Юрій Щур
Іван Ротанчук народився 1920 року у селі Новомиколаївка Мелітопольського району Запорізької області. У 1937 році закінчив 6 класів місцевої школи й після цього рік навчався у Мелітополі у школі ФЗУ. Там же закінчив курси водіїв та, повернувшись до села, влаштувався на роботу до колгоспу «Червона Зірка». У жовтні 1940 року призваний до Красної армії, службу проходив у Житомирі. У жовтні 1941 року під Вязьмою потрапив до німецького полону. На початку грудня того ж року йому вдалося втекти з табору військовополонених на Західній Україні й він зміг повернутися до рідного села.
У липні 1942 року, уникаючи вивезення до Німеччини, влаштувався на роботу до місцевої поліції. Саме тут Іван Ротанчук познайомився з керівником Новомиколаївського підрайонного Проводу ОУН Іваном Молодієм («Сошенком»). Останній прибув до Мелітопольського району у складі Похідної групи ОУН й у 1941-1942 роках був причетний до створення оунівської мережі на півдні Запорізької області та на території сучасних Херсонської області й Криму. Іван Молодій залучив Ротанчука до ОУН, а з часом останній очолив організацію у самій Новомиколаївці. Серед іншого, Ротанчук займався залученням нових членів до ОУН, проводив агітаційну роботу та поширював літературу та листівки, які отримував від Молодія. Інколи матеріали від Молодія Іван Ротанчук отримував через зв’язкову Мелітопольського окружного проводу Надію Артюхову, яка у Новомиколаївці працювала у фельдшерському пункті.
Серед агітаційних матеріалів, які читав та поширював Ротанчук, були звернення від ОУН до шуцманів, совєтських партизан та мартирологи загиблих підпільників.
Після того, як Іван Молодій, уникаючи арешту гестапо, був змушений виїхати за межі Новомиколаївського району, Ротанчук у квітні-травні 1943 року очолював також сільську поліцію. Під час наступу Красної армії Іван Ротанчук виїхав за межі Мелітопольщини, однак з району Горностаївки сучасної Херсонської області повернувся додому. Тут був заарештований контррозвідкою «Смерш» й відправлений до табору у Новошахтинську Ростовської області. З табору 15 вересня 1944 року він втік і перейшов на нелегальне становище. Зрештою, знову повернувся до села Новомиколаївка.
До 21 квітня 1946 року переховувався на господарстві у батька, але був помічений совєтською агентурою й після цього, після нетривалого спостереження за ним, заарештований. Обвинувачення ґрунтувалося, в основному, на двох пунктах: участь в ОУН та служба в поліції й репресії проти совєтських активістів в цей час. У обвинувальному висновку по справі Івана Ротанчука йому інкримінувалися дві статті Карного кодексу УССР: 54-1а та 54-11.
16 липня 1946 року Воєнним трибуналом Таврійського військового округу Іван Ротанчук був засуджений до 10 років таборів з ураженням у правах на 3 роки. 25 лютого 1955 року справа переглядалася слідчим УКГБ в порядку нагляду. Ним було встановлено, що вина Ротанчука була доведена повністю й підстав для зменшення терміну покарання немає.
Іван Ротанчук після відбуття присуду залишився проживати у Караганді, працював на шахті. Пізніше виїхав до Криму, де й доживав віку. У 1970 році звернувся із запитом щодо перегляду справи й реабілітації. В черговий раз отримав відмову, оскільки вважався справедливо засудженим. Не реабілітували його і у незалежній Україні: у 1997 році думку совєтських слідчих підтримав і воєнний прокурор південного регіону України.
