У 1948 році в Мюнхені на Загальних зборах Наукового Товариства імені Шевченка за рекомендацією Історично-філософської секції генералів Армії УНР Павла Шандрука і Всеволода Петріва (командувача Волинської Дивізії та екс-військового міністра УНР) вибрали Дійсними членами НТШ. До того дня генерал П. Шандрук 35 років ішов військовими фронтами та еміграційними шляхами, реалізуючи своє кредо: “Протягом всього періоду боротьби за незалежність я був вояком переднього краю” (автобіографічна повість “Сила доблесті” (Arms and Valor). Необхідно додати, який з честю виконав свій обов’язок перед Батьківщиною.
У січні 1918 року штабс-капітан Царської армії Павло Шандрук перейшов до Армії УНР. Воював із більшовиками в трьох Російсько-Українських війнах 1918-1920 років. Командував бронепоїздом у поході групи полковника Петра Болбочана на Крим, Запорізьким куренем, 9-м полком і 7-ю бригадою 3-ї Залізної дивізії. За форсування Дністра і Збруча в 1920 році його представили до звання генерала-хорунжого. На еміграції в Польщі в 1927-1936 роках очолював Генштаб Армії УНР, закінчив Академію Генштабу Війська Польського. Як контрактовий полковник Війська Польського воював з німцями у Вересневій кампанії 1939 року. Після війни Уряд Польщі в Лондоні нагородив його за героїзм найвищою військовою відзнакою – Хрестом «Віртуті Мілітарі». Пораненим попав у німецький полон. У 1940 році три місяці перебував у катівні Варшавського Гестапо.
На фото вгорі: Командувач Української Національної Армії генерал-поручник Павло Шандрук в українському однострої з Хрестом Симона Петлюри. Німеччина. Квітень 1945 року.
Делегати ІІІ з’їзду Українського Центрального Комітету. Варшава. 1934 р. У першому ряду хрестиком внизу відзначений Голова Ради Товариства УЦК, військовий міністр Уряду УНР генерал Володимир Сальський. Зліва від нього – генерал Павло Шандрук.
У листопаді 1944 року генерал Павло Шандрук за дорученням Президента УНР Андрія Лівицького приступив до формування Українського Національного Комітету й Української Національної Армії в Німеччині. Основою УНА стала 14-а Гренадирська дивізія Ваффен СС «Галичина», перейменована в 1-у Українську дивізію. 18 квітня 1945 року генерал-поручник Павло Шандрук прибув до Дивізії в Південну Австрію. 25 квітня 1945 року вояки Дивізії присягли на вірність Україні і УНА, анулювавши присягу Німеччині й Адольфу Гітлеру. Зусиллями генерала П. Шандрука Дивізія 8 травня 1945 року відступила з Совєцького фронту, здійснила багатокілометровий марш Захід у Південній Австрії й здалася в полон англійцям і американцям. Дякуючи чітко спрямованим заходам П. Шандрука та українських еміграційних політиків і військовиків, її вояків не видали совєтам для депортації «на Родіну».
Видатний військовик генерал Павло Шандрук став Дійсним членом НТШ, передусім, як фаховий історик. Адже у 1911 році він закінчив Історико-філологічний інститут імені князя Олександра Безбородька в Ніжині на Чернігівщині. У міжвоєнний період на еміграції в Польщі впорядкував і видав фундаментальну працю «Українсько-московська війна 1920 року в документах», Варшава: Праці Українського Наукового Інституту, 1933; а також опублікував статті «Бої 3-ої Стрілецької Залізної дивізії з большевиками під с. Сидоровим над Збручем 19-26 липня 1920 року», Табор, 1923; «Симон Петлюра – творець і вождь Українського війська», Вісті УЦК, 1927; «Роля Українського війська в справі поширювання національної свідомості», Вісті УЦК, 1928; «Термопіли – Крути», Гуртуймося, 1934; «Українська армія в боротьбі з Московщиною», За державність, 1934; «Geneza Umowy Kwietniowej 1920 roku», Biuletyn Polsko-Ukraiński, 1935 та інші.
У 1938 році генерал Павло Шандрук завершив багаторічну працю над фундаментальною монографією «Історія 3-ої Стрілецької Залізної дивізії» й передав її для публікації до Українського Наукового Інституту у Варшаві. На жаль, невдовзі розпочалася Друга світова війна. Правдоподібно рукопис пропав під час Варшавського повстання.
Дійсний член НТШ Ярослав Середницький, Львів
