В сумній історії з ексгумацією праху Олександра Олеся, здається, ніхто не звернув увагу на той факт, що оплачував нині вже покійний чеський українець за могилу поета виключно з меркантильних міркувань.
Вочевидь, він віднайшов найкращий спосіб зарезервувати за собою гарне місце на празькому цвинтарі за рахунок забутого рідною країною великого Українця.
Доля праху Олеся була вирішена вже тоді, коли так званий добродій вперше сплатив за поховання, а Україна на офіційному рівні не зробила нічого, щоб взяти на себе відповідальність за гідне утримання могили свого великого сина.
А все це відбувається тому, що Україною керуть манкурти, пристосуванці, покидьки подібні рабиновичу. Для них честь Нації, її історія, багатовікові традиції, мова, культура, та, власне, ті, хто своїм життям довели невмирущість та велич українського народу стоять кісткою поперек горла та суттєвою перепоною до остаточного упокорення країни і перетворення її на територію вічних прибутків за рахунок дурних бездуховних людей.
Історія з Олександром Олесем не унікальна. Степан Бандера похований на цвинтарі Вальфрідгоф у Мюнхені, Симон Петлюра – на Монпарнасі у Парижі, Євген Коновалець – на роттердамському кладовищі Кросвейк, Іван Багряний – в німецькому Ульмі… Ці могили можуть повторити долю поховання Олександра Олеся, адже Україна не поспішає державним коштом утримувати їх в належному стані та сплачувати всі необхідні податки. У влади були і залишаються інші пріоритети.
Прах кожного з більшою чи меншою мірою визначних українців, похованих за кордоном, чекатимуть загрози наруги вандалів чи примусової ексгумації доти, доки не повернеться на Батьківщину і не подолає шлях, завдяки якому свого часу знайшли вічний спокій у рідній землі перепохований Шевченко, Стус, Литвин, Тихий… Після десятиріч вигнання вони мають потребу повернутися додому, а Нація, котрій одвіку нав’язували комплекс меншовартості та нікчем’я потребує свого пантеону Героїв. Героїв, що власним життям підтвердили велич українців та навіть після своєї смерті змушують від власного імені тремтіти ворогів.
Ігор Мірошниченко
Від редакції: Володимир В’ятрович пише, що Пан Володимир Михайлишин, який опікувався могилою Олеся, проплачував догляд не лише її, але й окремого місця для своєї могили. Станом на початок цього року ці місця були проплачені ще на кілька років. Тому проблеми не передбачалися. Смерть пана Володимира змінила ситуацію, його спадкоємцем став син, який прийняв абсурдне рішення попри наявність місця для могили батька на тому ж цвинтарі поховати його на місці Олеся.
Однак поправка директора УІНП не змінює суті справи: поховання видатних українців за кордоном є закладниками політичних обставин у країнах поховання, а перепохованя в Україні – таким самим закладником політичної кон’юнктури для політичних сил в Україні
