Гібридна війна КГБ проти ОУН і Ярослава Стецька

Мій намір є відмітити річницю народження великого сина українського народу Ярослава Стецька, який народився на Йордан 105 років тому. При цьому я хочу звернути особливу увагу на радянську широку кампанію дезінформації проти Я. Стецька. Правда, сам Я. Стецько заслуговує на нашу увагу хоча вже минуло понад 30 років від його природної смерті. Стецько, за різними доказами, був на списку осіб яких радянські спецслужби планували вбити, але до цього не дійшло з різних причин. Тому радянські провідники і служби вдалися до дискредитування Стецька шляхом дезінформації. Одним з головних форматів було компрометувати Стецька, ОУН і творців Акту 30 червня антисемітизмом. До цього прилучилися і єврейські сурогати, а також і українці, агенти, корисні ідіоти, вислужники, ненависники, тощо. Важко зі впевненістю виявити точний приціл. Нехай цим займаються психологи.

Ця дезінформація продовжується по сьогоднішній день. Про дійсний життєпис Ярослава Стецька написано вже доволі багато. У кожному випадку, можна ознайомитись навіть з власних писань Стецька. Одначе до дезінформаційних писань про Стецька треба включити так званий “життєпис” з 1941 року написаний немов Я. Стецьком для німців, здається у Берліні, який, одначе, не знайдено у жодних німецьких архівах, але оприлюднено щойно радянськими пропагандистами у 1970р. з Львівського архіву. Чому так пізно, можна різне припускати, але знаємо, що у 1968р. Я. Стецька ІУ Великий Збір ОУН обрав головою ОУН.

Радянський агент Михайло Ганусяк у Ню Йорку, позуючи як український “прогресист”, опублікував примітивну брошурку-книжку в англійській мові в 1973р. та другий раз у 1975р. під назвою “Щоб ми не забули”. Там він зробив звинувачення проти Я. Стецька на підставі документів, які оприлюднили недавно радянські спецслужби:

…фашистам допомагали українські буржуазні націоналісти. Зовсім природно, що члени ОУН стали дійсними лакеями нацистів. Бо як їх на глузд прем’єр Ярослав Стецько представив у своїх мемуарах які були опубліковані окупаційною владою у Львові:

“Марксизм уважаю твором правда жидівського ума, але практичне його здійснення при помочі жидів переводилось і переводиться у московській тюрмі народів московсько-азіатським ворогом. Москва і жидівство це найбільші вороги України і носії розкладних більшовицьких інтернаціональних ідей.”

Гітлерівський лакей Я. Стецько написав ці безславні слова два рази, тому що у своєму надмірному рабстві він виписав свій життєпис по українську і по німецьку. Німецький оригінал був підписаний Я. Стецьком. А українська копія має почерки його особистих коректив. Отже ж в українському тексті, говорячи про потребу винищування жидів, Стецько додав своєю власною рукою ‘виключаючи їх асиміляцію.’

Ця пропаганда проти Я. Стецька не мала великого ефекту. Тим більше, майже зовсім уваги не зверталось на згаданий “документ” у радянському архіві Львова і відносно мало уваги було звернено на писанину Ганусяка. Деякі єврейські чинники і то виключно такі, які були зацікавлені через свої зв’язки з справою “Голокосту”. До речі, Ганусяк був маловідомою особою, а ті які його знали, розуміли його роль, як радянського агента. Ганусяк часто їздив в СРСР, мав доступ, куди звичайні туристи не заходили, і повертався з новими наклепами. Щодо самого Я. Стецька то подібного писання щодо євреїв не можна було знайти у старих чи нових писаннях його, і тому наукова оцінка цього маловідомого “життєпису” — це ще один витвір радянської дезінформації.

Ярослав Стецько помер у червні 1986 році. На його місце пришли другі на пост голови ОУН, а з часом і його дружина Анна “Слава” Стецько, теж активний член Проводу ОУН і учасниця визвольної боротьби. Після проголошення незалежності С. Стецько переселилася з Німеччини в Україну де незадовго зайняла місце також у Верховній Раді України.

І раптово у грудні 1999р. в українському англомовному виданні “Гарвардські Українські Студії” під авторством науковця єврейського походження Карела Беркгофа та дослідника українського походження з Канади Марка Царинника появилася стаття під заголовком: “Організація Українських Націоналістів та її відношення до німців та жидів: Ярослава Стецька 1941 ‘Життєпис’.”

До статті долучено два тексти українського і німецького “життєпису”. Автори не подали найменшого аналізу автентичності, просто прийняли, що документ був автентичним. Лише в одному місці статті вони подали, що київські вчені Фелікс Левітас і Жанна Ковба, які до речі за твердженням самих Беркгофа і Царинника поробили чимало помилок у аналізі документа, звернулися до дружини покійного “автора”, С. Стецько за експертизою, а дружина відповіла, що підпис і ручні почерки-примітки не є письмом Я. Стецька. Одначе Беркгоф і Царинник зробили незрозумілий висновок, що “ми не маємо таких сумнівів,” не подаючи чому.

Поява статті і документів у Гарвардському науковому виданню під редакцією особливо українських вчених, викликало певну реакцію від родини і знайомих Я. Стецька, а також науковців-істориків. Родина та близькі знайомі, співробітники стверджували, що “життєпис” написаний не у стилю Я. Стецька. Науковці-історики,а зокрема відомий український учений Тарас Гунчак написав про документ, що “автентичність його підносить серйозні сумніви.”

Крім, прокинення других “фактів” у статті Беркгова-Царинника, Гунчак звернув увагу на правописні помилки у документі, такі як російськомовні варіанти українських слів, “підпольної” замість “підпільної”, а особливо відсутністю одної літери, в українськомовному документі бракувало літери “ґ”. Так і писали російські фахівці і хоча це можна було пояснювати мабуть браком цієї літери на машинці, якою мав би користуватися Я. Стецко, то в одному місці, написаному тією самою машинкою, ця літера показалася. Тобто можна припустити, що це писали російськомовні фахівці, а не проблема машинки чи незнання української мови Стецьком.

Для мене ще більш цікавим було, що Гунчак звернув увагу на ствердження у життєписі:” Від літа 1939р. перебував я в Італії в Генуї і Римі…редагував я ідеологічно-політичний орган ОУН ‘Ідея і Чин’…” Гунчак зробив заувагу, що “Ідея і Чин” як орган ОУН появився, щойно у 1942р. А Стецько перебував у той час в концентраційному таборі.

У публічній дискусії минулого року з канадським професором Іваном Павлом Гімкою (до речі українського походження), який відомий своїми обвинуваченням проти ОУН у злочинах проти євреїв, і який, до речі, був захисником писанини того ж агента Ганусяка, я звернув йому увагу на цей “життєпис”, подаючи аргумент Т. Гунчака, що не міг сам Стецько так помилитися, оскільки він ніколи не редагував “Ідеї і Чину”. Гімка відповів, що був раніше ніж 1942р. орган ОУН “Ідея і Чин”,тобто раніше чим той про який говорить Гунчак, і Стецько його редагував. Одначе Гімка не міг подати ні докладнішої інформації, ні посилання. На мою заувагу, що “життєпис“- це підробка, він сказав, що не думає, але не міг подати одного аргументу, чому треба вважати цей документ автентичним.

Я завдав собі труду. Сам почав шукати “Ідею і Чин” в приватних архівах визначних членів ОУН, в писаннях референта преси при Проводі Українських Націоналістів Володимира Мартинця, у великому масштабі писань речника ПУН в Італії Євгена Онацького і ніде немає згадки про “Ідею і Чин” Ярослава Стецька з 1939-40 рр. Я звернувся до поважних істориків, правда більш патріотичного спрямування, голови Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, президента Благодійного фонду УПУ ім. В. Макара Центру Миколи Посівнича, професора Київського університету і напевно найбільш плодовитого дослідника історії тих часів Володимира Сергійчука. Не було “Ідеї і Чину” редагованого Я. Стецьком в 1939-40рр. Поновно звертаюся до науковців, дослідників, людей доброї і недоброї волі. Докажіть, що я не правий.

Це серйозна помилка радянських спецслужб. Але це можна було передбачати, бо за радянськими спецслужбами цілий магазин неправди і підробки. І при такій роботі можна помилитися. Більше удару дискредитації, здавалося, на головах поважних дослідників і не тільки українських. Беркгоф, Царинник і Гімка не просто “корисні ідіоти”. До речі, їх опублікували по цих питаннях: український Гарвард, український журнал “Критика” і другі заслужені мережі наукового аналізу. Хіба ці мережі “корисні ідіоти”?

При цьому, тут не тільки здискредитовані дослідники і теорії про антисемітизм Я.Стецька. Тут причетність також цих дослідників та чимало єврейських дослідників пов’язаних з Голокостом до обвинувачення, що погром у Львові 1 липня 1941р. зорганізований українською поліцією з наказу ОУН і Я.Стецька. Ця дезінформація походить з тих самих джерел і підтверджується цими самими дослідниками. Виявляється більш правдоподібним є те, що 1 липня 1941р. у Львові відбувся спонтанний вияв народного болю і обурення і розплата катам, які були радянськими колаборантами і нищили наших людей взагалі за радянської влади, а тим більше, коли більшовики втікали перед німцями і залишали по собі море трупів та спалену землю.