Юрій Щур
Починаючи від листопада 2018 року на шпальтах «Шляху Перемоги» ми періодично розміщували матеріали, які були присвячені агентурним розробкам совєтських спецслужб на території Херсонської області у 1940-1950-х роках. Під «недремне око» НКГБ-МГБ-КГБ потрапляли усі, кого підозрювали у зв’язках із українським націоналістичним рухом – від чільних діячів ОУН чи бійців УПА до симпатиків, або родичів. Сьогоднішньою публікацією ми підводимо риску під цими матеріалами. Починаючи цей своєрідний історичний цикл, ми щиро сподівалися на фідбек від місцевих дослідників, які могли значно розширити наші уявлення про націоналістичний рух на Херсонщині, залучивши документи із місцевих архівів. Викрадення окупантами документів совєтських спецслужб у окупованому Херсоні – суттєва трата, якої також зазнали раніше окуповані Донецьк та Луганськ. Тож, чи буде продовження у вже звільненому Херсоні? Сподіваємося, що так.
Серед справ, про які звітували херсонські чекісти на початку липня 1951 року, була й справа-формуляр на уродження Козівського району Тернопільської області Богдана Андрусишина, який мешкав у Херсоні. Об’єкт розробки вже був на олівці у МГБ через судимість: у 1945 році за підробку особистих документів був засуджений до 1 року ув’язнення. Після відбуття присуду, був скерований на роботу до Одеської області, однак 1948-го звідти втік, виїхавши на малу Батьківщину. Там встановив зв’язки з провідником ОУН на псевдо «Кий», долучився до боївки під псевдо «Чорний». Наступного року оунівці з боївки «Кия» загинули у боротьбі з МГБ, Андрусишину тоді вдалося вижити й ще рік він перебував на нелегальному становищі. 1950 року вийшов з повинною й виїхав за вербовкою до Херсонської області. Однак, співробітників МГБ здивувала та обставина, що Андрусишин не здав своєї зброї. Це, на їхню думку, могло свідчити про те, що він і далі продовжував боротьбу в підпіллі ОУН проти совєтського режиму. Відповідно, й до Херсона прибув із завданням від оунівців. Саме через цю обставину до нього була прикута така увага.
Марія Кондратюк була уродженкою Рівненщини й станом на літо 1951 року проживала у Верхньому Рогачику. З Корецького райвідділку МГБ до Херсона надійшла інформація, що вона ще до початку німецько-совєтської війни належала до ОУН, поширювала націоналістичні листівки. Під час війни очолювала жіночу сітку Корецького району. «Не подобалося» співробітникам МГБ й те, що Марія Кондратюк разом із своїм чоловіком та братом багато мандрували Європою й під час цих поїздок зустрічалися із керівниками ланок ОУН. Її чоловік, Андрій Кондратюк, мав бойовий досвід в Армії УНР, Добровольчій армії А. Денікіна та польській армії. Працював вчителем «за Польщі», однак за націоналістичну агітацію був звільнений. Під час німецької окупації працював у «Просвіті». Вже проживаючи на Херсонщині, вчитель Кондратюк продовжував дозволяти собі «фашистські» вислови, а помешкання їх родини часто відвідували гості із західних областей України. Для того, аби тримати подружжя в полі зору, МГБісти ввели до справи агентів «Антона» та «Олесю».
Влітку 1951 р. співробітники МГБ у Чаплинському районі взяли в розробку уродженку Рівненщини Теклю Чуб, на яку доніс агент «Войков». Останній очевидно був земляком Теклі, оскільки доповів кураторам, що вона у рідному селі підтримувала зв’язки із підпіллям. Подальшою розробкою було встановлено, що її чоловік Адам належав до підпілля ОУН, був у боївці «Чмелика» й загинув у бою з МГБ у 1945 році. Зв’язковою «Чмелика» була їх донька Надія Чуб, та й сама Текля допомагала підпіллю продуктами харчування, надавала прихисток та інформувала про перебування військ МГБ. Всі ці факти МГБістам підтвердили й колишні учасники підпілля, які вийшли з повинною, таким чином «подякувавши» за допомогу. Співробітники МГБ намагалися з’ясувати, чи не виконує родина Чуб на Херсонщині завдання від націоналістичного підпілля й «для перестрахування» документували колишню діяльність родини, аби мати привід для відкриття слідчої справи.
Того ж, 1951-го, року на Херсонщині розроблявся уродженець Рівненської області Трохим Тушич, який мешкав у Каланчаку. За інформацією МГБ, у підпіллі він перебував ще з 1944 року, коли долучився до відділу «Завзятого». Потім був підрозділ «Сірка», а у 1947-му Тушич вже був підрайонним провідником ОУН. Потім вийшов з повинною й 1949-го виїхав на Херсонщину. Тут агентура фіксувала його антисовєтські вислови, агітацію серед колгоспників. Зокрема, колгоспник Калашник так передав одну з розмов: «Тушич веде розмови про те, як бандити дістають зброю, вихваляє Бандеру, який нібито має зв’язки з Англією й отримує звідти усе для спорядження бандитів у боротьбі з совєтською владою. Бандера очолює керівництво у боротьбі за створення самостійної України. Тушич заявляє, що українцям треба зрозуміти, що вони можуть добитися самостійності, тому, що в Україні є все необхідне. Він також розповів про програму оунівського підпілля».
Однодумцем Тушича був місцевий директор школи Іван Шевченко, який раніше встиг попрацювати на західних теренах України. Саме від нього агентура фіксувала наступні вислови: «Якби Україна була самостійною, то це була б велика й багата країна. У неї багато хліба й інших природних багатств. Зараз всім цим користуються росіяни та євреї, а українці піддаються різним репресіям й їх на Україні залишилася лиш половина».
Обох об’єктів розробки було обсаджено агентурою. Зокрема, в справу були введені агенті «Люлич», «Гаврилов», «Геннадій», «Лавров», «Гнєдиш», «Лаврович». Сама ж розробка дуже цікавила республіканське керівництво МГБ, оскільки у Києві вважали, що Тушич продовжує організаційну діяльність і до Херсонської області прибув із завданням від оунівців Рівненщини. Знову ж таки, якщо б не вдалося «розкрутити» нову справу, необхідно було задокументувати колишню діяльність Тушича й заарештувати його. Влітку 1952 року пропонувалася ще одна альтернатива – спробувати після арешту завербувати, а за умови відмови – розпочинати слідство. Однак, станом на кінець серпня 1952 року, за даними херсонських МГБістів, матеріалів для його арешту не було отримано: «відкритої активної антисовєтської націоналістичної діяльності зі сторони Тушича не встановлено, за виключенням того, що він на прохання окремих колгоспників розповідав про своє перебування у банді, цілях і методах боротьби ОУН проти совєтської влади».
Ще один цікавий матеріал датовано жовтнем 1952 року. Тоді херсонські МГБісти рапортували про заведення справи попередньої оперативної перевірки на уродженця Стрийщини Дмитра Сидора, який тоді проживав у Чаплинському районі. Цікава справа ще й тим, що об’єкт розробки був членом компартії й працював управляючим 2-го відділення бавовняного совхоза «Чаплинський». У 1940 році 25-річного Дмитра Сидора було вислано з рідних місць до Сибіру на 5 років. Однак вже у серпні 1941-го був звільнений і до 1944-го мешкав у Свердловській області. Потім виїхав до Херсонської області, де вже проходила ресовєтизація, й влаштувався у совхоз «Чаплинський». Все було би нічого, але агентура встановила, що у 1949-му Сидор під час відпустки їздив до себе на малу Батьківщину. Там він «встановив злочинні зв’язки» із надрайонним провідником ОУН «Юрком», від якого отримав завдання створити мережу підпілля в Херсонській області.
Цю інформацію підтвердив у липні 1951 року колишній провідник Стрийського районного проводу ОУН «Шрам», а на момент допиту – агент МГБ «Замок»: «… у вересні 1949 року у мене відбулася зустріч з бандитом «Юрко», який розповів, що в с. Вівня він зустрівся з місцевим уродженцем Сидором Дмитром, який мешкав у Херсонській області. З цим Сидором «Юрко» зустрічався у серпні 1949 року й тоді ж домовився з ним, що він у м. Херсон створить нелегальну оунівську сітку. У зв’язку з цим, мені, як районному провіднику, у підпорядкування якого входило с. Вівня, бандит «Юрко» дав вказівки по приїзду Сидора з Херсону зв’язатися з ним і надати йому грошову допомогу, а також видати десять заповідей і директиви ОУН для вивчення з учасниками створеного їм підпіллям. Однак, зустрітися із Сидором мені не довелося».
Інформацію про те, що підпілля у Херсоні таки вдалося створити, співробітникам МГБ Стрийського району надав агент «Запорожець», якому вдалося «розговорити» брата Сидора Петра, який розповідав про відвідини брата. Останній ніби й розказував про діяльність створеного ним оунівського осередку.
Не зважаючи на такий масив інформації про нібито існуючу сітку ОУН на Херсонщині, місцеві чекісти подібною інформацією не володіли. Відповідно, необхідно було залучати агентурний апарат. Введення в розробку саме на території Херсонщини агента «Замок» не було підтримано вищим керівництвом. По перше, він не мав ноги й за цією характерною ознакою вже був розшифрований, як у Стрийському районі, так і на Херсонщині. По друге, був морфіністом і ця обставина зовсім не сприяла вдалому перебігу розробки. Відповідно, підбиралася кандидатура серед агентів, або ж для вербування тієї особи, що мала грати роль кур’єра від «Юрка» на Херсонщину.
Через загибель «Юрка» довелося дещо корегувати план і відправити до Сидора у 1952 році агентів «Боєвого» та «Буга», які мали приїхати за звітом щодо проведеної роботи на Херсонщині. Обох «гостей» Сидор прийняв по дружньому, однак у бесіді дав зрозуміти, що зв’язку із ОУН не має. В МГБ , звичайно ж, не повірили й підготували для нього «конспіративного листа», де були рекомендації йому виїхати до с. Вівня до родичів, а там із ним мали зустрітися підпільники ОУН.
Доцільність подальшої розробки залежала, за визнанням самих співробітників МГБ, від того чи поїде Сидор на Стрийщину, чи ні. Якщо ні – втрачався сенс усієї роботи. Залишався, щоправда, варіант вербування до агентурної мережі, але він також не був 100-відсотковим. Паралельно з цим здійснювалися заходи для виключення Сидора з компартії, оскільки останнє суттєво заважало чекістам.
На превеликий жаль, продовження історії про розробку Сидора та ймовірність створення ним підпілля ОУН на Херсонщині у матеріалах ГДА СБУ (м. Київ) не знайдено. Можливо, світло пролили б документи архівного підрозділу у Херсоні.
