Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з Постановою Верховної Ради з нагоди 140-річчя від дня народження на державному рівні пошановується пам’ять Павла Крата (1882-1952) – політичного, релігійного та громадського діяча, поета, прозаїка, перекладача, журналіста; уродженця села Красна Лука (нині Миргородський район Полтавської області), українського політичного, релігійного і громадського діяча, поета, прозаїка, перекладача, журналіста, активіста Революційної Української партії.
Павло Крат із дружиною; з оригіналу. Публікується вперше. Світлину надав Віктор Моренець, історичний клуб “Холодний Яр”
«Крізь павутиння змосковщення»
У газеті «Незборима нація» та на офіційній фейсбук-сторінці Історичного клубу «Холодний Яр» його президент, знаний громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття, член Національних спілок журналістів та письменників, академік Академії наук вищої освіти України Роман Коваль оприлюднив уривок із книги «Крізь павутиння змосковщення».
З нагоди ювілейної дати пропонуємо його до уваги інтернет-спільноти Полтавщини.
«…У «Великій історії України» стверджувалося, що студентські заворушення у січні 1907 року відбулися «під проводом Павла Крата». І Михайло Марунчак зазначав, що Павло «перший повів студентів на барикади». Спомин про ті події залишив інженер Василь Рижевський, стверджує Роман Коваль. Василь Рижевський засвідчував, що на бурхливому віче в Академічному домі за участі великої кількості студентів університету та політехніки вирішено було активізувати зусилля в боротьбі за Український університет. “Присутній на ньому проф. М. Грушевський старався, як міг, заспокоїти студентів, але переміг голос студента Павла Крата, який закликав усіх студентів зібратися наступного дня о год. 11.00 в університеті в коридорі першого поверху, перед дверима ректорату. Академічна молодь зберегла постанову віча у строгій тайні, і поляки нічого про неї не довідалися. Наступного дня малими групами, щоб не звертати на себе уваги, збиралися українці в університеті. Дальший хід справи стоїть живо в моїй пам’яті. Точно об 11.00 годині 2 лютого українські студенти скупчилися перед дверима ректорату і з Павлом Кратом у проводі рушили гурмою до конференційної залі. Присутні там професори, не розуміючи зразу про що йде, мовчки повставали з місць. Студент Крат, а за ним й інші вчинили в залі бешкет, виладновуючи свою енергію на речах, що там знаходилися. Кажучи правду, мене, що був у безпосереднім сусідстві Крата, ця акція заскочила”.
Що ж накоїв Крат? Відповідь можна знайти в щоденнику Івана Крип’якевича: “Найгостріша демонстрація була в січні 1907 р. – студенти (і я був між ними) окупували університет при вул. [святого] Миколая, вивісили на даху український прапор, побудували барикади, побили вікна. Емігрант з “російської України” Павло Крат одягнувся в ректорську мантію Ґризецького і порізав портрети ректорів…”.
«Тим часом професори, яких ніхто не займав, – продовжував Василь Рижевський, – тихцем повтікали задніми дверима і заалярмували поляків з польського Академічного дому, які в скорому часі прибули великою силою і почали в партеровому коридорі приготовлятись до наступу. Для своєї оборони українці почали ставити зі столів і лавок барикади. Вже за кілька хвилин посипалися на ці барикади стріли (…). В міжчасі піша і кінна поліція обставила всі виходи з університетського будинку. Тих, хто виказався, що він поляк, пускали на волю, а українців арештовували. Одначе великій групі українців вдалося передертися через поліційний кордон і щезнути».
А Павло Крат продовжував бій. “Сам, один, на даху, він відстрілювався проти, як розказували, 77 поліцаїв і агентів”…Героям слава»
З родини сподвижника гетьмана Мазепи: коротко про життя і діяльність
У книзі «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія» її автор-упорядник – адвокат, доктор права Українського Вільного Університету з міста Лохвиця Полтавської області Олександр Панченко опублікував коротку біограму Павла Крата.
Отже, майбутній український громадсько-політичний і церковний діяч побачив світ 10 жовтня 1882 року в селі Красна Лука Гадяцького повіту на Полтавщині у родині українського дідича, з давнім козацьким корінням. Один з його предків, Федір Крат був послом гетьмана Івана Мазепи при дворі шведського короля Карла ХІІ у Стокґольмі і мав почесне звання «значкового товариша». Дід — Архип Крат – дослужився до ранґу «статського радника» і отримав дворянство. Згодом рід Кратів зубожів.
У 1904-1905 роках Павло навчався у Лубенській гімназії, на природничому факультеті Київського університету Св. Володимира.
У 1901-1904 долучається до активної діяльності Революційної Української партії (РУП), стає одним із чільним діячів Лубенської вільної громади цієї партії. Діячі РУП мали різні погляди на майбутнє України: від національно-територіальної автономії до повної самостійності. Певний період за програму РУП слугувала промова Миколи Міхновського, який теж тривалий час мешкав у Лубнах на Полтавщині. На прохання засновників РУП Міхновський написав проєкт програми й виголосив у березні 1900 року на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і Харкові. Як видання РУП цю програмну промову надрукували того ж року окремою брошурою у Львові під назвою «Самостійна Україна». У ній Міхновський проголосив гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».
У 1905 році Павло Крат еміґрував до Швайцарії, щоби уникнути переслідувань російського царату за проукраїнську революційну діяльність.
Від серпня того ж року опинився у Львові. Студіював філософію у Львівському університеті (1906-1907). Один із лідерів боротьби за створення українського університету у Львові (1906-1907), за що невдовзі був заарештований поліцією.
Після ув’язнення у 1907 році еміґрував до Канади. У цій країні Павло Крат розгорнув широку релігійну, культурологічну та публіцистичну працю для добра України: стає співзасновником Наукового товариства на честь Тараса Шевченка (1907) та «Української вільнодумної федерації». Видає гумористичний часопис «Кадило» (пізніше – «Кропило»). У 1915-1918 рр. студіював теологію у пресвітеріанській колегії у Саскатуні (провінція Саскачеван). Засновник і викладач Українського народного університету ім. Михайла Павлика (1918-1919), основоположник Української самостійної євангелістської церкви у Торонто (1919).
У 1923 році виїхав до Європи як місіонер. До 1938 рр. з перервами мешкав у Західній Україні, де заснував Українську євангелістську реформовану церкву та редаґував журнал «Віра та знання».
У 1938 році знову повернувся до Канади, оселився на фермі біля Торонто. Знову долучається до розвою Української євангельської церкви. Також пише прозу, поезії, готує публіцистичні праці. Серед них: студії «Віджитки в людській натурі, або Наука як пізнати себе, щоб стати людиною» (Торонто, 1920); історична розвідка «Українська стародавність» (Торонто – Буенос-Айрес, 1958); спогад «Крізь павутиння змосковщення»; драма «Октябрські дні» (до речі, ця п’єса про московитську революцію 1905 року не раз ставилася на театральній сцені м. Вінніпег) та оповідання: «Візит Червоної Дружини. Образ з революційних розрухів на Полтавщині в літі 1906 року» (1912), «Коли буде легше і інші оповідання» (Вінніпеґ, видавництво «Червоний прапор», 1912), «За землю і волю» (Вінніпеґ, 1914), «Посліднє хождєніє пана Бога по землі, або Бог в революції» (Вінніпеґ, 1915). Також Павло Крат є автором поем «Робітничі пісні» (1911) та «Січинський у неволі» (1908, Едмонтон, 1910; Вінніпег, 1910).
У 1907 році перекладав українські народні пісні й написав передмову для книги «Songs of Ukraina with Ruthenian Poems» («Пісні України з русинськими віршами», Лондон; Париж; Торонто, 1916). У цій книзі опубліковано весільні, козацькі, опришківські, чумацькі й народні пісні, а також вірші Тараса Шевченка, Степана Руданського, Юрія Федьковича і Сидора Воробкевича.
Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами історичного клубу «Холодний яр» (Президент Роман Коваль) та книги «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія» (автор-упорядник Олександр Панченко)
