Юрій Щур
Співробітники совєтських спецслужб, які розробляли агентурну справу «Невгамовні», планували її реалізувати досить оперативно, з’ясувавши усі обставини ще влітку 1951 року, бо вже тоді їх нервувало, що молоді націоналісти почали виїжджати за «компактні» межі Приморського району, зокрема на територію Верхньо-Хортицького. Непокоїла також інформація про організаційні зв’язки із збройним підпіллям ОУН Тернопільської області та наявність літератури й, особливо, зброї.
Для перевірки інформації про зброю й літературу до районів проживання молоді виїжджав досвідчений агент «Павлов». Пізніше було введено ще одного «аса» агентурних розробок – «Рєзніка». Для успішності співробітникам МГБ навіть довелося розшифрувати агентів один перед одним, що взагалі було рідкістю. Однак, все що вдалося агентам тоді дізнатися – прізвище й псевдо підпільника, який діяв на території Підгаєцького та Бережанського районів Тернопільської області й мав намір приїхати на укриття до Анни Бучко. Мова йшла про Михайла Таровського («Стріла»), який був у підпорядкуванні провідника «Линя».
Станом на початок лютого 1952 року справа й далі перебувала в розробці. Співробітники Запорізького УМГБ були змушені визнати, що за друге півріччя 1951-го вони нічого не дізналися про літературу й зброю та місця їх переховування. Щоби виправити ситуацію, планували розробити комбінацію, щоби підставити до активістів молодіжного підпілля досвідченого агента, наданого Підгаєцьким райвідділком МГБ. Із місцевого контингенту було підібрано агента «Шиш», якого готували до відправлення у Приморський район. Агент «Павлов» готувався до розробки Дмитра Осіва (саме у нього бачили гранату «Ф-1»), який вже переїхав до Запоріжжя й працював на заводі «Запоріжсталь».
Не забували й про тих об’єктів розробки, які перебували у Верхньо-Хортицькому районі. Для розробки Наталі Липко та її батька МГБісти планували завербувати уродженку західноукраїнських земель Марію Костюченко, оскільки вона вже мала розуміння. що таке ОУН і знала про її діяльність. Та й загалом, уся агентура й інформатори МГБ, які хоч якимось чином пересікалися по роботі, або у позаробочий час з місцевими фігурантами справи, мали бути орієнтовані на пожвавлення оперативних заходів.
Траплялися й цікаві випадки. Петро Грищенко був знайомий із багатьма об’єктами справи, знав про їхню діяльність. Але в МГБ не повідомляв, а мав би, оскільки був секретним інформатором на псевдо «Щирба». Вважаючи його подвійним агентом, співробітники МГБ мали намір таємно затримати Грищенка й ретельно допитати про молодіжні націоналістичні організації в Запорізькій області. А потім вже вирішити: перевербувати, чи заарештувати як агента-зрадника.
Зою Коломию, яка керувала молодіжною націоналістичною організацією у селі Партизани Приморського району, співробітники МГБ мали намір заарештувати.
Плани – планами, але вже 16 лютого 1952 року співробітники МГБ мусили знову фіксувати свої тотальні провали під час розробки справи «Невгамовні». Перш за все, невдалу оперативну комбінацію агентів «Павлова» та «Рєзніка», які намагалися видати себе за зв’язкових від підпілля з Тернопільщини. Молодь запідозрила «Павлова», агентів фактично було розконспіровано й, відповідно, виведено із розробки. Можливо, саме через ці події із Запорізької області виїхало шестеро активних учасників організації. Інші об’єкти розробки у цей же час змінили місця проживання, чим досить таки утруднили роботу для оперативників МГБ, яким доводилося по новому вибудовувати оперативні комбінації та агентурні лінії. Самі МГБісти визнавали, що провал «Павлова» та «Рєзніка» відкинув їх на 3-4 місяці в роботі.
У квітні 1952 р. співробітникам МГБ вдалося знайти вісім учасників організації, які перед тим змогли виїхати й уникнути оперативного спостереження. Всі вони перебували на станції «Красний Восток», працювали на будівництві Щебзаводу №66 (об’єкт неподалік від зараз окупованої рашистами Кам’янки/Більмака). Оперативники МГБ очікували, що саме сюди для легалізації може прибути підпільник «Стріл», який вже на той час мав документи на ім’я Романа Бондаря. Відповідно, до виявленої групи молоді був відправлений на осідання агент «Малий», агент «Шиш» вже перебував там.
Агентурі вдалося встановити, що з підпільником «Стрілом» молодь регулярно листується, а між собою називає його «Вуйком». Цей адресат листування вже писав про намір «приїхати у гості», однак після того, як «зійде сніг». Проте реорганізація управління Щебзаводом призвела до звільнення молодих підпільників, відповідно вони були змушені шукати нове місце проживання й не могли забезпечити укриття для підпільника «Стріла».
У Верхньо-Хортицькому районі весною 1952 року по справі «Невгамовні» «працювали» агенти «Явір», «Дніпровська» й «Ворона». Однак результатів від їхньої роботи не було, оскільки вони не змогли увійти в довіру до молоді та й взагалі були малоініціативні.
З часом основне завдання розробки справи «Невгамовні» було зведене до виведення на територію Запорізької області підпільника «Стріла» та його арешту, або ж ліквідації. Агент «Малий» досить добре попрацював у цьому напрямку й заручився підтримкою підпільників, які надали йому адресу населеного пункту в Тернопільській області, де перебуває «Стріл». Однак, виїзд агента на місце вже не мав сенсу – Михайло Таровський разом ще з трьома підпільниками у листопаді 1952 року загинув у бою з пошуковою групою МГБ у селі Волощина Підгайцівського (тепер – в межах Тернопільського) району.
Поступово зменшилася й активність підпільних груп, розкиданих по різним районам Запорізької області, дехто ж взагалі переїхав до Волновахи на Донеччині. Принаймні, агентура не фіксувала проведення зібрань, обговорення планів діяльності чи ще чогось подібного. Співробітники МГБ припускали, що із загибеллю «Стріла» були втрачені останні зв’язки із збройним підпіллям і це вплинуло на молодь. Однак просто «забути» про існування молодіжного підпілля на території щонайменше трьох районів Запорізької області (Приморського, Верхньо-Хортицького та Куйбишевського) ніхто й не мав намірів. Щонайменше, у 1953 році учасники молодіжного підпілля, які залишилися жити у Запорізькій області, все ще перевірялися МГБ, розроблялися агентурою, тощо.
