Юрій Щур
21 травня 1974 року на ім’я керівника компартії УРСР Щербицького з республіканського КДБ було надіслано листа щодо чергової річниці перепоховання останків Тараса Шевченка. Відзначалося, що ця дата останніми роками українськими націоналістами та просто антирадянщиками використовувалася для організації зібрань, на мові КДБ – «провокаційного характеру», зокрема й для активізації боротьби проти режиму.
Кадебісти прозвітували, що у попередні роки, а саме у 1972-1973-ті, завдяки роботі партійних органів та їх «кишенькових» громадських організацій, та здебільшого профілактично-попереджувальним акціям УКДБ по Київській та Черкаській областях, вдалося знизити активність організаторів та активістів поминальних заходів. Не було отримано даних про підготовку вшанування Шевченка й того 1974 року. Разом із тим, кадебістів непокоїло, що на волі залишалися деякі фігуранти справи «Блок» (мова перш за все про дисидентів), їхні однодумці та інші українські активісти. Відповідно, вони могли вчинити спробу організувати мітинг або біля пам’ятника Шевченку у Києві, або ж на могилі поета у Каневі.
Цьому могли сприяти ще кілька факторів. По перше, 3 травня того ж року на радіохвилях забороненої в СРСР радіостанції «Свобода» було прочитану новину-анонс під назвою «Наближається день 22 травня» із закликами організовувати публічні вшанування Шевченка у столиці України. Крім того, відмічалося й намагання керівництва ОУН з-за кордону прив’язати день пам’яті Шевченка із днями пам’яті Євгена Коновальця (23 травня) та Симона Петлюри (25 травня), щоби активізувати антирадянську боротьбу.
Насторожував органи держбезпеки той факт, що 22 травня до УРСР очікувався приїзд 260 іноземних туристів, серед яких близько 100 українців, які проживали у США та Канаді. Деякі з них, вважалося, могли належати до ОУН й мати завдання здійснювати того дня акції пам’яті. Відповідно, з урахуванням цих обставин, КДБ УРСР вживало заходів, щоб змінити час перебування іноземців у Києві, перенісши на інший день.
Відстежували співробітники КДБ й будь-які наміри жителів України у той чи інший спосіб вшанувати пам’ять Шевченка. Агентура доповідала, що художник Литвин усім своїм знайомим радив прийти до пам’ятника поету у Києві, оскільки «чим більше влада забороняє, тим більше агітує проти себе». Інженер тресту «Укравтоматика» Міністерства приладобудування Кібальниченко також висловлював намір покласти квіти до пам’ятника, зауваживши, що ніхто не зможе йому в цьому завадити.
Насторожувала співробітників КДБ також інформація, яку у приватній бесіді висловив електрик готелю «Київ» Рощенко, зокрема те, що «наші хлопці готуються і в цьому році 22 травня біля пам’ятника Шевченку виступлять в масштабах більших, ніж було раніше». Все це були лише окремі моменти, а насправді ж таких фактів фіксувалося більше.
Відповідно, для запобігання усім можливим проявам, що могли відбутися 22 травня, співробітники КДБ посилили контроль за поведінкою та діями фігурантів справи «Блок», що перебували на волі, їх однодумцями, а також активними сіоністами й інших антирадянських елементів, які, на думку кадебістів, «на ґрунті спільних антирадянських поглядів й на знак солідарності з українськими націоналістами» можуть взяти участь у вшануванні річниці перепоховання Шевченка.
Було активізовано чекістські заходи із організації суворого контролю за поведінкою 11 груп іноземців, які того дня мали перебувати у Києві, Львові, Тернополі й Чернівцях. До Управлінь КДБ областей було надіслано вказівки про посилення нагляду за тими особами, які перебували на перевірці і недопущення їх виїзду до Києва.
Через ректорат тодішнього Київського державного університету було вирішено питання щодо відміни навчань студентів як денників, так і вечірників задля недопущення акцій у аудиторіях вишу.
Для забезпечення «громадського порядку» біля пам’ятника Шевченку й у парку 21-23 травня мали здійснюватися спільні оперативні заходи КДБ та МВС силами спеціально виділеного оперативного наряду у кількості 42 особи, серед яких 18 співробітників КДБ й 24 – МВС, серед них у формі – 10. Особи, які будуть нести квіти до пам’ятника, підлягали негласному фотографуванню. Силами добровільних дружин передбачалося не допустити концентрації людей навколо пам’ятника.
Для керівництва й координації дій наряду було створено оперативний штаб на чолі з заступником голови КДБ генерал-майором Трояком. У Каневі було створено оперативну групу на чолі з заступником начальника УКДБ по Черкаській області.
Того ж дня, як доповідна лягла на стіл Щербицькому, у гуртожитках КДУ було знайдено 15 листівок із закликами прийти 22 травня до пам’ятника Шевченка для відзначення річниці перепоховання. Усі листівки були виготовлені за допомогою саморобного кліше.
Наступного дня, після річниці, 23 травня було підготовлено наступний звіт. Тепер вже за наслідками проведених заходів. Отже, чергування біля пам’ятника Тарасу Шевченку розпочалося із 6-ї ранку. Усі свої дії оперативники обов’язково узгоджували з секретарем міськкому КПУ Наумовим. Особливих змін серед відвідувачі парку зафіксовано не було. Фігуранти справи «Блок» чи інші особи, які на той час перебували під наглядом спецслужб, того дня у парку чи біля пам’ятника кадебістами не фіксувалися.
Протягом дня до пам’ятника 18 разів покладалися квіти, загальна кількість осіб – 31, серед них 16 чоловіків та 15 жінок. Усі вони таємно фотографувалися. Групових покладань квітів та антирадянських гасел також не фіксувалося. Також не були зафіксовані подібні акції чи дії й в інших місцях – біля пам’ятників Лесі Українці, Івану Франку, на могилі Шевченка у Каневі, тобто там, де вшанування раніше мало місце.
Тим не менш, на 23 травня також було оголошене посилене патрулювання. Система й далі намагалася боротися із духом справжнього, не відретушованого, Кобзаря.
