1 січня 2019 року телеканал «Закарпаття» повторно показав виставу «Сни Роксолани» з циклу передач «Леді-опера» співачки Київської опери і продюсерки Ольги Чубарової, присвячену її рідному Криму. Адже народилася і виросла майбутня «Леді-опера» в Казахстані в родині українця й татарки, депортованої з Криму в 1944 році. На відміну від новорічних вистав «95-го кварталу» чи «Дизель-шоу» це було високе мистецтво. До того ж, сольне й спільне виконання італійських оперних арій Ольгою Чубаровою та італійськими тенорами Крістіаном Річчі й Дієго Каваззіном завершилося величною українською піснею «Чорнії брови, карії очі» в їхньому виконанні. Прекрасними були супровід хору, гра симфонічного й кримсько-татарського народного оркестрів й по-східному колоритні танці балету. Без сумніву, у глядачів виникає глибока вдячність Ользі Чубаровій і всім виконавцям за те, що вони поставили на такий високий рівень тему свободи Криму. Ця вистава ніби повернула мене до подій, що відбулися сто років тому, описаних у книжці: Ярослав Середницький. Павло Шандрук. Перша світова і три Російсько-Українські війни». – Тернопіль: Мандрівець, 2015. – 224 с.
Генерал-хорунжий Армії УНР Павло Шандрук. Початок 1920-тих років.
Увечері 22 квітня 1918 року українські війська Кримської групи отамана (генерала при Центральній Раді) Петра Болбочана зайняли після бою з російськими більшовиками станцію Джанкой на півострові Крим. Пробивав дорогу групі бронепоїзд «Запорожець» під командуванням курінного Павла Шандрука. Генерал Павло Шандрук в автобіографічній повісті «Arms of Valor» («Сила доблесті»), виданій у 1959 році, згадував, що на другий день при під’їзді до Сімферополя «Запорожця» зустріли частини татарської кавалерії – учасників повстання проти більшовиків. Й додав, що «кримські татари, як інші народи Російської імперії проголосили незалежність, яку більшовики ліквідували звичайним для них способом».
Делегати Курултаю перед Ханським палацом у Бахчисараї. Грудень 1917 р.
Проголошення незалежності Криму відбулося 10 грудня 1917 року. Курултай (парламент) в Бахчисараї – колишній столиці Кримського ханства – призначив Кримсько-татарський уряд на чолі з муфтієм Челебіджаном Челебієвим, якого пізніше замінив Джафар Сейдамет. Уряд створив Татарську армію в кількості кількох тисяч вояків на основі 1-го Кримського кавалерійського полку (до 800 шабель) під командуванням полковника М. Петропольського і кількох ескадронів 2-го кавалерійського полку полковника О. Біарсланова. 1-ий Кримський полк мав великий бойовий досвід у битвах з німцями під час Першої світової війни, наприклад, під Августовом на Варшавському фронті, при форсуванні Збруча і Дністра під час прориву генерала А. Брусілова. Влітку 1917 року полк повернувся до своїх казарм у Сімферополі й заставив притихнути місцевих російських більшовиків.
Вершники і офіцер 1-го Кримського полку. 1917 р.
Але в інших містах Криму, особливо в Севастополі, більшовики були дуже активні. Кримсько-татарський уряд вислав три ескадрони татарської кінноти для підтримання порядку до Феодосії, Ялти і Євпаторії. 21 грудня 1917 року татарський ескадрон забрав зброю й гармати на батареї в Євпаторії, а 24 грудня велика маса кавалерії вдерлася до Севастополя. Проте мусила відійти після двох днів боїв зі збільшовиченими матросами Чорноморського флоту і солдатами гарнізону.
У відповідь більшовики послали на початку 1918 року до приморських міст Криму кораблі з морською піхотою. За підтримки корабельної артилерії розбили татарські ескадрони і нечисленні російські офіцерські дружини. Відразу розпочалися арешти, розстріли татарських кавалеристів, офіцерів, «буржуїв» і тотальні грабунки. Морські піхотинці вдиралися в татарські квартали, грабували убогі саклі, ґвалтували жінок і дівчат і навіть приторговували ними. В Євпаторії 300 заарештованих вивезли без суду й слідства на баржі у відкрите море й розстріляли. Весняний шторм викинув на берег чисельні трупи.
Морська піхота большевицького Чорноморського флоту. 1918 р.
14 січня 1918 року більшовицькі відділи матросів і солдатів за підтримки бронепоїздів зайняли Сімферополь. Прем’єр-міністр Джафар Сейдамет і шість міністрів Кримсько-татарського уряду емігрували до Туреччини. Частина уряду заховалася від більшовицького терору в горах. Татарські ескадрони теж відійшли в гори або в степові райони. Генерал П. Шандрук згадував, що «за його порадою підрозділи татарської кавалерії поїхали на північ, де з’єдналися з Кінним українським полком імені Костя Гордієнка під командуванням полковника Всеволода Петріва». Розпочався новий етап боротьби з більшовиками. 24 квітня українські й татарські війська звільнили Сімферополь. Проте вже другого дня до міста вступила 15-та Ландсверська піхотна дивізія генерала Роберта фон Коша.
Командувач Кінного полку імені Костя Гордієнка Армії УНР полковник Всеволод Петрів. 1918 р.
Кінний полк Всеволода Петріва допоміг татарським підрозділам в організації, озброєнні й забезпеченні командним складом. Об’єднавшись, вони утворили силу у 800 шабель і викинули більшовиків з Бахчисараю. До Севастополя – основної мети Кримської групи отамана П. Болбочана – залишилося 43 кілометри. Бронепоїзд «Запорожець» П. Шандрука ще розгромив разом із німецьким бронепоїздом позиції більшовиків на станції Альма під Севастополем. Але далі німецьке командування під загрозою зброї вимагало виходу українських військ з Криму. Їхні вимоги підтримав у Києві військовий міністр уряду Української Народної Республіки полковник Олександр Жуковський.
27 квітня 1918 року бронепоїзд «Запорожець» і ешелони української піхоти на чолі з отаманом П. Болбочаном виїхали з Сімферополя й далі з Криму. Кінний полк В. Петріва, дислокований в горах у смузі від Бахчисараю до Ангарського перевалу на дорозі «Сімферополь – Алушта» ще 10 днів воював з більшовиками разом з татарськими ескадронами. До того ж, кілька днів полк охороняв міністрів Кримсько-татарського уряду в аулі Кучук-Янкой під горою Чатирдаг, а полковник В. Петрів вів з ними переговори про надання військової допомоги.
Гора Чатирдаг, під якою розташувався аул Кучук-Янкой – осідок Кримсько-татарського уряду. Сучасний вигляд.
Дві тисячі кримських татарів з прапорами Криму й України вшановують на горі Чатирдаг вже після російської окупації Криму пам’ять жертв депортації кримсько-татарського народу в 1944 році. 11 травня 2014 р.
Але вже 18 травня 1918 року Курултай за підтримки німецької окупаційної влади на чолі з генералом Р. фон Кошем затвердив рішення про відновлення Кримсько-татарської держави. Прем’єр-міністром Кримсько-татарського уряду став литовський татарин Сулейман Матей Сулькевич – генерал і колишній командувач Мусульманського корпусу Російської Імператорської армії, міністром закордонних справ – Джафар Сейдамет. 19 жовтня того ж року Кримсько-татарський уряд підписав з Українським урядом Гетьмана Павла Скоропадського угоду про створення федерації. Але вже 24 жовтня 1918 року до Криму вступили війська Антанти і Білої Росії.
Кримсько-татарська держава остаточно втратила незалежність на початку 1919 року після повернення до Криму більшовицької Червоної армії, а після неї Білої армії під командуванням генерала Пьотра Врангеля. 14 травня 1920 року під час наступу Війська Польського й українських дивізій на Київ міністр закордонних справ Криму Д. Сейдамет звернувся до Польського уряду з пропозицією взяти півострів Крим під протекторат Польщі. В міжвоєнні часи кримсько-татарські емігранти, як і українці й інші поневолені червоною Москвою народи, діяли в створеному маршалком Юзефом Пілсудским Клубі «Прометей» у Варшаві.
В листопаді 1920 року Крим остаточно захопили російські більшовики. Червоний терор знищував білих офіцерів, вершників татарських ескадронів, «буржуїв» і непевних осіб. На селах до того додали політику «військового комунізму» з її незмінним атрибутом «продразвьорсткой». Під час великої засухи 1921 року від голоду померло 70 тисяч кримських татарів. А в 1932-1933 роках на Україні й Криму був Голодомор. Не дивно, що в 1835 році лідер кримсько-татарської еміграції Джафар Сейдамет провів у Берліні переговори к керівником східного управління нацистської партії доктором Георгом Ляйбрандтом і керівником Антикомінтерну Адольфом Ертом. Але це був новий етап боротьби кримських татарів за незалежність.
Ярослав Середницький, Дійсний член Наукового Товариства
імені Шевченка, Львів
