Я ніколи не носив георгіївську стрічку, навіть задовго до війни, коли вона стала символом військового вторгнення Росії на нашу землю. І відштовхувало мене від цієї стрічки не лише масована російська пропаганда (а волання про неї почалися 11 років тому), не лише уперте просування її в Україну попередньою владою, а спотворення нашої спільної історії (що мене завжди не подобалось), а найголовніше – профанація урядом Російської Федерації своєї ж бойової нагороди. Бо я не є кавалером ані Георгіївського хреста (відтвореного в РФ 2000 року), медалі «За хоробрість», ордена Святого Георгія або нагородної холодної зброї. Ну не заслужив, то яке я маю право носити георгіївську стрічку?.
Нагадаю, що георгіївська стрічка БУЛА І Є повноцінною бойовою нагородою Росії. Так, саме стрічка. У роки Першої світової війни георгіївські кавалери носили стрічку поверх шинелі, оскільки виготовити додатковий комплект нагород для носіння на верхньому одязі міг дозволити собі далеко не кожен. Побачиш на грудях у бравого унтер-офіцера стрічку і розумієш, що цей хлоп не в штабах штани протирав.
І це було задовго власне до Першої світової. Під час оборони Севастополя 1854-1855 рр. хрестів Св. Георгія на всіх не вистачало, тому нагороджені носили на грудях лише стрічку.
Високопоставлені офіцери могли бути удостоєні шовкової Георгіївської стрічки, яку носили через плече, як наприклад, носив генерал-фельдмаршал Міхаїл Кутузов,який був одним з чотирьох повних кавалерів ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія. Так, я не обмовився – повних кавалерів було за всю історію існування ордену (1769-1917 рр) ЛИШЕ ЧОТИРИ. Починаючи з 1855 р., офіцери, нагороджені Золотою зброєю «За хоробрість» пов’язували на ефес темляк «георгіївських» кольорів. Золота зброя «За храбрость» була самостійною нагородою, але нагороджені нею прирівнювалися в статусі до кавалерів ордену Святого Георгія.
Також Георгіївську стрічку пов’язували на навершя прапора частини, яка відзначилася, із зазначенням року і заслуг, за які проведено відмінність. Також частини нагороджувалися срібними трубами, на які пов’язувалася георгіївська стрічка.
Як ви бачите, нікому не приходило в голову чіпляти державну нагороду на коліно галіфе чи голоблю воза, тим паче гімназистки її на власну сідницю не в’язали. Не кажучи вже про песиків або котиків. А про те, георгіївською стрічкою смітити на вулицях, то це взагалі є ЦІЛКОВИТИМ ЗНУЩАННЯМ над власною 150-річною військовою історією, якою так пишається російська пропаганда. А також над пам’яттю всіх георгіївських кавалерів, хто за цю стрічку кров проливав.
Нагадаю, що історія профанації історичної пам’яті росіян «Георгієвская лєнта» бере початок з 2005 року, коли та посадова особа, відома у світі під коротким словом «хуйло», встановила (відновила) в РФ авторитарну владу. Тобто без Кремля це знущання над пам’яттю було неможливе. Цим ВВП порушив «Положение о государственных наградах Российской Федерации», затверджене власним указом від 7 вересня 2010 р. № 1099 «О мерах по совершенствованию государственной наградной системы Российской Федерации». Правило носіння ордена Святого Георгія I ст.., згідно цього указу, на стрічці через плече. Далі (мовою оригіналу), «лица, награждённые государственными наградами, за исключением знаков особого отличия — медали «Золотая Звезда» и золотой медали «Герой Труда Российской Федерации», могут носить как сами государственные награды, так и миниатюрные копии государственных наград или ленты к государственным наградам (виділення моє – авт.)в виде планок или розеток установленных размеров Тобто Георгіївська стрічка є знаком ордена Святого Георгія і нагородою, тобто носити її мають право лише кавалери георгіївських хрестів.
Проти порушників цих «Правил» є стаття 17.11. «Незаконне носіння державних нагород» Кодексу РФ про адміністративні правопорушення, де сказано (мовою оригіналу): 1. Ношение… знака отличия Российской Федерации, РСФСР, СССР, орденских лент или лент медалей на планках лицом, не имеющим на то права, – влечет предупреждение или наложение административного штрафа в размере от одной тысячи до одной тысячи пятисот рублей с конфискацией ордена, медали, нагрудного знака к почетному званию, знака отличия Российской Федерации, РСФСР, СССР, орденских лент. 2. Учреждение или изготовление знаков, имеющих схожее название или внешнее сходство с государственными наградами, – влечет наложение административного штрафа на граждан в размере от 1500 до 2000 рублей с конфискацией знаков; на должностных лиц – от 4000 до 5000 рублей с конфискацией знаков; на юридических лиц – от 85000 до 100000 рублей с конфискацией знаков».
Всі перераховані і цитовані вище законодавчі акти РФ не відмінено, тобто вони діють досі. Але щось я не чув, що когось на території РФ притягли до відповідальності за незаконне носіння стрічки державної нагороди країни, як і не чув про випадки, коли міліція (з 2011 року – поліція) РФ штрафувала чи відбирала прив’язані до колін, рукавів, кросівок, собачих ошийників стрічки державної нагороди країни. Враховуючи, що і зараз, з моменту відновлення ордену, Георгіївськими хрестами нагороджуються за бойові заслуги, тобто за криваві бої, таке ставлення до його знаку – стрічки, я вважаю знущанням над нагородою и нагородженими. Знущання є прилюдним і заохочуване владою, яка повинна насамперед підтримувати статус цієї нагороди. Чи є в світі ще така країна, яка відверто (від президента до школярів) насміхається і знущається зі своєї бойової нагороди, яка досягається кров’ю її солдатів та офіцерів? До речі, основне сучасне визначення в Україні георгіївської стрічки, як колорадської, прийшло до нас знов таки з Росії. Її авторство приписують популярному скандальному публіцисту Алєксандру Нєвзорову.
З 2006 року знак державної нагороди РФ– георгіївську стрічку, Росія почала активно експортувати за рубіж, насамперед в пост-радянські країни. Георгіївська стрічка стала символом не геройства російських вояків, а символом зловіщого «русского міра». Вперше з неї «познайомилися» естонці в травні 2007 року, коли проросійські активісти з георгіївськими стрічками влаштували в центрі Таллінна зіткнення з поліцією і націоналістами, намагаючись перешкодити перепохованню останків солдатів РСЧА. Тоді почався кривавий рахунок стрічки – її носій громадянин РФ Дмітрій Ганін був убитий у вуличних заворушеннях.
І хоч в жодній пост-радянській країні (крім Росії) георгіївська стрічка не стала державною нагородою, її широке застосування сприймалося негативно тими, хто розумів ціну крові і нагород.
Весною 2014 року георгіївська стрічка стала символом агресії РФ проти України. Масове застосування російськими спецпризначенцями та найманцями георгіївських стрічок привело до того, що їх почали називати колорадами, натякаючи на схожість стрічки зі свім відомим шкідником українських городів. Зайве нагадувати, що застосовувати знак державної нагороди РФ її громадянами було незаконне. Ображені «ополченці» і кремлівські пропагандисти намагалися порівняти георгіївську стрічку з окрасом тигра, проте це «благородніше» за колорадських жуків порівняння не прийнялось. Потім маріонеткова ДНР пішла по слідах матірної РФ і «встановила» і собі Георгіївського хреста за нагороду, знов таки з чорно-помаранчевою стрічкою. «Прийнятий» «Народним Собранієм» ДНР Карний кодексу «республіки» заборонив незаконне носіння стрічки. Зокрема стаття 15 КК ДНР встановлює відповідальність за (мовою оригіналу) «незаконные действия по отношению к государственным наградам. Лица, виновные в нарушении законодательства о государственных наградах, несут ответственность в соответствии с действующим законодательством Донецкой Народной Республики.
Незаконное приобретение или сбыт, подделка, незаконное ношение государственных наград Донецкой Народной Республики, …учреждение или изготовление знаков, имеющих схожее название или внешнее сходство с государственными наградами (виділено мною – авт.), влекут ответственность в соответствии с действующим законодательством Донецкой Народной Республики. 1. Ношение ордена, медали, нагрудного знака к почетному званию, знака отличия Российской Федерации, РСФСР, СССР, орденских лент или лент медалей на планках лицом, не имеющим на то права, – влечет предупреждение или наложение административного штрафа в размере от 1000 до 1500 рублей с конфискацией ордена, медали, нагрудного знака к почетному званию, знака отличия Российской Федерации, РСФСР, СССР, орденских лент или лент медалей на планках. 2. Учреждение или изготовление знаков, имеющих схожее название или внешнее сходство с государственными наградами, – влечет наложение административного штрафа на граждан в размере от одной тысячи пятисот до двух тысяч рублей с конфискацией знаков; на должностных лиц – от 4000 до 5000 рублей с конфискацией знаков; на юридических лиц – от 85000 до 100000 рублей с конфискацией знаков (виділення мої – авт.). Санкції «нєзавісімай рєспублікі», як бачимо, повністю мавпують «старшу сестру» РФ.
Боротьбу з цими порушеннями в ДНР провадить т.зв. «Наградной отдел МО ДНР». У своїх нормативних актах він заявляє, що (мовою оригіналу) «Торговля подделками и их ношение являются незаконными, и выявление таких случаев входит в компетенцию Наградного отдела. В случае выявления подобных фактов следует обращаться непосредственно в Наградной отдел. А он, в свою очередь, подает рапорт министру обороны, который принимает решение действовать самостоятельно или подключать силы МВД и МГБ».
Ви, шановні читачі, щось чули про результати боротьби «силовиків» ДНР з незаконним застосуванням георгіївських стрічок в «республіці»? Про «отжими» автівок, бізнесу, масове катування полонених чули всі, а от про боротьбу за честь «власних» «нагород» в ДНР щось не чути. Навпаки, на «параді перемоги» в Донецьку 9 травня георгіївські стрічки красувалися на заборонених Мінськими угодами танках. Таким чинок, георгіївська стрічка, яка продавлюється РФ на Донбасі, крім символу російської агресії може стати і символом порушення міжнародних угод.
А тепер щодо нахабних байок російського агітпропу навколо георгіївських стрічок. Головний міф – георгіївська стрічка є символом Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Якщо врахувати, що Георгіївським хрестом нагороджувались вояки Русского корпусу генерала Бориса Штейфона на Балканах (антипартизанські сили вермахту, повністю створені з росіян, крім командира – хрещеного… єврея з Харкова), то символом поразки ця стрічка цілком може бути.
До цього Георгіївську стрічку широко використовували в нагородній системі та уніформі різні білі «уряди» і формування під час Громадянської війни в Росії. Хто війну програв, всі пам’ятають? Ось вам і символ перемоги. Хоча і тут над росіянами посміялися фіни в особі колишнього російського генерала Карла Густава Маннергейма (друга і співслужбовця гетьмана Павла Скоропадського). Під час радянської агресії проти Фінляндії взимку 1939-1940 рр. Маннергейм встановив військову відзнаку «Kunnia Isänmaa», якою нагороджувалися фінські бійці, які вдало відстоювали незалежність країни. А ще мало не забув. Пам1ятаєте, як нас називають в ДНР і РФ? Фашистами. І ось вам, антифашисти! Георгіївська стрічка використовувалася в символіці Русской фашистської партії, яка діяла в 1920-1930-х рр.. в еміґрації.
Проте кремлівські пропагандони не здаються: в СРСР був орден Слави, в колодці якого використовувалася Георгіївська стрічка. Це брехня: в Радянському Союзі існувала гвардійська стрічка, яка використовувалася в колодці деяких нагород (не тільки ордена Слави) і в прапорах гвардійських частин і з’єднань. На флоті у матросів гвардійських екіпажів стрічки безкозирок теж були відповідних кольорів. Схожі кольори на стрічках не означають один смисловий зміст. Уявити, що комуністи і комсомольці вшановували на стрічках святого, можуть лише ідіоти. Це теж саме, що порівняти свастику на розписах київських храмів із свастикою на нацистських прапорах.
Причому, є відмінності у гвардійської стрічки від георгіївської. Сучасна стрічка до ордена Святого Георгія (2000 р.) являє собою чергування трьох чорних і двох помаранчевих смуг. А ось Гвардійська стрічка – це накладені на помаранчевий фон три чорних смуги. Та й дореволюційна гвардійська стрічка зразка 1769 р. була кольорів державного герба – чорного і жовтого (саме ЖОВТОГО). Лише 1913 р. в статуті ордена жовтий колір змінено на помаранчевий. Але і тут є відмінність від Гвардійської стрічки – бічні помаранчеві просвіти по краю стрічки вузькі, а у радянських гвардійців – широкі.
Так що називати гвардійську стрічку георгіївською є ідіотизмом, хоча чого ще чекати від кисельовщини з її плачучими снігурями і зґвалтованими коровами?
Закінчити хочу словами відомого російського історика Алєксєя Кунгурова: «У сучасній Росії пишатися, м’яко кажучи, нічим, хіба що тим, що у Путіна золотий унітаз в літаку; тим, що за кількістю мільярдерів на душу населення Москва займає друге місце серед всіх міст світу.
Раз власними досягненнями влада похвалитися не може, вона привласнила Перемогу, до якої ніякого відношення не має, і стала перекроювати під себе, цинічно втискуючи в кліше своїх тухлих «духовних скріп», приплітаючи єлейне православ’я куди можна і куди не можна. Судячи з кількості бидла, в’яжучого стрічки на бампери німецьких машин і китайські труси, переформатування мозку просувається успішно.
Особливо достає в цьому контексті слоган всеросійської акції «Георгіївська стрічка» – «Я пам’ятаю, я пишаюся!». Ні, стадо ні хріна не пам’ятає. Зате це ж стадо бурхливо обурюється в унісон з теледиктори: і як це чортові укрохвашисти з Гейропою ще сміють «іскажать нашу історію»? Немає у вас ніякої історії, Івани безпам’ятні!»
