14 червня виповнюється 130 років з дня народження Провідника ОУН
Полковник Євген Коновалець є несправедливо затіненим творцем того національно-визвольного феномену, що сучасним українцям відомий за коротким означенням ОУН і УПА. Вже потім із витвореного ним націоналістичного середовища вилонилися нині знані мільйонам українців Степан Бандера, Роман Шухевич і десятки інших символів визвольної боротьби. А до того була атмосфера післяреволюційної зневіри і його вперта організаційно-провідницька праця зі створення нової підпільної формації для продовження визвольної боротьби.
Історія українського націоналізму не була такою лінійованою та концептуально вивіреною, якою постає у пізніше написаних розвідках. Вона, як і доба його постання, була розхристаною й була історією шукань на перепутті національної долі. Сумлінному і уважному досліднику ця історія ще відкриє чимало несподіваних деталей, що вимальовують перспективу заповнення ще багатьох і досьогодні ненаписаних її сторінок.
Це сьогодні концепція генезису українського націоналізму укладається у струнку і майже детерміністську схему: «Братство Тарасівців», Микола Міхновський і перші прояви українського націоналізму на Наддніпрянщині – передача імпульсу в Галичину та діяльність в ній близькій до неї еміграції підпільної УВО і ряду розрізнених націоналістичних гуртків – Дмитро Донцов і поява системних ідеологічних основ націоналістичного руху – майже автоматично зумовлена необхідність поєднання організаційного і світоглядного складників в одній могутній за впливом на українську спільноту підпільній ОУН.
Насправді ж процеси організаційного і світоглядного визрівання націоналізму паралельно й одночасно розвивалися на Наддніпрянщині і в Галичині. Уявлення про це дають юначо-студентські роки Євгена Коновальця. Таємні студентські і середньошкільні гуртки, теоретичні напрацювання, напружений пошук шляхів національного розвою і прямування, зародження у львівському студентському середовищі ідей «економічного націоналізму» В’ячеслава Будзиновського чи «політичного націоналізму» Євгена Левицького…
Й це, очевидно, були два відмінні у паростях, але закорінені в одному національному єстві і гоні до його самоствердження, різновиди українського націоналізму.
Феноменально розмаїття цього явища в світоглядно-організаційній одності спочатку УВО, а потім ОУН поєднав Євген Коновалець. Адже і сам він був феноменом – галичанином, що боровся за українську державність на Наддніпрянщині, на відміну від урядів УНР, ЗУНР чи Гетьманщини аж до завершення визвольних змагань проніс у своїх діях ідеал соборності, після їх програшу зіткнувся з несприйняттям галичан і зумів саме в Галичині розбудувати нову революційну підпільну формацію. Але не для самої лишень Галичини, а для всієї соборної України.
Соборницька характеристика постаті Євгена Коновальця є наскрізною для всього його життя.
Й такий шлях становлення УВО та ОУН був далекий від книжної спрощеності й самозрозумілої зумовленості процесу. Листи Євгена Коновальця до своїх товаришів по зброї, які при завершенні визвольних змагань умовилися спільно продовжувати підпільну визвольну боротьбу, свідчать про й досьогодні актуальну істину – будь-яка справа, що з часом стає успішною і залишає вагомий слід в історії, спочатку натикається на байдужість, апатію, зневіру, суб’єктивні інтереси й силу-силенну інших перепон, які долає той, хто вперто йде до цілі, а не лишень проголошує її. На такі перепони наткнувся і зумів їх подолати Євген Коновалець.
Одність у розмаїтті – саме такою була ОУН під проводом Євгена Коновальця. Тільки він, за влучним висловом Олекси Бойкова «Провідник з Божої ласки», в атмосфері революційних поразок та взаємних претензій і звинувачень міг поєднати в одній підпільній визвольній організації наддніпрянців і галичан, взаємно насторожених складними перипетіями визвольних змагань учасників УСС і СС, тих, що орієнтувалися на Німеччину й на англо-саксонський світ, що виступали за легалістичну й підпільну концепцію діяльності ОУН й тих, що мали холодний розум та юнацьке горіння.
Щодо останнього, то цінним є листування Євгена Коновальця з членами ПУН, свого часу оприлюднене Євгеном Онацьким. Воно вказує на ту прірву, яка у баченнях розвитку ОУН і революційних процесів існувала між крайовими революціонерами й еміграційним ПУН. Вже від початку створення ОУН молодий революційний елемент з опанованого польською займанщиною Краю змінив її образ із помірковано-патріотичного на революційно-націоналістичний. Конфлікт поколінь в ОУН був неминучий і лишень непохитний авторитет Євгена Коновальця та провідницьке мистецтво до часу утримували Організацію від фрагментації.
Рідкісна риса Євгена Коновальця знаходити компромісний підхід і єднати українців різних політичних середовищ є вкрай затребуваною для нинішнього українського політикуму. Так само, як і затребуваною для його націоналістичного сегменту. Полковник, за свідченням Євгена Врецьони, критично ставився до надмірного «націоналістичного принципіялізму», відповідно до якого націоналісти мали би навіть не контактувати з ненаціоналістами.
«Визвольна боротьба багатогранна і кожен чесний українець може знайти в ній своє місце», – вказував він. Чим не взірець для політичної тактики сучасних українських націоналістичних формацій?!
Коновалець користувався надзвичайно високим авторитетом серед всіх членів ОУН, але в той же час був дуже скромним у побуті, уважним у спілкуванні та позбавленим вождівської пихи. Щоденник Євгена Бачини-Бачинського дає добре уявлення про його приватне життя. «…У нас думають, що Коновальці мають тисячі. В дійсності вони живуть дуже скромно і ощадно» – описує він свої спостереження про побут сім’ї Євгена Коновальця у Женеві. А відмічаючи численні провокації більшовицької агентури проти нього, зауважує, що «життя Коновальця у Женеві може бути канвою надзвичайного детективного роману».
В той же час Богдан Кордюк у своїх спогадах про нього акцентує на приземленому і не вилизаному для пафосної портретності чи показової скульптурності провідницькому образі Євгена Коновальця: «Полковник ніколи не давав відчути нікому свого вождівства. Не любив пози і просто не зносив, коли його оточували штучним престижем».
Цілістю своїх характеристик Євген Коновалець є взірцем політичного лідера, якого так бракує українцям в умовах сьогоднішнього національного перепуття.
Олександр Сич
