Нині маємо новітню війну з одвічним ворогом. Новітніх героїв. Але скільки то ще невідомих доль героїв національно-визвольної боротьби ХХ століття, які поклали життя, змагаючи за Суверенну Соборну Українську Державу. З-поміж таких – Володимир Юркевич, псевдо «Молот», із Носова що на Підгаєччині. Рідні сподіваються, що наведені нижче відомості, хоч нечисельні, все ж допоможуть більше дізнатися про його боротьбу й обставини смерті.
Народився в родині Ганни та Семена Юркевичів, селян-середняків, близько 1920 року, які мали пятеро дітей: Марію, Володимира, Олену, Кирила та Якима.
Як і вся молодь цього патріотичного села належав до ОУН. Початком Другої світової війни потрапив у німецький полон. Там визвався везти тіла мертвих полонених на цвинтар. Залишивши їх на підводі, втік. Додому добирався з пригодами. Дістався Божикова, що неподалік Носова, звідки якийсь чоловік привіз його в село.
Був неабияк виснажений. Аби відновити сили, «Молоту» давали пити сиру кров, їсти сиру курячу печінку. Щойно одужав, «прийшли наші партизани і забрали його до лав УПА», – згадує племінниця Ганна Хомич (Глива). Також вона говорить про Чорний ліс біля Чорткова і бій із «енкаведистами», в якому «Молот» дістав поранення. Його доставили додому. Переховували-виходжували в стодолі, за що відповідала родичка Володимира Юркевича, зв’язкова Стефанія Батик (донька Михайла). Відомо, що її брат Володимир Батик також належав до ОУН. Після війни він проживав в Австралії, де й похований. Початком 90-х минулого століття приїжджав у Носів.
Ганну Хомич, на тоді дитину, застерегли не приводити на подвір’я сусідських дітей і зберігати таємницю про вуйка. «Москалі часто навідувались на наше обійстя, всюди нишпорили, проштрикували металевими палицями, зруйнували піч. По гавканню псів «Молот» розпізнавав, коли йде «рубаха», а коли свої. Одного разу вуйко відправив мене подивитися, що діється. Щойно я вийшла зі стодоли, побачила дуже багато «рубашників» у «плащпалатках» і з металевими прутами. Минулося. Але коли я повернулася до стодоли, вуйка вже там не було. Перешукала всюди…», – розповідає Ганна Хомич.
Уже згодом, у дорослому віці, вона дізналася про подвійну стіну в тій стодолі…
Одужавши, «Молот» знову «пішов із партизанами». Цього разу в Карпати. Якось приніс звідти багато світлин. Згодом сказав, що йде на Закерзоння. Коли повернувся, то вдома вже не ночував. Приходив лише із побратимами помитися, поїсти. При цьому біля брами, на сторожі, завжди залишали кулеметника.
Часто в домі у Юркевичів бував невисокий чоловік у коричневому костюмі на псевдо «Вчитель». Зустрічався з хлопцями. «Вуйко його дуже охороняв», – говорить пані Ганна.
Згодом «Молот» назавжди покинув рідний дім. У складі великого числа військових пішов на Волинь. Більше його не бачили..
1958 рік. Молодшого брата «Молота», Кирила Юркевича, викликали на очну ставку до Києва. Коли Кирило зайшов у кабінет, слідчий розглядав багато світлин, які відразу заховав у шухляду. Відтак, привели «Молота» й «Вчителя». Заперечувати родинні зв’язки не було сенсу, хоч Кирило заявив: «Якщо він мій брат, то сам скаже». Далі «Молот» закликав брата нічого не боятися, що він ні за що не відповідатиме.
Також відомо, що «Молот» ледве не втік літаком. Яким чином він втілював свій план – не знати. В останній момент його зловили. Ворог був вражений його винятковою кмітливістю.
Того ж 1958 року його приговорили до розстрілу…
Коли Ганну Юркевич викликали до Тернополя і давали їй папку з матеріалами справи, при цьому сказали: «Ви мали гарного сина, але його розстріляли». Приголомшена почутим, вона у розпачі не взяла паку і відповіла: «Забрали сина, заберіть ще й папери»…
Велике сподівання рідних на істориків, дослідників національно-визвольної боротьби. Може комусь вдасться віднайти матеріали цієї справи чи віднайдуться інші відомості про Володимира Юркевича – «Молота», який є земляком таких відомих діячів національно-визвольного руху як Петро Пушка – «Андрій», «Жук», нагороджений Бронзовим Хрестом за Заслуги й Теофілія Стахів (Філя Бзова) – «Марія», «Ґава».
(Інформацію та світлину надала Марія Венгер)
Григорій Жибак
