Юрій Щур
Андрій Головко народився 1905 року у селі Новоіванівка сучасного Оріхівського району Запорізької області. Крім нього, у родині було ще троє синів та три дочки. Під час «Великого терору», весною 1938 року, органами НКВД було заарештовано й розстріляно у Дніпропетровську його батька, Кирила Головка, обвинуваченого у належності до антисовєтської організації. Хоча родині про розстріл було невідомо, оскільки вони отримали іншу інформацію ніби голова родини був засуджений до 10 років таборів «з суворою ізоляцією».
У 1925 році Андрій Головко закінчив Запорізький педагогічний технікум. Пізніше, на допитах в МГБ, він говоритиме, що саме у Запоріжжі у нього сформувалося розуміння того, що Україна має бути самостійною державою. Сприяли цьому знайомства й спілкування з місцевими членами Української комуністичної партії.
У 1928 році Головко приїхав до Комишувахи (тепер – селище в складі Оріхівського району, раніше – районний центр), де влаштувався на роботу до місцевої школи. Тут продовжилася його «політична освіта», оскільки в селищі була група колишніх «боротьбистів», які продовжували спілкування, зокрема й на політичні теми. На допитах слідчий МГБ охарактеризує це спілкування недвозначно – «створення антисовєтської націоналістичної організації».
У 1930 році Андрій Головко виїхав до Харкова на навчання, після завершення якого у 1933 році був переведений на посаду директора у школу села Хитрівка (зараз – у складі селища Комишуваха). Після арешту батька він втратив посаду, ставши для совєтської влади неблагонадійним.
На початку німецько-совєтської війни Андрія Головка мобілізували до армії. Однак, за станом здоров’я (принаймні, це його версія), до бойової частини його не відправили. Залишився на рідних теренах, будучи зарахованим до робочого батальйону, який мав допомагати селян на польових роботах.
У жовтні 1941 року до Комишувахи прибули двоє членів південної Похідної групи ОУН, які із Запоріжжя направлялися до міста Маріуполь Донецької області. Їм вдалося познайомитися з Андрієм Головком й залучити його до ОУН. Одразу ж було організовано збори громадськості, на яких виступали прибулі оунівці та було зачитано Маніфест ОУН. Цей документ також у перші дні після створення сільської управи висів на стенді в її приміщенні.
Андрій Головко очолив Комишуватський (селищний та районний) осередок ОУН і допоміг організувати аналогічні структури у Хитрівці на чолі із Романом Байраком й рідній Новоіванівці, де керівником став вчитель Євген Чаленко. Під час проведення перших нарад із керівниками новостворених клітин, оунівці із Похідної групи наголошували, що мережа закладається в умовах суворої конспірації. Осередки ОУН будуються у вигляді трійок, що в подальшому має убезпечити від повної розконспірації.
Крім того, оунівцями була організована робота Комишуватської сільської управи. Сам Андрій Головко був обраний заступником керівника місцевої сільської управи (її ще називали «думою»). Потребу в інтеграції своїх людей в окупаційні адміністративні органи члени ОУН, які прибули із Запоріжжя, пояснювали досить просто: якщо вдасться наповнити сільські та міські управи оунівцями, буде можливість поставити німців перед фактом, що управлінський апарат на території України повною мірою підтримує її незалежність.
У с. Хитрівка було проведено аналогічні збори громадськості, на яких пропагувалися ідеї ОУН. На цьому заході, крім членів похідних груп, виступали місцеві жителі, староста сільської управи Роман Байрак та вчитель Микола Сингур.
Зв’язковим між ОУН Комишувахи та Запоріжжям був Роман Байрак, який привозив пропагандистську літературу та листівки. Зокрема, відомо про брошури «Що таке націоналізм» та «Хід боротьби ОУН за утворення самостійної України».
Від Романа Байрака комишуваські оунівці дізналися про перші репресії проти оунівців. У другій половині січня 1942 р. він намагався вийти на зв’язок із керівництвом ОУН у Запоріжжі, але на відомих йому адресах нікого не знайшов і був поінформований про арешт оунівців німецькою поліцією. Фактично, це й стало причиною затухання діяльності оунівців у Комишувасі та ближніх селах. Не маючи жодних зв’язків з організаційними зверхниками, члени місцевої ОУН не мали вказівок до діяльності та жодних настанов до самого кінця німецької окупації.
Андрій Головко у сільській управі працював до серпня 1942 року. Потім був призначений директором школи №2 селища Комишуваха. Весною 1943 року знову перейшов на роботу до сільської управи, працював землеміром. Напередодні повернення совєтської влади виїхав з району, уникаючи переслідування органами держбезпеки.
У Одеській області, перебуваючи на одному з хуторів, був мобілізований й з квітня 1944 року до серпня 1945 перебував у діючій Красній армії. Закінчення війни застало його у Відні. Після демобілізації Андрій Головко проживав у Литві на станції Швенченеляй. Під час відвідування у Вільнюсі рідної сестри, яка прибула туди з евакогоспіталем, 27 червня 1946 року був заарештований Транспортним відділом Литовської залізниці. Через місяць був етапований до Запоріжжя для проведення слідства.
9 січня 1947 року начальником УМГБ Запорізької області Голубєвим було затверджено обвинувальний висновок по справі Андрія Головка. 20 січня того ж року відбулося засідання Військового Трибуналу військ МВД Запорізької області. За належність до ОУН, де мав керівну посаду, роботу в сільській управі та школі, Андрія Головка було засуджено до 20 років каторжних робіт та ураження в правах на 5 років з конфіскацією майна. Також його було позбавлено медалей «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та «За бойові заслуги» (№2759156).
26 лютого 1947 року вирок було замінено на 10 років таборів, залишивши у силі ураження в правах та конфіскацію майна. Весною 1955 року справа вивчалася Запорізькою обласною комісією з перегляду справ на осіб, засуджених, що відбувають міру покарання за вчинення контрреволюційних злочинів. Ця комісія залишила в силі попередній вирок, яким було визначено 10 років таборів.
Після відбуття присуду Андрій Головко проживав у Норильську. Тут був одним із засновників й учасників культурного товариства колишніх українських політв’язнів. За спогадами племінника Юрія, у своїх листах на Запоріжжя прохав надіслати йому часнику та примірник «Кобзаря».
З 1961 по 1963 роки працював на копальні. Заробив собі «полярний» стаж (рік за два), назбирав грошей та придбав хатинку у Лазурному біля Скадовська на Чорноморському узбережжі. Охоче приймав родичів у гості. Помер 1980 року.
26 серпня 1994 року Андрія Головка було реабілітовано.
