Юрій Щур
Київська область
1. Агентурна справа «Затвор».
Підставою для заведення справи стало вбивство 3 лютого 1946 р. Олександри Туровської – голови сільської ради у Липовому Скитку Васильківського району. Слідчими діями було встановлено, що це було здійснено учасниками українського націоналістичного підпілля. В результаті, 9 осіб, яких підозрювали у вбивстві Туровської, після короткої та, за визначенням МДБ, енергійної агентурної розробки були заарештовані. Серед них уродженці села: Лаврентій Федорченко, 1904 р.н., який під час німецької окупації працював у сіль управі одночасно керуючи місцевим осередком ОУН, на час арешту візник заводу «Транссигнал»; колишній петлюрівець Кирило Оріховський, 1891 р.н., до війни – колгоспник, на час арешту секретар сільради. Серед них також був Іван Хмара, 1894 р.н., уродженець смт. Глеваха Васильківського району, до війни – агент з постачання, на час арешту – голова колгоспу. Під час обшуків у заарештованих було вилучено три обрізи й понад сто патронів.
На основі агентурних даних й матеріалів слідства, співробітники МДБ встановили, що наприкінці 1941 р. у Липовому Скитку був створений осередок ОУН, який з березня 1941 р. очолював Федорченко. Деякі учасники організації пізніше перебралися до Києва, зокрема й з метою уникнути репресій. Ті, що залишилися у селі – продовжували діяльність, спрямовану проти радянської влади. Зокрема, голова колгоспу Хмара, за визначенням слідства, ввірене йому господарство розвалив. У зв’язку із тим, що Туровська «систематично викривала шкідницьку діяльність» Хмари й інших, вони вирішили її вбити, а на посаду голови сільради «просунути» Федорченка.
2. Агентурна справа «Явка».
По цій справі розроблялося підпілля ОУН у самій столиці. У квітні 1946 р. вдалося виявити конспіративну квартиру керівника підпілля на Наддніпрянщині Василя Кука («Леміша»), яку утримувала Єфросинія Демінська. На момент виявлення співробітниками МДБ квартири, вона й далі використовувалася оунівцями за призначенням, як пункт зв’язку між підпіллям Києва та Західної України.
У травні 1946 р., за спеціально розробленою МДБ легендою, до Демінської був направлений агент 2-го Управління МДБ УРСР «Полтавка», у бесіді з якою, як із зв’язковою ОУН з Заходу, Демінська підтвердила наявну у МДБ дані про існування підпілля у столиці. Одночасно повідомила, що в ОУН перебуває з 1941 р. і що квартира, де вона мешкала під час німецької окупації використовувалася Київським міським проводом для нелегальних зборів оунівців, друку націоналістичних листівок й літератури, зберігання зброї тощо.
У 1941 р., у зв’язку з арештами гестапо українських націоналістів, Демінська виїхала до Рівненської області, де в діяльності була пов’язана із керівниками підпілля «Максимом Рубаном» (Микола Лебідь), «Лемішем» (Василем Куком), командиром Південної групи УПА «Енеєм» (Петром Олійником) й іншими.
З метою перевірки та доповнення даних агента й активізації розробки, з паролем, отриманим «Полтавкою» від Демінської, в розробку було вдало введено ще одного агента 2-го Управління МДБ УРСР «Волошко». Він повністю підтвердив інформацію попередниці, одночасно виявивши нові зв’язки Демінської по Києву.
Також співробітникам МДБ в ході розробки вдалося встановити особу зв’язкової «Леміша» «Лесі», якою виявилася Ірина Гейко з Берислава Херсонської області. До війни – студентка Дніпропетровського медичного інституту. За агентурними даними, станом на 1946 рік нібито проживала у Москві, де вчилася у медінституті.
3. Арешт одного з керівників підпілля Наддніпрянщини.
Здійснюючи розробку керівників Крайового проводу ОУН Центральноукраїнських (Осередньо-східних) земель, 2-м Управлінням МДБ УРСР були отримані агентурні дані, що керівник жіночої референтури КП на псевдо «Рая» під час боїв за Київ у листопаді 1943 р. виїхала на Західну Україну, звідки налагодила зв’язок із учасниками ОУН на Наддніпрянщині. Проведеними комбінованими агентурно-оперативними заходами «Рая» була встановлена й 23 квітня заарештована. Цим псевдо користувалася Валентина Горбач-Горбаченко (вона ж Левкович і Божиківська Оксана Іванівна), 1918 р.н., уродженка Києва, випускниця Київського держуніверситету. На момент арешту легалізувалася, працювала вчителем, проживала у Бережанах Тернопільської області. На допитах надала свідчення, що керувала жіночою мережею, а після виїзду із Києва працювала у редакції видання Проводу ОУН «Ідея і Чин», а потім диктором (українська та російська мова) радіостанції «Афродита». Валентина була засуджена до 10 років до 10 років таборів, звільнилася 1956 р. Померла у Києві у 1999 р.
Одночасно була заарештована Анна Горбач-Горбаченко, 1894 р.н., уродженка Варшави, до арешту проживала у Києві. На допитах зізналася, що була утримувачем конспіративної квартири КП ОУН, якою користувалися провідники Дмитро Мирон («Орлик»), Пантелеймон Сак («Могила») та Іван Нагірний («Чорний»). Крім того, тут зберігалася література ОУН, друкарські засоби, гроші підпілля.
Співробітникам МДБ також вдалося встановити, що чоловік «Раї» – Роман Божиківський, 1918 р.н., уродженець с. Бабухів Рогатинського району Івано-Франківської області, випускник Львівської політехніки, активний учасник ОУН на псевдо «Остап», в діяльності близько пов’язаний із керівниками підпілля, зокрема Ярославом Старухом («Стягом»). Інженер радіостанції «Афродита». У 1946 р. він з Бережан приїжджав до Києва на зв’язок з місцевим підпіллям, передавав вказівки від Проводу. Роман легалізувався, працював інженером. Заарештований 3 серпня 1946 р., засуджений до 10 років таборів. Як і дружина, звільнився 1956 р.
Черкаська область
1. Агентурна справа «Захід»
Була заведена Уманським міськвідділом МДБ на діюче підпілля ОУН у с. Івангород Христинівського району. В процесі розробки справи були отримані агентурні дані про те, що із Західної України на територію району прибула група озброєних бійців УПА з метою активізації націоналістичної діяльності.
На основі цих даних Уманським МДБ була проведена агентурна комбінація за участі агентів-бойовиків, в результаті якої у с. Івангород були встановлені розшукувані упівці. Під час затримання один з них, на прізвище Видай, загинув, ще двоє (обоє уродженці Івангорода) були заарештовані: Іван Гуральник («Розбійник»), 1915 р.н. та Тит Белюга («Бурлака»), 1920 р.н. Вилучено німецький автомат, гвинтівка, обріз, пістолет «ТТ» й 300 патронів.
В процесі допитів було встановлено місце схованки повстанців, звідки вилучено 20 пудів пшениці, гвинтівка, 300 патронів, 2 гранати, націоналістична література й листування з підпіллям Тернопільської області.
2. Агентурна справа «Чорний шлях».
Організація, яка була ліквідована в рамках реалізації цієї справи в документації МДБ була віднесена до мережі ОУН. Хоча в самих матеріалах йде мова про те, що керівництво цієї організації мало намір вийти на зв’язок із ОУН та УПА. Разом із тим, діяльність антирадянської націоналістичної групи, як на мене, заслуговує на нашу увагу.
Наприкінці липня 1946 р. на території Ротмістрівського й Шполянського й сумісних із ними Златопольського, Кам’янського и Чигиринського районів (все в межах нинішньої Черкаської області) з’явилася озброєна боївка чисельністю до 8 осіб. За час з 30 липня по 19 вересня ця боївка здійснювала теракти над радянським активом, напади на сільради, крамниці сільської кооперації загальною кількістю 17 акцій. В окремих випадках боївкарі залишали після себе листівки із закликами до населення боротися за Самостійну Україну й знищувати представників радянської влади та компартії. Зокрема, 13 вересня біля холодноярського селища Буди Чигиринського району в групі працюючих в полі колгоспників виявлені голова колгоспу Деркач й зав господарством ліспромгоспу Журавльов, які на місці й розстріляні. Мало місце також знищення залізничного полотна (перегон Сердюковка – Каштанівка) тощо. Підпільники мали намір захопити типографію одного з райцентрів, щоб роздобути шрифт й інші друкарські засоби для виготовлення листівок.
Очолював боївку Дмитро Корпань («Дніпровський»), 1922 р.н., у 1937 р. засуджений до 6 років таборів за поширення антирадянських листівок. Його заступником був Володимир Король («Даславський»), 1928 р.н. Боївка оформилася після повернення Корпаня з ув’язнення. Саме він об’єднав навколо себе місцевих націоналістів у «загін Чорноти». Кожен отримав псевдо, а вступ до організації оформлений клятвою борця за незалежність України.
В результаті проведення активних агентурних заходів, місцезнаходження боївки було встановлене у 19 вересня опер групою УМДБ Київської області її учасники в кількості 7 осіб захоплені живими. Всі вони виявилися уродженцями с. Ташлик Ротмістрівського (тепер – Смілянського) району Черкаської області. З них 4 – комсомольці. У захоплених й у схоплених під час операції схованках було вилучено зброя (1 кулемет, 6 автоматів й гвинтівок, 4 пістолети, 4 гранати), 3 партквитки компартії, облігації державного займу СРСР на суму 19 тисяч рублів, щоденник керівника боївки и листівки, ідентифіковані співробітниками МДБ як оунівські.
Щоденник Дмитра Корпаня містив багато записів, які привернули увагу МДБ-істів своєю антирадянською настановою. Дозволимо собі навести цитату, де мова йде про переговори з комуністами. Отже, Корпань вважав, що «краще й безпечніше вбити комуніста, ніж переконувати його. Куля – найбільш переконливий засіб».
