Сторінки української історії здавна прикрашають визначні дати. До такої сміливо можна віднести й 12 листопада 1925 року.
Того дня у Празі студенти-емігранти з колишньої Української Народної Республіки, натхненні ідеями Миколи Міхновського та В’ячеслава Липинського, створили Легію Українських Націоналістів (ЛУН). Із-поміж учасників І-го з’їзду були відомі особистості; зокрема, Микола Сціборський (тривалий час очолював ЛУН), Євген Маланюк і Леонід Мосендз.
Усі вони згодом закладуть ідейне і кадрове підґрунтя для українського націоналістичного руху на еміграції. Членство ЛУН зуміє поєднати ідеологічну стратегію того ж таки Міхновського з практичною тактикою Української Військової Організації полковника Євгена Коновальця.
Головною метою ЛУН було не тільки визволення Української Нації з-під гніту сусідніх держав (СССР, Польща, Румунія), але відновлення суверенної Соборної Української Держави. Її природні кордони Сціборський із побратимами обмежували Попрадом на заході та Лівим берегом Тереку на сході.
Члени ЛУН, попри своє фронтове минуле, не могли відкрито займатися військовою справою. Виною тому – тодішня політика чехословацького уряду, який зводив нанівець будь-які мілітарні рухи, особливо серед національних меншин і емігрантів.
Відтак Сціборський із побратимами зосередилися на духовній боротьбі. Хоча вишколи для учасників ЛУН продовжували здійснюватися на регулярній основі, але в умовах секретності.
Маючи доступ до освітніх закладів української еміграції, як-от, приміром, Українська Господарська Академія, вони займалися націоналістичною пропагандою та агітацією для залучення нових членів. Ці, без зайвого пафосу, легіонери українства міжвоєнного періоду були першими, хто почав системно вживати визначення «націоналістичний» і вітатися вигуком «Слава Україні!».
Упродовж 1927-1931 років ЛУН здійснювало видання місячника «Державна Нація». Характерною особливістю організації було розгортання цілої мережі власних осередків на всьому обширі Європи – керівництво ЛУН налагоджувало зв’язки з українцями Франції, Німеччини, Австрії, Югославії, Туреччини, ба навіть Канади, з-поміж яких ширилася відповідна література.
На думку дослідників ідейна кузня ЛУН викристалізувала надійний фундамент для Організації Українських Націоналістів під проводом полковника Коновальця:
– по-перше, нація, а не класи є творцем історії;
– по-друге, боротьба за Українську Соборну Самостійну Державу є необхідністю, котра потребує всіх частин солідарної нації;
– по-третє, диктатура будь-якої партії неприпустима.
Виклики міжвоєнного періоду спонукали ЛУН до об’єднання 1929 року з іншими побратимськими організаціями (УВО, СУНМ) заради спільної мети – визволення України. Відомо, що при творенні єдиної ОУН із 28 делегатів-засновників, 12 були представниками ЛУН.
Денис Ковальов
