Микола Посівнич
До 100-тя Володимира Косика
Сто років тому розпочав свій життєвий шлях відомий український вчений та громадсько-політичний діяч Володимир Косик.
Народився майбутній журналіст і історик 26 листопада 1924 р. в селі Вацевичі, тепер Залужани Дрогобицького району Львівської області, в багатодітній селянській родині. Навчався у «Рідній Школі» у Дрогобичі, після війни – в гімназії у м. Регенсбурзі (Німеччина, 1949). В 1939 р. вступив у Юнацтво ОУН. За активну участі в підпіллі переслідуваний гестапо, а в 1943 р. вивезений на примусові роботи в Берлін.
У 1949–70 рр. Косик (псевдонім – Борис Марченко) працював журналістом, дописував до емігрантських періодичних видань, а також співпрацював із французькими журналами. Засновник і редактор франкомовного журналу «Європейський Схід». Деякий час працював у редакціях журналу «Визвольний Шлях» (Лондон) та газети «Шлях Перемоги» (Мюнхен), а в 1951–54 рр. – на хімічному заводі Пешіне.
У 1956 р. Провід Закордонних Частин ОУН під керівництвом Степана Бандери призначив його редактором українських програм для «Радіо Тайпей» на Тайвані, де він працював до 1960 р. Після повернення – довголітній голова Об’єднання українців у Франції (з 1962 р.) та Тереновий Провідник ОУН.
Найбільшою мрією Володимира Косика було здобути університетську освіту, яку отримав в Українському Вільному університеті (УВУ) у Мюнхені, навчався в Сорбонні та Інституті історії сучасних міжнародних взаємин. Відтак став доктором історії (тема: «Політика Туреччини щодо України за часів Мазепи і Орлика»). У 1981 р. він захистив у Сорбонні (університет Париж-1) докторську дисертацію на тему: «Політика Франції відносно України в 1917–1918 рр.». В цей період він досліджував історію УНР та особу Симона Петлюри, вивчав французько-українські, українсько-єврейські та українсько-польські взаємини.
У своїй дослідницькій і видавничій праці спричинився до висвітлення десятків тем, які оминали, замовчували або фальсифікували інші. Колосальна обізнаність із архівними документами дозволила проф. Косикові без остраху писати про такі питання, що вважаються складними в історіографії. Він мав наукову та громадянську відвагу на повний голос заявляти й аргументовано спростовувати звинувачення, які українцям приписувалися упродовж багатьох десятиліть.
Працював викладачем в Національному інституті східних мов і цивілізації при університеті Париж-3. Професор УВУ та Львівського національного університету ім. І. Франка (1994). Довголітній голова Педагогічної ради при Педагогічному Інституті УВУ.
Після проголошення незалежності читав понад 20 років спецкурси з історії України в університетах Києва, Івано-Франківська, Тернополя, Дрогобича. З 1994 р. – дійсний член НТШ, а від 2013 р. – голова НТШ у Західній Європі. Став одним із засновників в 2002 р. Центру досліджень визвольного руху у Львові, де обирався Головою Вченої ради.
Активний учасник багатьох наукових конференцій в Україні, Франції, Німеччині та інших країнах. Автор численних досліджень та статей про український визвольний рух: «Концтабори в СССР» (1959, видано французькою, китайською, англійською і японською мовами); «Порушення прав людини в Україні і в СССР» (Париж, 1969); «Політика Франції стосовно України, березень 1917 – лютий 1918» (Париж 1981; український переклад «Франція та Україна», Львів 2004); «Третій Райх й українське питання. Збірник німецьких документів» (Мюнхен 1985, німецькою мовою; англійський переклад видано в Лондоні, 1991); «Націонал-соціялістична Німеччина й Україна» (Париж 1986, французькою мовою; англійський переклад Нью-Йорк, 1993); «Тисячоліття християнства в Україні (988–1988)», (Париж 1987, французькою; перекладено на англійську, німецьку та хорватську мови); «Україна та українці» (Париж 1993, французькою мовою); «Українська Повстанська Армія. Короткий історичний огляд» (Стрий, 1992); «Україна і Німеччина у Другій світовій війні» (Львів, 1993); «Опис України Гійома Ле Вассер де Боплана. Руан 1660» (Львів 1998, переклад на українську мову); «Україна у Другій світовій війні у документах (1941–1944)» (Львів 1997–2000, у 4 томах); «Симон Петлюра» (Львів, 2000); «Розкол ОУН у світлі документів» (Київ, 2002).
В останні десятиліття автор активно дописував до багатьох газет і журналів, брав участь у конференціях і круглих столах, видавав брошури та книги.
Справжніми сенсаціями стали його видання: «Правда історії. Роки окупації України 1939–1944» (Київ, 2008); «Спецоперації НКВД–КГБ проти ОУН» (Львів, 2009); «“Русскій мір” – облудна вигадка» (Київ, 2011); «Україна. Довга і важка боротьба за існування» (Київ, 2014). В цих виданнях проф. Косик присвятив увагу знаковим проблемам української історії: звинуваченням націоналістів у «колабораціонізмі» та причетності до знищення євреїв, українсько-польському конфлікту, репресіям проти мирного населення нацистської і комуністичної окупаційних влад тощо.
Володимир Косик нагороджений французьким урядом званням «Офіцер Ордену мистецтв і письменства» (1998); Золотою медаллю УВУ (2000); Президентом України орденом «За заслуги ІІІ ступеня» (2005); лауреат Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2000). Почесний член Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН–УПА (1995).
12 червня 2017 р. помер у Парижі (Франція) та похований 27 червня на Личаківському цвинтарі у Львові.
Життя і діяльність Володимира Косика – яскравий приклад клопіткої і повсякденної боротьби щодо фальсифікації української історії. Його учні підкреслюють важливість спадщини В. Косика для України, вагомі досягнення у дослідженні української історії та популяризацію її культури у світі. Характеризують вченого, як людину невичерпної творчої енергії і у якої було чого навчитися, життєвої мудрості та відданості справі. Своїми дослідженнями він спростовував численні міфи з історії французько-українських взаємин, історії Української революції 1917–21 рр., історії України періоду Другої світової війни та ОУН–УПА.
Ретельне прочитання його праць, їх популяризація буде найкращою подякою для професора Володимира Косика. Його ім’я, як видатного історика та громадсько-політичного діяча, заслужено вписано золотими літерами в українське державотворення та історіографію.
