Лариса ГРОМАДСЬКА, фото автора
Історична довідка
Холодний Яр — територія у Чигиринському районі Черкаської області. Вважається, що назва походить від кліматичних особливостей місцевості, оскільки у найглибших западинах Правобережжя, за свідченнями місцевих мешканців, температура повітря навіть улітку не перевищує +12 0С. Окрім того, за переказами, у часи монголо-татарської орди Меланка Холодна переховувалася тут разом із дітьми; пізніше до них приєднувались інші втікачі. Згодом утворилося поселення, яке назвали Холодне, а ліси навколо — Холодноярськими.
Здавна Холодний Яр був сховищем для селян навколишніх населених пунктів від ворогів. У 30-х р. ХVІІІ ст. тут була організована Холодноярська Січ. Цей ліс на десятки років став головною базою для гайдамаків (народних повстанців). Увійшов Холодний Яр в історію також гайдамацькою Коліївщиною 1768 р. на чолі із запорізьким козаком Максимом Залізняком і сотником Іваном Гонтою. Саме звідси почалося найбільше повстання проти польської шляхти.
У 1918 р. на Чигиринщині з центром у Холодному Яру діяли загони, які боролися проти денікінців і радянської влади. Відстоюючи незалежну Україну, організувавши за козацьким принципом повстанські загони під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України — або смерть!» з 1918 по 1922 р. утримували незалежність самопроголошеної Холодноярської Республіки. Головним осередком був Мотронинський монастир, а командував повстанцями вчитель із с. Мельники Василь Чучупака. У кількатисячних повстанських загонах були вояки із навколишніх сіл, Кубані, Київщини і Галичини.
28 жовтня 1995 р. на місці останнього бою Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака Всеукраїнське політичне об’єднання «Державна самостійність України» вставило пам’ятний знак. Відтоді українські патріоти вшановують козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру.
«До зустрічі у Холодному Яру»
Саме так прощаються друзі і ті, хто познайомився тут. 22 рік поспіль Холодний Яр 29-30 квітня скликав тисячі українців, у серці яких прокинулась генетична пам’ять, пробудився козацький дух Волі.
І справді, якась незвичайна сила щороку приводить українців уклонитися могилам, у яких вічним сном спочивають борці за Самостійну Україну минулого століття. Хочеться доторкнутися до дуба Максима Залізняка, напитися води з цілющого джерела, аби набратися мужності і сили, побачити освячення зброї біля Мотронинського монастиря, побувати на хуторі Буда, де відбувається фестиваль патріотичної пісні…
Головним організатором вшанувань є Історичний клуб «Холодний Яр» (президент письменник, дослідник історії України Роман Коваль) та численні організації і партії, за ініціативою яких щовесни відбуваються меморіальні заходи. За цей час у населених пунктах Холодного Яру проходили реконструкції сучасних боїв і боїв повстанців з більшовицькими загарбниками, експонувалося озброєння й екіпірування сучасного воїна, відбувалися паради козацьких і військових формувань та учасників вшанувань у вишиванках, спортивні змагання і козацькі забави, фестивалі і виховні табори для дітей та молоді…
Цьогорічні заходи були присвячені 100-річчю відродження Вільного козацтва і 100-річчю Української революції. Учасники вшанувань мали можливість у Мельниках вклонитися учасникам Холодноярських повстань поч. ХХ ст., покласти квіти до пам’ятників холодноярівцям і Юрію Горлісу-Горському, на могили головного отамана Василя Чучупаки та його побратимів; побувати у Медведівці біля пам’ятника Максимові Залізняку, а в с. Івківці на Семидубовій горі, де, за однією з легенд, похований Богдан Хмельницький; відвідати відкриття пам’ятного знаку полку Чорних запорожців у Золотоноші; послухати козацьких і повстанських, авторських і народних пісень у виконанні кобзарів Тараса Компаніченка, Тараса Силенка, Лайоша Молнара і Михайла Коваля, лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка, гуртів «Орелі», «Друже музико», «Вертеп», «ПоліКарп»; познайомитися із сучасними поетами, народними умільцями і майстрами; придбати українську патріотичну літературу; відвідати музеї Черкащини; поспілкуватися із Героями російсько-української війни на Донбасі…
«І повіє вітер новий з Холодного Яру»
У Холодному Яру з 1918 по 1922 р. панувала влада Української Народної Республіки, тут діяли її закони, оперті на національну ідею та суцільну підтримку населення. Адже люди були зацікавлені у перемозі гайдамаків над більшовиками, бо серед повстанців були їхні брати, діти, чоловіки.
Завдяки тому, що біля Головного отамана Василя Чучупаки був не тільки хоробрий воїн, а й літописець Холодного Яру, поручник армії УНР Юрій Голіс-Горський, до нас дійшла правдива історія того часу.
Вшанування пам’яті героїв Холодного Яру — це усвідомлення того, якою ж ціною дісталася нам незалежність України. І вкотре пророчими звучать слова: «Без минулого немає майбутнього». Тож, відновлюючи вирвані сторінки з біографії українського народу, відшукуючи правду в архівах і розповідях очевидців, ми поновлюємо перерваний ланцюг історичних подій, чим прокладаємо шлях своїм нащадкам.
«Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…»
«Слава Україні! Героям слава!» — лунало упродовж двох днів над Холодним Яром. Це гасло, за твердженнями дослідників, народилося саме тут, у Холодному Яру, у роки визвольних змагань початку ХХ століття.
Сьогодні у Холодному Яру свято оберігають пам’ять про народних Героїв. У селах доглядають за їхніми могилами, за сприяння Історичного клубу «Холодний Яр» встановлено численні пам’ятники, перейменовано на їхню честь вулиці.
Завжди у пошані повстанців була українська народна пісня. Саме тому біля кожної могили, над ярами у дні вшанувань звучать патріотичні пісні.
Можливо, саме Холодний Яр, цей вічний символ нашої боротьби за волю, може сьогодні об’єднати Україну Тараса, якого ще маленьким привів сюди дід Іван, щоб показати, де є наша воля. Тараса, який потім приїжджав сюди пізніше сам, іще будучи юним. У 24-річному віці він написав поему «Гайдамаки», бо він бачив, що нація лежить у руїні, він добре розумів: коли вибили із твоїх рук шаблю, то потрібне слово! У 1845 році Тарас Шевченко пише свій знаменитий «Холодний Яр», де виловлює своє велике пророцтво: «І повіє вітер новий з Холодного Яру…»
До Холодного Яру приїхали тисячі українців, щоб надихатися духом свободи
Енергія Холодного Яру і справді зачаровує історичними легендами та переказами. Краса ж там неймовірна! Пагорби, вкриті дубовими лісами, слугували домівкою гайдамакам і наганяли страх на червоних. Це ж десь у Холодному Яру заховане чорне знамено з написом: «Воля України — або смерть!». Саме таке гасло було основним законом козаків початку ХХ ст., які Україну любили більше за своє життя. За переказами, прапор закопали останні із живих повстанців, помістивши його у гільзу. Можливо, комусь вдасться відшукати знамено, і тоді знову повстане у Холодному Яру український дух свободи. Безперечно, це й справді унікальна земля, де час від часу дають про себе знати козаки-характерники, нагадують усьому світові, що козацькому роду нема переводу. Адже українці споконвіку були вільнолюбним народом, у всі віки свято оберігали рідну культуру.
Дух Холодного Яру сьогодні актуальний, як ніколи, адже події сторічної давнини по-новому повторюються знову: війна на Донбасі, анексія Криму, внутрішня окупація із засиллям російськомовного теле- і радіоефіру… Вшанування у Холодному Яру показують, що у нас багато людей вірять у майбутнє своєї держави, не забувають про героїчні моменти з історії України. До речі, Мотронин монастир, який під час боротьби з більшовизмом був прихистком для повстанців, належить Московському патріархату. На жаль, у шкільній і вузівській програмі на 26 році Незалежності України наші діти на уроках історії продовжують вивчати, здебільшого, поразки, які виховують у підростаючого покоління меншовартість. Хочеться вірити, що саме Холодноярські вшанування, книги Романа Коваля, Василя Шкляра про Героїв визвольної боротьби поч. ХХ ст. допоможуть відродити козацькую славу, гордість називатися українцями і бажання говорити рідною мовою.
