“Поки живі, зброя в руках і рідна земля під ногами, здачі не буде”
Альфред Кяярманн, лісовий брат
14.09.1922 – 04.02.2010
Що за сила змушує людину жити роками і десятиліттями в лісі, борючись, сподіваючись всупереч усьому, що коли-небудь, в один прекрасний день прийде звільнення? Коли все втрачено, як зберігати надію?
Їх називали «лісовими братами». Вони жили, вони билися, вони гинули, їх вбивали. Але їх ніколи не зламали.
Навесні 1940 року Радянський Союз почав підготовку до окупації балтійських держав і включенню їх до складу СРСР. В кінці травня і червні чисельні збройні сили були присунуті до кордонів Естонії, Латвії і Литви: 8-ма, 3-я і 11-та армії Ленінградського, Калінінського і Білоруського військових округів, в цілому сім стрілецьких і два кавалерійських корпуси, дев’ять танкових бригад повітряна штурмова бригада. Балтійським державам протистояла армія з 435 000 чоловік, що в шість разів перевищувала балтійські армії разом узяті. 14 червня Балтійський флот Червоної Армії і її військово-повітряні сили почали блокаду естонського узбережжя; в той же день над Фінською затокою був збитий цивільний літак “Калева”.
16 червня міністр закордонних справ Радянського Союзу В’ячеслав Молотов пред’явив ультиматум послу Естонської Республіки в Москві Августу Рей. Погрожуючи військовим вторгненням, документ зажадав введення більшого числа військ Червоної Армії в Естонію, а також зміну уряду. Не бачачи виходу із ситуації і сподіваючись зберігати життя свойх громадян, уряд Естонії капітулював перед ультиматумом.
На додаток до 25 000 радянських військовослужбовців на базах, більше 100 000 солдатів Червоної Армії були передислоковані в Естонію, включаючи шість стрілецьких полків, танкову бригаду, військово-морські і військово-повітряні сили, НКВД, прикордонні війська тощо. Таким чином, 21. червня, коли були організовані фейковий демонстрації і Естонська влада замінена на про-радянську, країна вже повністю контролювалася Червоною Армією.
Рух лісових братів став масовим вже влітку 1941 року. Це було викликано посиленням радянських репресій, особливо масовою депортацією в червні 1941 року і мобілізацією до Червоної Армії в липні і серпні 1941 року. Як правило, люди ховалися в лісах поруч з їхніми будинками, іноді підкрадаючись додому за їжею, для проведення різних робіт навколо будинку і догляду за великою рогатою худобою.
Спочатку люди в більшості просто ховалися, але вже досить скоро лісові брати стали більш активними, нападаючи на радянські установи і невеликі підрозділи Червоної Армії. У міру того, як Червона Армія відступала перед німецькими військами, залишаючи південну частину Естонії без будь-якого серйозного опору, лісові брати захопили владу в багатьох місцях, підняли естонські прапори і відновили місцеві органи управління.
Німецька окупація протрималася недовго. Вже 18. вересня 1944 року німецькі війська покинули материкову частину Естонії. У терміновому порядку було скликано тимчасовий уряд, який в першу чергу прийняв декларацію про нейтралітет Естонської Республіки. Була маленька, але все ж надія, що країні таким чином вдасться уникнути нового захоплення червоною чумою.
Але все ж 22. вересня Червона Армія знову зайшла в столицю Естонії, почалася нова радянська окупація. З членів тимчасового уряду врятувався тільки один, інші були репресовані і вбиті. Вважалося, що західні країни не погодяться на анексію і незабаром змусять Радянський Союз відновити незалежність Естонії. Цього ніколи не сталося.
Ми були одні.
Пасивність вже була недостатньою для виживання. З 1945 року активний опір лісових братів по всій Естонії різко зростав. Групи атакували невеликі підрозділи НКВС, сільські ради і виконавчі комітети парафій. Праведну кару судили в гущах древніх лісів членам винищувальних батальйонів, партійним чиновникам та іншим колаборантам. Тільки в 1945 році НКВД зареєструвало 340 бойових зіткнень. Найбільша організація естонських лісових братів називалася Лігою Озброєного Опору. ЛОО активно діяла з 1946-1949 рр і складалася з сотень бійців за свободу з усіх верств естонського суспільства, хуторян і городян.
Навіть діти не залишалися осторонь від народної боротьби проти радянського режиму. Достеменно відомо про більш ніж 50 дитячих підпільних організацій.
Важкий удар по руху був нанесений масовими депортаціями в березні 1949 року. Знищення хуторів, депортації і примусова колективізація фізично позбавили лісових братів їхніх прихильників.
Вони билися зі зброєю в руках і голими руками, палицями, камінням, кулаками і зубами. Вони не втрачали волі до свободи. Але наприкінці у них закінчився час.
До 1953 року радянській владі здебільшого вдалося придушити активний збройний опір. Винищувальним батальйонам як правило вдавалося змусити відступати слабо озброєних лісових братів. Використовувалася тактика «випаленої землі». Працювали польові трибунали, які засудили до смертної кари всіх підозрюваних в сприянні лісовим братам.
В Естонії було за різними оцінками близько 20 000 лісових братів, чоловіків і жінок. Прямі бойові втрати склали близько 3000 з них, скільки ще загинули від ран і хвороб і поховані в безіменні могили під деревами рідної землі залишиться невідомим назавжди. Тисячі були спіймані і відправлені на сповільнену смерть в гулаги. Після 1953 року опір ставав все рідше, хоча деякі партизани трималися на свободі протягом десятиліть.
Фото: Август Саббе, останній відомий естонський лісової брат (зліва). 28 вересня 1978 року (за іншими даними 27 вересня) він був виявлен співробітниками радянських спецслужб, переодягненими рибалками. Ця фотографія знята вже в ході операції захоплення, праворуч вмостився оперативник, майор КДБ. Через кілька хвилин Саббе буде мертвий. Його війна проти радянського режиму тривала 34 роки.
22. вересня, в день входу радянських військ у м Таллінн в Естонії відзначається День Oпору. День національної боротьби за свободу, яка закінчилася через 47 років 20 серпня 1991 року відновленням незалежності Естонської Республіки.
Автор – Sven Salumets
Український переклад – Evhen Tsybulenko to Українська громада Естонії
