Викликає занепокоєння те, що практика радянського врядування виявилася такою цікавою для нинішніх політиків, пише історик Володимир В’ятрович у статті «”Відкриті” архіви» у «Дзеркалі тижня». Зокрема, для російської влади, яка ініціювала підписання «архівної угоди» в рамках СНД.
Центр досліджень визвольного руху отримав текст угоди в рамках СНД, який зобов’язує країни-учасники спільно визначатися з тим, які документи радянського періоду можуть бути відкритими для науковців і громадськості.
Історик, голова вченої ради ЦДВР Володимир В’ятрович пише: «Підписання цієї угоди перекреслює можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Втім уряди країн-підписантів — а ініціатором виступила Росія — вбачають в архівах не наукові джерела, а інструмент захисту національної безпеки і, як видно з тексту документа, — не у відкритих архівах».
Аналізуючи текст угоди (ще не підписаної Україною, проте її основний проект погоджувався на засіданні Ради міністрів закордонних справ СНД у Києві 8 квітня 2011 року), історик говорить: «Угода забороняє країнам ухвалювати самостійні рішення про розсекречення відомостей, якщо вони “зачіпають інтереси” інших країн-учасників. Можна уявити, скільки “інтересів” може бути зачеплено при відкритті архівів. І навіть сміливо припустити, що найбільше їх буде в офіційного правонаступника Радянського Союзу — Росії, яка вже більш ніж десять років обмежує доступ дослідників до архівів і намагається скоригувати архівну політику колишніх радянських республік».
Для становлення демократичної влади в посттоталітарних країнах, якою є і Україна, важливо зрозуміти суть злочинного тоталітарного режиму і не допустити повторення таких практик у майбутньому, — переконані історики. І саме в архівах спецслужб цього режиму можна отримати необхідні науковцям відомості.
«Проте практика радянського врядування виявилася сьогодні цікавою і для політиків, що викликає зрозуміле занепокоєння не лише в істориків, а й у суспільства загалом, — йдеться у статті. — Адже учасниками угоди, крім Росії, вже є кілька країн із зони її впливу (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Узбекистан), і документ відкрито для приєднання».
Результати моніторингу в рамках проекту ЦДВР «Доступ до архівів як право на суспільну пам’ять» свідчать: сьогодні багато відмов у доступі до архівної інформації є необґрунтованими і добитися отримання даних про родичів чи для наукової роботи можна лише на базі чинного законодавства.
«Можливе підписання угоди перекреслить усі здобутки України в галузі розсекречення: на вимогу будь-якої країни — учасника угоди новий гриф таємності отримають вже розсекречені документи. І це — незважаючи на те, що Україні закон забороняє ховати історичні документи, особливо ті, які містять інформацію про факти порушень прав та свобод людини і громадянина та про незаконні дії органів державної влади», — пише В’ятрович.
Нагадаємо, 1 грудня Європейський Парламент ухвалив резолюцію, в якій серед рекомендацій на переговори між Україною та ЄС щодо угоди про асоціацію йдеться про необхідність забезпечення доступу до радянських архівів.
Докладніше про зміст «архівної» угоди в рамках СНД, механізми її роботи, спроби Росії в останнє десятиріччя закрити архіви колишніх радянських республік та ситуацію із доступом до архівів в Украіні — у статті Володимир В’ятровича у «Дзеркалі тижня».
За матеріалами: Центр досліджень визвольного руху
