Путін біля меморіалу денікінцям
Відбулося засідання робочої групи з питань присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій на території Полтавської міської територіальної громади. Серед масиву розглянутих нами питань стала і рекомендація міській раді проголосувати за підтримані полтавцями нові назви вулиць: Подільська (поки що називається на честь колишнього 2-го секретаря міськкому комуністичної партії Радянського Союзу Анатолія Кукоби), Війська Запорозького (Спартака) та Садівництва (поки «Графа фон Гарнієра»). Нагадаю, що на сайті міської ради професор Леонід Булава зареєстрував відповідну петицію http://tinyurl.mobi/GW8i , яку запрошую підтримати. А у цьому дописі розповім про контекст проблеми.
Назва вулиці Садівництва – результат голосування полтавців
Назва «Графа фон Гарнієра» була включена до 2-ої черги перейменувань. Під час громадського електронного голосування на платформі «E-DEM» моя пропозиція перейменувати цей об’єкт топоніміки на пошану Юрія Липи здобула другу позицію. Мені прикро, що не першу. Водночас, явний плюс полягає у тому, що не вузьке коло поціновувачів української історії, а широкий загал довідався про цього видатного уродженця Полтавщини.
Юрій Іванович Липа (1900-1944) — український громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар за фахом (засновник нового напряму української медичної науки — фітотерапії), автор української геополітичної концепції, один із ідеологів українського націоналізму. Належить до провідних українських філософів першої половини ХХ століття. Народився у с. Старі Санжари неподалік Полтави. Ще юнаком в Одесі приєднався до боротьби за незалежність УНР. Після поразки визвольних змагань жив у Польщі, з 1922 р. — студент медичного факультету Познанського університету. Захоплювався геополітикою. Його перу належить вкрай актуальна нині праця «Розподіл Росії» http://tinyurl.mobi/GWvI . Творча спадщина налічує понад 360 творів – серед них три поетичні і літературознавчі збірки, тритомник новел, історичний роман «Козаки в Московії». Він інструктор 1-ої старшинської школи УПА. У серпні 1944 року його заарештували російсько-комуністичні окупанти і після жорстоких катувань розстріляли. Наказом головного штабу УПА від 10 жовтня 1945 року Юрію Липі посмертно присвоєно звання полковника УПА.
Вулиця Садівництва – під час голосування полтавці вивели на першу позицію саме цю пропозицію професора Леоніда Булави. У довідці науковець так аргументував свою ініціативу: «Садівництво — історична назва місцевості, яка від середини ХІХ століття була, значною мірою, під приватним садом Ґуссона. На початку 1890-х років ці землі придбані Полтавським земством для Школи садівництва і городництва. Після 1919 року належали технікуму з аналогічною назвою, який розширив площі навчальних ділянок. В’їзд до саду Ґуссо́на і Школи садівництва був біля «Червоних воріт» цієї вулиці. Вже в кінці 1930-х років окремі території Садівництва біля вулиці були віддані під приватну забудову. Не вся нинішня вул. «Графа» фон Гарнієра належала до Садівництва, але її суттєва частина. У цілому ж населення і зараз сприймає цю місцевість як садівництво. Мета перейменування — збереження історичної назви місцевості».
Ця назва набрала найбільше голосів. Тож, міські депутати мали б зважити на думку містян. Адже голосування мотивує людей до участі у житті міста, зміцнює їх у вірі, що їхню позицію враховують у владних кабінетах. А ще унеможливлює сварки, знімає емоційний градус дискусій, дає міськраді єдино правильний «рецепт», алгоритм дій – орієнтуватися на волевиявлення у громаді.
Чому вулиця, що звеличує фон Гарнієра, має бути перейменована?
У статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» чітко зазначено: «російська імперська політика (російська колоніальна політика) – система заходів, що здійснювалися органами управління, збройними формуваннями, політичними партіями, недержавними організаціями, установами, підприємствами, групами чи окремими громадянами (підданими) Російського царства (Московського царства), Російської імперії, Російської республіки, Російської держави, Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Російської Федерації, спрямованих на підкорення, експлуатацію, асиміляцію Українського народу». У цій же статті перелічуються різновиди символіки російської імперської політики, серед яких і назви вулиць, яким присвоєні імена або псевдоніми осіб, які пов’язані із реалізацією російської імперської політики.
денікінець Фон Гарнієр
«Павло Фон-Гарнієр у 1919-1920 році воював у складі російської денікінської армії проти незалежної України», – зауважує у згаданій вище петиції пан Булава. За даними цього дослідника, народився Фон-Гарнієр у 1864 р. в місті Катеринославі (тепер – Дніпро) в родині акцизного чиновника Російської імперії Антона Амандовича Фон-Гарнієра (1828-1910) – німця за національністю; ніякого графського титулу в батька й предків не було; отримав диплом лікаря, працював лікарем Бахчисарайського резервного піхотного батальйону; на початку 1890-х одружився з Євдокією Миколаївною (уродженою Ушаковою), що походила із купецької родини. «На початку 1900-х років (біля 1903-го) Євдокія Миколаївна отримує спадок від батька – чималу суму готівкою, а також землі на Донбасі, які родина здавала в оренду для видобутку вугілля акціонерному товариству Костянтинівських залізопрокатних заводів. Отримавши гроші, родина переїжджає до Полтави. У липні 1919 року Полтаву зайняла біла гвардія (денікінці), П. Фон-Гарнієр вступає до її рядів. Із 1920 р. – в еміграції (до 1925 р. в рядах білогвардійської частини на півострові Галліполі біля Стамбула)», – з’ясував Леонід Булава.
Антон Денікін
Як бачимо, фон Гарнієр – білогвардієць, учасник денікінських військових частин, які загарбували Українську Народну Республіку під гаслом «За єдіную і нєдєлімую Росію».
Путін – послідовник Денікіна, та як з’явилася імперська назва у Полтаві
Антон Денікін, у складі армії якого перебував Гарнієр, очолював Білий рух на півдні імперії. «Білі» окупанти загарбували Кубань, Крим та Лівобережну Україну, а влітку 1919 року навіть Київ, але протрималися там лише півроку. Денікін і його посіпаки були фанами імперської росії і жорстко заперечували будь-яку можливість її розділення. Незалежної України для них не існувало. Після захоплення Києва Денікін підписав ось таке промовисте «Звернення до населення Малоросії»: «Бажаючи знесилити російську державу, перш ніж оголосити їй війну, німці задовго до 1914 року прагнули зруйнувати викувану у важкій боротьбі єдиноруськість племені. З цією метою ними підтримувався і роздувався на півдні росії рух, який поставив собі за мету відділення від росії її дев’яти губерній під ім’ям «Української Держави». Прагнення відторгнути від росії малоросійську гілку російського народу не залишено і донині. Колишні ставленики німців — Симон Петлюра і його соратники, які заклали початок розчленування росії, продовжують і тепер здійснювати свою злу справу створення самостійної «Української Держави» і боротьби проти відродження Єдиної росії». Вам, шановні читачі, це не нагадує цілу низку «історичних» промов диктатора путіна та його кремлівських пропагандонів?
Політика Денікіна в Україні, як і тепер його послідовника путіна на тимчасово окупованих територіях, мала геноцидний характер: була заборонена українська мова (її денікінські посіпаки маніпулятивно називали галицькою), були зняті всі українські вивіски та скинуті бюсти Тараса Шевченка. Денікінці влаштовували погроми українців і євреїв та безбожно грабували українське селянство.
«Ніколи ніяка росія — реакційна або демократична, республіканська чи авторитарна – не допустить відторгнення України. Безглузда, безпідставна і загострювана ззовні суперечка між Руссю московською і Руссю Київською є наша внутрішня суперечка, яка нікого більше не стосується, і яка буде вирішена нами самими», – просторікував Денікін. У далекому 2009 році, під час відкриття меморіалу «білим воїнам» путін зацитував журналістам саме цей вислів Денікіна. Невдовзі російські і західні журналісти попросили пояснити, що мав на увазі. І тоді путін знову підтвердив свої імперські погляди на «невідлучність України від росії».
2016 рік Михайло Окара у стінах Полтавської ОДА
Відтоді минуло п’ять років. 2014 рік. Окупація Криму і частини Донецької і Луганської областей. А Полтаву маркують топонімом на честь денікінця: тодішній голова ОДА Валерій Головко перейменував вулицю Менжинського на графа фон Гарнієра. Неоднозначне рішення підтримав і сват Головка, колишній офіцер армії СРСР та колишній діяч соціалістичної партії Микола Білокінь. Менжинський – діяч червоної росії, чекіст, терорист, послідовник кривавого Фелікса Дзержинського, член ЦК ВКП(б). Фон Гарнієр – діяч білої росії. Шило на мило. Перейменування відбулося за ініціативи Михайла Йосиповича Окари. Він родич Андрія Окари – російського політтехнолога, екс-викладача академії управління при президентові путіну, автора статей «В поисках имперской перспективы» та «Россия-Евразия» или «Остров Россия»? Отечественная политгеография в поисках «подлинной России». Також таку назву «Графа фон Гарнієра» активно підтримала і запропонувала Валерію Головку топонімічна група, яку курував екс-мер Андрій Матковський, а її інформсупровід здійснював політтехнолог Діонісій Каплін. Як ви вважаєте, нав’язування громаді таких назв – це помилка, підігрування путінській пропаганді чи прояв гібридної світоглядної війни росіян та їх агентури проти нашої Нації і Держави?
2022-23 роки. Промайнуло 14 років з часу важливого цитування Путіним Денікіна. Протореною стежкою цих двох і пішли московські варвари. Триває всенародна відсіч їхньому повномасштабному вторгненню. У всіх вимірах – як збройному, так і світоглядному. Настав час провести кордон із росією як територіально, так і у головах. Настав час деколонізації. Пора позбавити топонімію Полтави від симпатиків «єдіной і нєдєлімой расії».
Олег Пустовгар, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
