дивізій від Севастополя до зони висадки десантів Червоної армії. 15 січня 1942 року німецько-румунські війська вдарили по правому крилу фронту совєцьких військ на лінії «Кієт – Коктебель» і 18 січня відбили основний порт десанту – Феодосію. І тут же стали заводити свої порядки у місті. Дозволили відновити богослужіння в Храмі всіх Святих, зачиненому совєцькою владою в 1938 році. Храм після повернення Червоної армії до Криму в 1944 році перетворили на склад. У 1961 році військові сапери підірвали на диво міцні стіни, а церковні дзвони вночі скинули на дно Феодосійської затоки.
Німецькі кулеметники на вулиці Феодосії. 19 січня 1942 р. http://recicfinder.info/forum/ viewtopic. php?=298t_927.
Заступник наркома оборони, армійський комісар 1-го рангу, представник Ставки ВГК Лєв Мєхліс з офіцерами Кримського фронту. http://feldgrau.info/index.php/2010-09-02-14-48-28/6174-rkka
Переважаючі сили 44-ої, 47-ої та 51-ої совєцьких армій спішно відступили від Феодосії на 10-20 кілометрів на Схід й закріпилися на Парпачському перешийку Керченського півострова. Рятуючи ситуацію, Головнокомандувач Іосіф Сталін послав до Криму для зміцнення керівництва Кавказьким фронтом (від 28 січня Кримським фронтом) повноважного представника Ставки ВГК Льва Мєхліса. Той був армійським комісаром 1-го рангу, начальником Головного політичного управління Червоної армії та заступником наркома оборони СССР. Як «допоміг» Кримському фронту Л. Мєхліс прийти до наступної Керченської катастрофи – то окрема розповідь.
Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка
Ярослав Середницький (Львів)
