День пам’яті Героїв Крут – ключова дата у модерній історії України, яка вшановує подвиг Окремого Студентського Куреня, що вчинив збройний опір агресії Московщини. Проте суто з ідеологічних причин з української історичної пам’яті викреслено героїв ВСЬОГО Північно-Чернігівського фронту Московсько-Української війни 1917-1918 років, насамперед героїв оборони Бахмача.
Але саме бої за Бахмач – 25-26-27-го січня – передували бою під Крутами. Ці бої були масштабнішими, кровопролитнішими та стратегічнішими за Крутянський – з військової точки зору. Бо на 4 доби затримали основні групи військ большевицької Московії: північну – Берзіна, східну – Руднєва та південну – Муравйова.
Усі вцілілі оборонці Бахмача відступили під Крути, де й дали бій об’єднаній групі військ Московії разом із Студентським Куренем – 29-го січня.
Отже, збройна кампанія 25-29 січня у Бахмачі та Крутах є НЕРОЗРИВНОЮ! Без Бахмача не було би Крут. А самі герої Бахмача стали героями Крут. Саме тому Комбатантські об’єднання Армії УНР на еміграції популяризували єдину дату і єдину форму вшанування: «Слава героям Бахмача і Крут!»
Як так сталося?
Під час совєцької окупації Москва викреслювала пам’ять про будь-які бої під час Визвольних змагань. Натомість уряд УНР наголошував лише на бою під Крутами, свідомо ігноруючи бої у Бахмачі. Чому?
Причини були такі: уряд УНР, як соціалістичний і федералістський, вважав війну з «братскім русскім рабочім» аномалією. Тому офіційні чинники УНР були зацікавлені у представленні війни 1918 року та бою під Крутами як ЕКСЦЕСУ, а самі шукали миру й порозуміння з агресором.
А тепер? Влада зацікавлена у збереженні такого трактування подій 1918 року, бо сама проповідує нову капітуляцію і нове, «наномосквофільство».
Пропаганда УНР (а вона була!) свідомо ЗВУЗИЛА театр воєнний дій січня 1918 року до одних лише Крут, а сам бій представила як свою власну заслугу. Тоді як через злочинну пацифістську політику фактично знищила українське військо і віддала перебіг війни на самотік, переслідуючи добровольчі українські формації, шельмуючи їх, панічно боячись «хунти».
Ось як вітійствували про це глава уряду Володимир Винниченко та його колега Дмитро Дорошенко:
«Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли…» (Винниченко);
«Коли з боку Бахмачу і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі ані єдиної військової частини. Тоді зібрали нашвидкуруч загін зі студентів і гімназистів старших класів і кинули їх – буквально на забій – назустріч прекрасно озброєним і численним силам більшовиків…» (Дорошенко).
А тепер? Влада так само бореться із добровольчим рухом, вдаючись до репресій проти героїв Нової Московсько-Українськї війни.
Стратегічною метою бою під Крутами називають ЗАТРИМАННЯ наступу москалів на Київ для УСПІШНИХ переговорів у Бересті. Так, уряд УНР встиг укласти угоду з новими союзниками. Але не через дводенний бій під Крутами, а через триденні бої в БАХМАЧІ.
А тепер? Влада й далі пересмикує характер бойових дій у війні на Сході України, регулярно вводячи в оману спільноту про справжні причини й масштаби кампаній у Дебальцевому, ДАПі та інших точках фронту.
Уряд УНР панічно боявся українського війська, бо справедливо вважав, що це основа для збройного перевороту в Києві і приходу до влади САМОСТІЙНИКІВ. Тому ЗАМОВЧУВАВ героїчний чин українських збройних частин у Бахмачі.
А тепер? Влада боїться мілітаризації української історичної пам’яті, тому зацікавлена в інфантильних й салонних версіях подій війни 1918 року з москалями.
Завдяки відомому віршу Павла Тичини про 30 мучнів-українців, в еміграційній лівацькій пресі роздувався міф про спартанців, таких собі «орлят» в українській редакції – дітей, що впали на полі бою з хижими бандами. Мета – все та ж. Відвернення уваги про факт відкритої міжнаціональної війни з москалями – масштабної, класичної, яка не залишає простору для федералістської демагогії.
А тепер? Влада прямо або опосередковано підтримує віктимні, у кращому разі романтизовані міфи про українську вдачу, як вогню боячись правдивої народної волі. Українець страшний і безпощадний до ворога. Їм не хочеться у це вірити. Принаймні, нагадувати про це самим українцями вони не будуть.
Що ж робити?
По-перше, ініціювати на державному рівні перейменування офіційної дати «День пам’яті Героїв Крут» на «День пам’яті Героїв Бахмача і Крут». Для цього заручитися підтримкою Інституту національної пам’яті та профільних істориків.
По-друге, провести інформаційну кампанію з обґрунтуванням необхідності зміни назви пам’ятної дати. Під час цьогорічних вшанувань Героїв Крут офіційно прийняти рішення про виголошування слави Героям Бахмача і Крут.
Під час Смолоскипної ходи у Бахмачі 23-го січня вже виголошували «Слава Героям Бахмача і Крут!», «Бахмач, Крути – вас не забути!», а окремо вшанували гаслами Полк імені Гетьмана Дорошенка, який загинув у Бахмачі; Курінь Смерті, розбитий на Тиницькому напрямку; начальника оборони Бахмацького залізничного вузла хорунжого Хмілевського, убитого 27-го січня у бою.
Чого прагнемо?
Пожвавлення суспільної дискусії про українську мілітарну героїку – на повітовому, крайовому та національному рівні. Увиразнення чуття: московський народ – споконвічний ворог української нації. Ми маємо мотивувати кожного громадянина України змагати за повне знищення московської імперії.
Є й більш локальні завдання, які можна осягнути, припустившись такої невеличкої правки – згадка Бахмача поруч із Крутами: істотне висунення на схід історичних рубежів українського військового опору у модерні часи. Від тої ж таки станції Крути – до Бахмача і далі, до Конотопу і навіть Кролевця. А це вже просто самісінький кордон РФ.
З ідеологічної точки зору маємо покласти край пацифістському, лівацькому і прихованому москвофільському духу вшанувань крутянців. Ця ганьба триває вже майже 100-ліття і не відпускає нас по сьогодні.
Ну і так, залізничний вузол Бахмач – районний центр Чернігівської області – потрапить до числа культових історичних міст із можливістю загальнонаціонального брендування. А сам код «Бахмач» стане камертоном для гуманітарної політики воюючої України, виявлятиме українофобів та агентів ліберальних ідеологій на теренах, прикордонних з Московщиною.
А це не так вже й мало.
Ростислав Мартинюк
