Ольга Нечай
Нещодавно злісні москвини знову обстріляли стару козацьку Умань, у якій жива ще пам’ять про подвиги Богдана Хмельницького, яка була столицею України за гетьмана Ханенка, яка дзвеніла шаблями у добу Коліївщини за Гонти і Залізняка, яка билась за УНР у військах Петлюри та пізніше за українську справу у лавах ОУН-УПА. Цього разу москвинська ракета поцілила у багатоповерхівку по вул. Комарова, 25 і вбила щонайменше 23 уманців, серед них шестеро дітей (троє хлопчиків і троє дівчаток).
Але це далеко не перший їхній злочин на нашій землі.
У розквіт весни 5 травня у місті Умані рівно 85 років тому хижі москвини по звірячому вбили багато українців.
Тоді москвини у своїх документах твердили: (переклад авт.) «Умань – традиційний центр національно-визвольної боротьби українського народу на всьому періоді історії, що не могли не використовувати націоналістичні контрреволюційні елементи. … Умань – колишній окружний, нині культурний центр, «прадалжающій» залишатися кущовим центром з «сахранівшиміся» зв’язками районів, «давлєющіх» до Умані. В чекістському портфелі наявність ряду справ по зв’язку з консульствами інрозвідок, а також про наявність націоналістичних і повстанських формувань».
Заарештованих із різних міст та сіл «уманського куща» доставляли до Уманського райвідділу НКВД. Там, у кімнаті №21, у нижній частині приміщення здійснювали масові допити з катуваннями.
Цією «лабораторією» (так комуністи називали кімнату №21) завідував начальник Маньківського райвідділу НКВД малоосвічений молодший лейтенант міліції Ґ. Пєтров.
Він свідчив: (переклад авт.) «…Ця система заключалась у наступному: вистроювалась група арештованих в 20-30 ч. і від них вимагали показання, тут же в присутності всіх арештованих застосовувались фізичні міри впливу, першим дав привід до застосування фізичних мір впливу ТОМІН, котрий прямо заявив, що всіх треба «калатіть», як він виразився, так як без цього жоден із арештованих показів не дасть…».
Ось як описував начальник Уманської міжрайоперслідгрупи А.Томін своїх підлеглих: (переклад авт.) «Працівники доводились до стану напівсонних автоматів, не здатних часом навіть мислити».
Смертні вироки здійснювались в Умані. З цією метою пристосували підвал на території госпдвору Уманського райвідділу НКВД, який складався з трьох приміщень, а також окреме приміщення колишньої взуттєвої майстерні неподалік.
З метою конспірації арештантам, яких скеровували до місця страти, повідомляли, що вони відбувають на етап та видавали по 10 рублів.
Приречених, після перевірки начальником Уманського райвідділу НКВД, по одному заводили в підвал і розстрілювали.
З архівних документів відомо: (переклад авт.) «…БОРІСОВ приблизно до 11-12 г. ночі особисто звіряв по списку, присланому з КОУ НКВД, звірюючи ретельно їхні прізвища, ім’я і по-батькові та інші установчі дані. Після остаточної перевірки засуджених до розстрілу, їм оголошувалось, що вони йдуть на етап, а зараз пройдуть пропускник, лазню. Таким чином, оперативні співробітники кожен раз водили по одному в підвальне приміщення, де приводились у виконання вироки. Приведений засуджений до розстрілу в підвальне приміщення ніяким репресіям не піддавався, а нач. тюрми АБРАМОВІЧ пропонував кожному зокрема здавати «імєвшиєся» при них гроші, котрі клав до себе в кишеню плаща, після вказаного, засудженому пропонували роздягатися до білизни, а потім він виводився в другу кімнату підвального приміщення, де над ним приводився вирок у виконання».
До розстрільної команди при Уманському райвідділу НКВД на початку 1938 р. входили: начальник місцевої тюрми Абрамовіч, комендант райвідділу НКВД Карпов, оперуповноважений секретно-політичного відділу УНКВД Київської області Данілов та ін.
Там відбувались також випадки наруги над жіночими тілами після страти.
Вивозилися трупи на цвинтар трьома автомобілями.
Масові репресії мали покращувати матеріальний стан енкаведистів. Працівники Уманського відділу НКВД участь у страті розглядали як бізнес. Тоді в Уманській міжрайоперслідґрупі було ганебне мародерство.
Нечуваним цинізмом тхне від слідчої справи №16023 «по обвінєнію Нечаева (Нечая) Станіслава Міхайловіча і другіх, всєго 12 чєловєк» та інших матеріалів, з яких стало відомо, що 5°травня 1938 року на відзначення 120-ї річниці з дня народження Карла Маркса протягом лише однієї днини в уманській в’язниці були «урочисто» повбивані москвинськими нелюдами небезпечні для них українці: БАБІЙ Дмитро Якимович, ВОЗНЯК Василь Ілліч (Ількович), ГОРЕНКО Лаврентій Гаврилович, ГОРЯЧКІВСЬКИЙ Ілля Маркович, ГРІМ Яків Іванович, ЗАПАПАДЕНКО Дорофій Федорович, КИСІЛЬ Микола Васильович, КОСТЕНКО Іван Мефодійович (Мехтодійович), ЛАБУЗОВСЬКИЙ (ЛОБУЗОВСЬКИЙ) Анатолій (Антон) Гнатович, ЛАБУЗОВСЬКИЙ (ЛОБУЗОВСЬКИЙ) Гнат Степанович, ЛАСТОВЕЦЬКИЙ (ЛИСТОВЕНКО) Олександр Остапович, ЛЯХОВСЬКИЙ (ЛЯХОВЕЦЬКИЙ) Федір Іванович, НЕВЕН (НЕВАН) Олександр Петрович, НЕЧАЙ (НЕЧАЇВ) Станіслав Михайлович, ПЛИТКО (ПЛІТКО) Панфіл Онисимович, ПОЛОЖАЙ Олександр Петрович, ПРЯДУН Архип Андрійович (Андріянович), ПТАШНИК Юхим Карпович, СЕМАК Андрій Матвійович, СЕРГІЄНКО Онисим Яремович (Веремійович), СЛИВКО (СЛИВКА) Серафим Маркович, КРАМАР Ларивон (Ларіон) Олександрович, БУГА Максим Кіндратович, КУЦИЙ Яків Федотович, ЛАНОВЕНКО Пилип, ТАРАНЕНКО Явдоким Васильович, ТЕТИЛЮК Іван Филимонович, ХОЛОДКЕВИЧ Микола Михайлович, ЦИПРУН Григорій Назарович, МИХАЙЛОВИН Трохим Арсенійович та ще 20 осіб по слідсправі ф.Р-5625, оп.1, спр.1665, 1666, ДАЧО.
Саме нині, коли наш народ уже багато років зі зброєю в руках воює проти москвинських нападників, життєво необхідно нарешті затямити собі невивчені більшістю з нас жорстокі уроки не так і давньої нашої історії. Вона нас уже вкотре немилосердно карає за дуже погане навчання.
Московські правителі століттями ніяк не змінюються, починаючи від Івана Ґрозноґо – Пєтра Пєрвоґо – Ніколая Лєніна (Владіміра Ульянова) – Іосіфа Сталіна аж до нинішнього Владіміра Путіна. Ми маємо це пам’ятати і пом’янути у цю 85-ту річницю усіх і кожного, кого знищили азійські дикуни.
Вічна пам’ять усім українцям, загиблим від кривавих обіймів «братскава» народа.
