У Києві пройшла публічна дискусія за участі істориків та експертів з Чехії, Польщі та України про значення політики національної пам’яті для демократії
Директор Архіву СБУ Андрій Когут наголосив, що розбудова відкритого суспільства неможлива без переосмислення та переоцінки тоталітарного минулого.
“Коли ми говоримо про політику пам’яті — це не про минуле, а про майбутнє. Перехід суспільства з закритого типу, як це було в Радянському Союзі, до відкритого не є автоматичним. Самої зміни режиму недостатньо, щоб зміни відбулися і сталися незворотними. Недостатньо, щоб відбувалася лише зміна влади і посад, потрібна реалізація певної політики”, — зазначив Андрій Когут.
Член Ради при Естонському інституті національної пам’яті Томас Гійо розповів, що архіви в Естонії відкрили для всіх з кінця 1980-х, бо людям потрібно було звертатися до архівів, щоб одержати документальні підтвердження володіння власністю, яку вони мали право отримати назад.
“У липні 1992 р. було ухвалено клятву для держслубовців про те, що особа не співпрацювала з КГБ, не служила в Радянській армії тощо. У лютому 1995 р. розроблено процедуру реєстрації для осіб, які служили чи співробітничали з держбезпекою чи військовими формуваннями, які окупували Естонську Республіку. Хто не зареєструвався, їхні імена публікували в газетах. Естонія також засудила кількох осіб, які брали участь в організації депортацій естонців або в придушенні руху Опору “лісових братів””, — розповів Томас Гійо.
Головний спеціаліст Інституту національної пам’яті і викладач Академії Warfare Францишек Домбровський оцінює люстрацію в Польщі як незадовільну: “Лише жменька найсерйозніших злочинців понесли покарання. Довгий час комуністичного диктатора Войцеха Ярузельського не могли притягнути до суду”.
Ігор Кулик, начальник відділу в Українському інституті національної пам’яті, нагадав, що відповідно до закону “Про очищення влади” підставою для люстрації є співпраця з радянськими спецслужбами: штатні працівники; негласні агенти КГБ УРСР. СРСР, інших республік, ГРУ Міноборони СРСР; особи, які закінчили вищі навчальні заклади КГБ, окрім технічних спеціальностей.
“Проблема з законом у тому, що інформація роздріблена по багатьох архівах і несистематизована. Термін перевірки обмежений всього одним місяцем, а кількість осіб для перевірки — близько мільйона посадовців”, — зазначив посадовець.
Ігор Кулик також нагадав, що Україна має 150 кілометрів документів КГБ та інших спецслужб — це близько 3,8 млн справ. Усі вони повинні бути передані з відомчих архівів до нового архіву при УІНП.
Консультантка Українського інституту національної пам’яті Олена Халімон нагадала, що місія Українського інституту національної пам’яті — формування суспільного імунітету проти порушень прав людини: “Тільки там, де пам’ятають загиблих, захищають живих”.
Захід організований чеським інститутом CEVRO спільно з Центром досліджень визвольного руху та Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка за підтримки National Endowment for Democracy.
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху