Як відомо, 1945 рік був дуже динамічним у розвитку подій ІІ Світової війни та закладенні основ післявоєнного життя. В тому числі для українців східних областей. Бойові дії в Європі йшли до завершення, на зайняті радянськими військами території України поверталися органи влади СССР, відновлювалася діяльність довоєнних установ, налагоджувався їх документообіг. Одним із головних завдань архівів того часу було збирання документної інформації, яка відклалася в діяльності німецьких окупаційних органів за 1941-1943 рр.

Вже в «Інструкції з організації роботи органів Управління Державними архівами НКВД на території України» від 26 квітня 1943 року одним з основних пріоритетів роботи з документами називалося їх використання з оперативною метою. Інструкція вимагала негайної передачі оперативним органам такої інформації: списки всіх установ, які діяли за німецької влади та списки й адреси всіх співробітників, авторів антирадянських статей; членів націоналістичних організацій («Просвіта», ОУН та ін.); колишніх комуністів, які реєструвалися в поліції, а також документи про злочини німецьких окупантів, авторські рукописи антирадянських художніх творів, фото німецьких офіцерів і солдатів з місцевими жінками, фото офіційних зборів, парадів і т.ін¹.

У 1945 році органами НКВД була арештована група червоноармійців – жителів міста Суми. Деякі з них на час арешту перебували на фронті, деякі були арештовані, коли прибули у відпустку до рідного міста. З матеріалів кримінальних справ, заведених на них ми можемо бачити, що їх мобілізували до Червоної Армії після 1943 року, тобто одразу після вигнання німецьких окупантів. На фронті вони брали участь в боях, про що свідчать їх нагородження орденами й медалями: «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною…», «За перемогу над Японією».

На перший погляд ці люди могли би стати в СССР об’єктами шанування, а не переслідування. В чому ж тоді полягала їх провина перед радянською владою?

У цих кримінальних справах значиться, що органи НКВД звинуватили їх, як учасників товариства «Просвіта», яке існувало в кількох містах і селах області під час німецької окупації. Але вже в ході слідства з’ясувалося, що «Просвіта» була лише прикриттям для політичної роботи революційної ОУН, структури якої також діяли в області і ставили перед собою завдання – створення Української Самостійної Соборної держави. Тут, в Сумській області, центр якої знаходиться в 40 кілометрах до нинішнього кордону з Росією, в області, яку, мислячи стереотипно, ніколи не відносили до «націоналістичних територій».

Перед тим, як перейти до детальнішого огляду подій, які нам відкрилися з розсекречених документів, хотілося б пару слів сказати про випадковість чи закономірність появи ідей ОУН в північно-східній Україні. За свідченнями учасників похідних груп які в 1941 році прямували на Схід, вони знаходили там залишки підпільних організацій, що діяли ще з 20-30-х років. Це осередки «Мужичої партії» та розрізнені учасники інших середовищ, у першу чергу СВУ-СУМ². Не останню роль відігравала та обставина, що Сумщина мала давні традиції визвольної боротьби. Наприклад, під час революції 1917-1921 рр. вона дала Україні воєначальників такого масштабу, як генерал Олександр Греков – військовий міністр Директорії УНР і командувач Української Галицької Армії, кількох міністрів різних українських урядів та сотні керівників руху Опору. Лише за попередніми оцінками, протягом 1919 – 1923 років тут діяло 106 антибільшовицьких повстанських загонів, загальною кількістю понад 40 тис. чоловік. Останній такий загін під командою отамана Ващенка був розбитий чекістами на півночі області аж на початку 1929 року, коли антибільшовицький опір по Україні в цілому згас. Тому виникнення підпільних клітин ОУН в Сумській області не було чимось несподіваним і штучним. Навпаки, суспільно-політична ситуація в умовах поневолення більшовицькою Росією, періодично сприяла появі національно активних середовищ, які бачили політичний ідеал у створенні незалежної України, вимріяної кількома поколіннями учасників визвольної боротьби.

Згадані 5 кримінальних справ з 1945 року добре деталізують події і з’ясовують обставини створення бандерівського підпілля в Сумах, його склад, місця зустрічей, основні напрямки діяльності, та долю учасників. Вони є своєрідним вступом до теми, важливою архівною знахідкою, яка змушує нас по-іншому оцінити потенціал Північного Сходу України з точки зору визвольної боротьби. Але не більше того. Бо основні джерела, які розкривають особливості підпільної діяльності ОУН на Сумщині – це раніші за хронологією документи німецьких і радянських органів безпеки і стосуються вони періоду нацистської окупації території Сумської області у 1941-1943 рр.

Це матеріали трьох архівів:

1. З Бундесархіву м. Фрайбурга, німецьке джерело: 12 грудня 1942 р. німецький військовий комендант м. Суми повідомляв вищестоящу інстанцію, що військовою контррозвідкою у Сумах розкрито оунівську організацію, керовану з Києва. «Досі арештовано обласного керівника Сапуна, двох районних керівників і ще 38 чоловік». Далі у повідомленні говориться: «Керівники ОУН (бандерівської) добирають потрібних їм людей і пропонують німецьким установам як особливо надійних осіб… Згідно з деякими чутками ОУН планує створити в Конотопі фабрику боєприпасів… Організацію побудовано за “круглим принципом”. Зовнішнє коло помітно піддає себе небезпеці, а ядро схопити неможливо»³.

2. З Центрального Державного архіву вищих органів влади (Київ), радянське джерело: Старший помічник начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкін 30 жовтня 1943 року повідомляв: «Протягом трьох місяців ідуть арешти (німцями) членів ОУН. Арештовано до 3000 осіб. З них у Сумській області 280 чоловік. Серед арештованих багато вчителів. У Сумській області арештовані керівники ОУН»⁴. І далі, серед керівників називається Семен Сапун.

3. Документи Державного архіву Сумської області підтверджують факт розстрілу і спалення українських підпільників разом з іншими громадянами у дворі сумської в’язниці: «В лютому місяці 1943р. відступаючи з міста Суми німці зігнали всіх арештованих тюрми в ями двох овочесховищ в кількості 650 чоловік, зачинили двері овочесховищ, відкрили вентиляційні отвори й почали кидати туди ручні гранати, потім вилили в ці ж отвори горючу рідину й підпалили, внаслідок чого всі люди згоріли живцем»⁵. Серед загиблих також вказується прізвище Семена Сапуна.

Отже, як бачимо з різних трьох документів – це одна й та людина – Семен Сапун, який був центральною фігурою націоналістичного підпілля в Сумах, його організатором, був за це арештований гестапо й спалений, разом з іншими в’язнями в сумській тюрмі. На сьогоднішній день удалося встановити, що до війни він був учителем фізики, репресований у 1938 році. З початком німецької окупації йому вдається організувати «Просвіту», під опікою якої діяли школа перекладачів, українська гімназія, школа художньої вишивки. В школі перекладачів відбувалася підготовка підпільників ОУН.

З протоколів допитів обвинувачених у націоналістичній діяльності на Сумщині в роки німецької окупації, можна зробити деякі узагальнення щодо часу, місця і обставин створення обласного Проводу ОУН, а також кола його членів та учасників підпілля. Зокрема, один з обвинувачених Г.І. Сергієнко, 5 червня 1945 року дав свідчення, що в середині листопада 1941 року С. Сапун отримав згоду від завідуючого відділом освіти Сумської міської управи В.Ніца на відкриття в місті приватної української гімназії. З цього приводу Сергієнко запросив Сапуна до себе на квартиру⁶.

Він згадує, що раніше обговорював на квартирі Сапуна поточний політичний момент, пов’язаний з німецькою окупацією. Група місцевої української інтелігенції, яка зосереджувалася навколо Семена Сапуна, спочатку не мала чітко окресленого політичного забарвлення, але, з інших протоколів допитів видно, що основною причиною їхніх зібрань було все ж не створення гімназії, чи організація товариства «Просвіта», а націоналістична діяльність, спрямована на боротьбу за незалежність України та розбудова з цією метою підпільних клітин ОУН⁷.

За зізнаннями Сергієнка, питання про створення в Сумах підпілля ОУН ставилось уже на зібранні в середині листопада 1941 року. Тоді ж виникла проблема підготовки кадрів. У першу чергу зупинились на кандидатурах, уже відомих своєю патріотичною позицією. Продовжуючи роботу серед відомих діячів місцевої інтелігенції, організатори підпілля основний акцент робили на підготовку молодіжних націоналістичних кадрів, застосовуючи при цьому можливості своєї викладацької роботи. У навчальну програму гімназії було включено такі предмети, як історія України, географія України, українознавство. Однак через деякий час, їх викладання німецька комендатура заборонила. Існування гімназії та інших українських освітніх установ мало ще й господарське значення, адже націоналісти, серед яких переважали вчителі, отримували постійну роботу, що в умовах безробіття серед інтелігенції забезпечувало їх засобами існування⁸.

Підсумовуючи результати початкової діяльності націоналістів Сумщини, спрямованої на розбудову підпілля, мусимо констатувати повну відсутність у протоколах допитів інформації про їх зв`язок з учасниками похідних груп ОУН, які, після проголошення у Львові 30 червня 1941 Акту Відновлення української держави були спрямовані на Схід, в тому числі і в Сумську область. Відомо інше: зимою 1941-1942 рр. Сапун розказав своїм однодумцям, що написав листа до Львова, «в центр ОУН», у якому змалював ситуацію в Сумах. Організація, яку створювали, була бандерівського спрямування. Про це свідчать розповсюджувані серед місцевих націоналістів брошури та газети випуску 1941 року, празького видавництва «Пробоєм». Серед них: Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 року, брошура Д. Донцова «Де шукати наших історичних традицій» та інші видання⁹.

Приблизно в січні 1942 року, як свідчить один з арештованих – Г. Сергієнко, до Сапуна зі Львова прибули зв`язкові ОУН. Ними були Савченко Андрій «Гліб» і Чайка, обидва віком приблизно 26-и років¹⁰. З документів, досліджених пізніше, з’ясувалося, що справжнє прізвище Савченка – Андрій Шукатка – керівник обласного Проводу Дрогобичини, учасник ІІ Великого збору ОУН. Обидва зв’язкові влаштувалися сторожами на курси німецької мови. Директором курсів був Сапун, отже він мав можливість залучати їх до організаційної роботи, як інструкторів зі створення місцевих осередків ОУН. З цією метою під приводом різних господарських доручень, вони часто виїжджали до різних районів Сумської області: Лебединського, Краснопільського, Конотопського, Хотінського та інших¹¹.

Порівнюючи деякі моменти з допитів різних осіб, можна приблизно уявити схему роботи в районах. Як правило, спочатку створювався осередок «Просвіти», а потім через нього «фільтрувалися» люди для більш серйозної політичної роботи. На цьому, другому етапі, їх знайомили з представником «центру ОУН». У Сумах таким представником був Савченко, в Лебедині – Самойленко¹² (прибув з Ковеля) та Петренко¹³ (представник київського центру), в Конотопі – Теодор Таланчук¹⁴ (зі Львова), у Краснопіллі – Панас Негляд¹⁵ (уродженець с. Бранцівка, прибув зі Львова). Організація «Просвіти» в Сумах була доручена Микиті Тарасенку¹⁶. З цією метою в кількох місцях, а найчастіше – в театрі організовувались збори інтелігенції. Згодом, коли «Просвіта» опинилася на межі закриття, оунівці не стали наполягати на її існуванні, бо розгадали хід німецьких спецслужб – через «Просвіту» виявляти членів ОУН.

Наступним етапом була активізація діяльності в кількох напрямках. Через «Просвіту» велася культурно-освітня робота зі створення гуртків, шкіл, театрів, різноманітних курсів, проведення урочистостей, приурочених до різних національних свят, ювілеїв українських діячів, влаштування лекцій і концертів. Паралельно відбувався відбір людей для залучення в ОУН, їх ідеологічний вишкіл через ознайомлення з націоналістичною літературою та бесіди. Під особливою увагою було питання придбання зброї (в Лебедині), технічних засобів радіозв`язку (в Сумах), організація підпільної друкарні (у Конотопі). Здійснювалася робота з просування націоналістів у місцевий адміністративний апарат, редакції газет, поліцію, кооперативи, школи. З одного боку ця стратегія мала хибу – основні люди підпілля були на виду, отже, у разі провалу одного, підозра падала на багатьох, а з іншого – робота підпільників у легальних установах допомагала в разі арешту когось із друзів «замітати сліди» (вислів одного з допитаних).

У питанні часу створення ОУН на Сумщині, точніше, організаційного оформлення осередку остаточний висновок робити ще зарано. Але, опираючись на матеріали допитів звинувачених у цій справі, таким часом можна визначити січень 1942 року. За свідченнями арештованого Сергієнка до обласного проводу ОУН входили 7 чоловік¹⁷. Кожен з них виконував певні завдання. Сапун був обласним провідником. Через Савченка і Чайку він тримав зв`язок з районами. Сергієнко займався питаннями пропаганди, спочатку через спробу створити видавництво «Слово», потім, через газету «Сумський вісник», організацію пам`ятних дат, шевченківських святкувань, освітню і культурну роботу. За словами Сергієнка, з кінця лютого 1942 року в Сумах було створено і міський осередок ОУН також у складі семи чоловік¹⁸. Важко судити, наскільки дані про персональний склад українського підпілля точні. Можна лише здогадуватись про те, як відбувалися допити і які мотиви мав звинувачений, називаючи (або не називаючи) певні прізвища. Але з цієї уривчастої інформації випливає один загальний висновок – ініціатива створення і основна робота по розбудові ОУН на Сумщині планувалась і проводилась силами місцевої інтелігенції. Допомога досвідчених націоналістів, які прибули пізніше, полягала в ідеологічній «кристалізації» мети та зв`язку з керівними структурами ОУН. Таких органів, які мали вплив на Сумське підпілля, за документами простежується два: Львівський і Київський Проводи ОУН.

Про зв`язки сумських підпільників з керівними центрами та організацію роботи в районах згадує в своїй книзі один з підпільників ОУН у Чернігові Володимир Макар. Він пише, що восени 1942 року на Сумщину з організаційним завданням був відісланий підпільник «Теодор Т.» на псевдо «Хміль». Остання вістка від нього до брата була із Сум у травні 1943 року, після чого зв’язок обірвався<sup>19</sup>.» Довгий час не вдавалося з’ясувати, хто з діячів підпілля стоїть за цим загадковим криптонімом – «Теодор Т.»? Лише ознайомлення з оглядовою довідкою на Теодора Таланчука<sup>20</sup>, арештованого транспортним відділом НКДБ Московсько-Київської залізниці 3 листопада 1943 року дає певну інформацію. Влітку 1941 року, як член ОУН він навчався в школі з підготовки керівників підпілля для східних областей України в Олесько Львівської області. Після її закінчення місцем призначення став Конотоп. Діяв під прізвищем Короленка Петра. Його завдання полягало у створенні бандерівського підпілля на території Конотопського, Кролевецького і Дубов`язівського районів Сумської області. Виконуючи доручення Івана Климова«Легенди», – крайового провідника ОУН на Північно-Західних українських землях, він у 1942 році створив Конотопський окружний Провід ОУН, залучивши до підпільної роботи 15 чоловік. Весною цього ж року Таланчук установив зв`язок з Савченком «Глібом» і за його наказом двічі їздив до Києва на зустріч з керівником підпілля на східноукраїнських землях Дмитром Мироном «Орликом». Також був зв`язковим між Конотопським окружним і Сумським обласним проводами ОУН²¹.

Серед учасників підпілля ОУН в Конотопі Таланчук називає близько 20 активістів. Сам він ніяких посад у місцевому підпіллі не займав. Керівником Окружного Проводу з вересня 1942 року був Сучко «Софрон», якого потім замінив агроном Косач²². Районним підпіллям ОУН з цього ж часу керував Школяренко «Сагайдачний»²³. Провідником ОУН по м. Конотопу був Горбатюк²⁴. Подібна система простежується і в Сумах. Савченко «Гліб» у кількох документах визначається як зверхник Сапуна, але керівником підпілля був Сапун. Так само і в Лебедині. Сюди у березні 1942 року спочатку прибула з Харкова представниця ОУН-мельниківців Оксана. Після її виступу перед місцевою інтелігенцією було створено «Просвіту»²⁵. А через кілька днів після її від`їзду до міста прибувають два бандерівці: Самойленко і Петренко²⁶. Не виключено, що діяли вони під псевдо. За їх участі в Лебединському районі було створено осередок ОУН. Але очолив районне підпілля ОУН місцевий житель – Ковтуненко Пилип. Структурно підпільники Лебединського району входили до складу Краснопільського окружного проводу ОУН. Організація займалась розповсюдженням листівок, придбанням зброї. На початок липня 1942 року вона вже нараховувала 25 чоловік, мала на озброєнні 5 револьверів системи «Браунінг»²⁷. Очевидно, представники Західної України, які прибували на допомогу сумським оунівцям усвідомлювали, що вони дуже помітні в «східняцькому» середовищі через мову, звички. Тому вони, часто скеровуючи підпілля ідеологічно, на керівні пости висували місцевих, а самі «залишалися в тіні»

У Роменському районі Сумщини член похідної групи «Остап» також створив ОУНівську організацію, яка переросла, згодом, в Роменський Окружний провід. До його складу входили 5 районів: Глинський, Талалаївський, Роменський, Недригайлівський, Липово-Долинський²⁸.

Учасниками роменського підпілля свого часу були, широко потім знані серед українського громадянства в Америці: Володимир Мазур – один з керівників ООЧСУ та Леонід Полтава – відомий письменник, редактор кількох періодичних видань.

В Краснопільському районі підпілля ОУН було створене за активної участі Савченка «Гліба» та члена похідної групи Панаса Негляда «Байди»²⁹. Останній був уродженцем с. Бранцівка цього ж району. Він також тримав зв’язок Сумського обласного Проводу ОУН з Полтавським і Харківським (паролем були слова: – «Як далеко до Полтави?» – «Так само, як і до Харкова»)³⁰. За свідченням арештованого Барановського, 90% учителів району були членами ОУН³¹. Зрозуміло, що така цифра перебільшена, але вона показує успіхи підпільників з розбудови осередків ОУН. Учасниками підпілля були, крім учителів, люди різного фаху: агрономи, економісти, робітники, інженери, священнослужителі. Структура підпілля тут була така: Краснопільський окружний провід ОУН (кодова назва «Поле»), включав 6 районів (Краснопільський, Лебединський, Миропільський, Білопільский, Улянівський, м.Ворожба та ін.), Краснопільському районному проводові, в свою чергу підпорядковувалося 4 підрайони та низка звен ОУН в селах³². З документів виглядає, що підпілля в цьому районі було сильно інфільтроване агентами гестапо вже на стадії формування. Координатором цих провокацій був комуністичний агент Семен Блюменштейн-Барановський – начальник поліції і (Sic!) командир партизанського загону «імені ВЧК». Він і доніс в гестапо на українських патріотів-підпільників, внаслідок чого було арештовано і страчено членів Сумського обласного Проводу ОУН на чолі з Семеном Сапуном.

Ще до цього діяльність націоналістів у Сумській області відслідковувалась німецькими спецслужбами досить давно. Так, ще у липні 1942 року в Сумах проводилась нарада старост сільських управ. На ній виступив керівник СД, який попередив, що його служба має відомості про діяльність українських націоналістів у прилеглих до Сум районах³³.

У серпні 1942 року керівники обласного Проводу ОУН отримали зі Львова директиву про активізацію боротьби проти німців³⁴. Директива вимагала перебудови роботи всього підпілля, проведення саботажних акцій проти окупантів. Аналіз документів, які відображають роботу підпілля в районах, показує, що директива була доведена до місцевих клітин ОУН. У Лебедині продовжилось накопичення зброї, в Конотопі готувався випуск підпільної газети. Там же, за даними гестапо, бандерівці планували створити центр з випуску зброї та боєприпасів. Організація була на підоймі своєї діяльності і готувалася до активних дій. Але восени сталася катастрофа…

З протоколів допитів, тих, арештованих у 1945 році, ми знаємо тепер і про обставини арешту сумських оунівців восени 1942 р. За свідченнями Віктора Власенка, провідника Сапуна та частину підпільників було затримано 7 жовтня 1942 року. Проведенням арешту особисто керував начальник СД Ганен. На міську площу, до будинку курсів німецької мови було стягнуто весь особовий склад поліції³⁵. Під час арешту Сапуна і Шукатка «Гліба» була знайдена націоналістична література. 10 жовтня арештували Власенка (Панаса Негляда «Байду» арештували ще в серпні за доносом Барановського). Із зізнань Власенка нам відомо про перебування оунівців у в`язниці та деякі деталі слідства³⁶. З інших документів видно, що слідство тривало майже 5 місяців – до 20 лютого 1943 року. В цей день основний склад підпілля ОУН на Сумщині було розстріляно і спалено на території тюрми. Скільки всього було знищено членів ОУН тієї ночі – невідомо, але за спостереженнями дружини провідника Cапуна, яка носила в тюрму продуктові передачі, по цій справі було арештовано близько 90 людей³⁷.

На основі цих та інших повідомлень можна зробити кілька попередніх висновків стосовно діяльності підпілля ОУН на Сумщині в період німецької окупації:

1. Перші підпільні осередки закладалися через утворення «Просвіт», які деякий час були легальним прикриттям для ОУН.

2. Використовуючи участь в «Просвітах» місцевих інтелігентів, оунівці просувають на роботу до місцевого адміністративного апарату своїх представників.

3. Агенти радянських спецслужб, які, як відомо, також використовували адміністративний апарат, відслідковували діяльність українського підпілля і оперативно інформували своє керівництво, а заодно – гестапо. Тому наведені вище повідомлення німецького коменданта і радянського партизанського командування про розгром Сумського обласного проводу ОУН та розстріли, схожі «як дві краплі води». Бо у них один інформатор – комуністичний провокатор і «слуга двох господарів» Блюменштейн-Барановський.

4. Репресії гітлерівців проти ОУН не знищили всієї підпільної мережі на Сумщині – ті учасники підпілля, які уціліли, після війни розроблялися уже сталінськими каральними органами. Окремі з них, як, наприклад Власенко, Барило, Сик за цей час встигли послужити в Червоній армії, за участь в боях були нагороджені орденами і медалями. Та це не врятувало їх від ГУЛАГу, адже для радянських слідчих боротьба проти німців за створення незалежної України була таким злочином, який перевершував усі фронтові заслуги.

Як свідчать документи, діяльність ОУН на Сумщині не припинилася з поверненням радянської влади. Навпаки, подекуди вона навіть переходила в партизанську форму боротьби. У травні 1944 року з Волині була направлена для підпільної роботи в Чернігівську та Сумську області група учасників УПА, чисельністю понад 20 осіб³⁸. Усі вони були уродженцями тих країв, куди прямували. У червні 1945 року на території Шосткинського району було затримано одного з учасників цієї групи Захарченка Михайла, місцевого жителя, який, перебуваючи в районі м. Дубно, потрапив до одного з загонів УПА. Знаходився в цьому загоні 7 місяців, звідки у вересні 1944 року прибув, за завданням командування УПА, на територію Шосткинського району, для організації повстанської групи³⁹ З інших документів відомо, що учасниками УПА ставало багато вихідців з області, які в силу різних обставин опинялися в Західній Україні поодинці і групами. Найбільша з таких відомих груп – 79 чоловік, – це ті, хто брав участь у відомому бою від Гурбами проти військ НКВД у квітні 1944 р.

Особливо активізувався повстанський рух на Сумщині в період голоду 1946-1947 років. Так, 26 серпня 1947 року Кролевецький районний відділ МВС повідомляв, що в ніч на 26 серпня 1947 року трьома невідомими, озброєними автоматами скоєно напад на колгоспну ферму, залишено «контрреволюційну листівку»⁴⁰. Було з’ясовано, що напад вчинила група УПА Кобзаря. За повідомленням Охтирського РВ МВД 25 листопада 1947 року в м. Охтирка виявлено п’ять «контрреволюційних листівок» повстанського характеру⁴¹. 15 грудня 1947 року на пошту м. Лебедина із Станіславської області поступило 3 листи з «антирадянськими націоналістичними листівками», виготовленими друкарським способом⁴². В ніч на 25 листопада 1947 року у м. Охтирці в різних місцях виявлено 25 «контрреволюційних листівок» писаних від руки друкарським шрифтом на стандартних листах паперу⁴³. Таких фактів архівні документи доносять нам багато, але формат доповіді має свої межі. Тому додам, лише, що остання боївка УПА на Сумщині перестала існувати в 1948 році, а останній осередок ОУН у 1950.

Наведені факти показують, що командування УПА і після закінчення ІІ Світової війни не полишало надії на відновлення підпільної мережі та посилення своєї не тільки ідеологічної, але й військової присутності на північному сході України.

Дослідження українського визвольного руху середини минулого століття на території Сумської області протягом майже 20 років дало змогу виявити близько п’ятисот нових джерел. На їх основі зроблено перші узагальнення, видано два томи збірників архівних документів. Та картина боротьби за українську державу в лавах ОУН і УПА у Східній Україні, яка наведена на прикладі Сумської області, не унікальна. Подібна ситуація була в Полтавській, Чернігівській, Харківській, Донецькій областях. Думаю, це має бути сигналом нам, історикам, активніше досліджувати недавно розсекречені документи радянських спецслужб, адже вони не лише деталізують події, ламають стереотипи, а й прямо сприяють формуванню ідентичності Сходу України. Власне, тому їх і засекречували…

_________________________________________________________

¹Державний архів Сумської області (далі – ДАСО). Ф.Р. 2445, оп.10, спр.1, арк.1-3. Копія. Машинопис.

² Плющ В. Боротьба за Українську державу під совєтською владою. – Лондон.: Українська видавнича спілка. – 1973. – С. 39.

³Barch, RH 22/69, арк.51-51зв.

⁴ЦДАГОУ: Ф. 62, оп. 1, спр. 182, арк. 114.

⁵ДАСО. Ф.Р. 2191, оп. 1, спр. 102, арк. 1зв.

⁶Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 59-81.

⁷Там само, арк. 59-81.

⁸Там само, арк. 59-81.

⁹Там само, арк. 59-81.

¹⁰Там само, арк. 59-81.

¹¹Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 59-81.

¹²Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-12105, арк. 89-89 зв.

¹³Там само, арк. 80–81.

¹⁴Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 2, арк. 350-351.

¹⁵Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 59-81.

¹⁶Там само, арк. 59-81.

¹⁷Там само, арк. 59-81.18

¹⁸Там само, арк. 59-81.

¹⁹Макар В. Бойові друзі. В 2^х томах. – Т. 1. – Торонто, 1980 – „Гомін України”– С. 84.

²⁰Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 2, арк. 350-351.

²¹Там само, арк. 350-351.

²²Там само, арк. 352-353 зв.

²³Там само, арк. 352-353 зв.

²⁴Там само, арк. 352-353 зв.

²⁵Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-12105, арк. 85-85 зв.

²⁶Там само, арк. 80-81.

²⁷Там само, арк. 80-81.

²⁸ГДА СБУ. Ф.2, оп. 11, спр. 2787, арк.160-163.

²⁹Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13667, т. 1, арк. 169-174 зв.

³⁰ Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13723, арк. 120-121.

³¹Там само, арк. 223-223 зв.

³² Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-13723, арк. 120-121.33

³³Там само, арк. 59-81.

³⁴Там само, арк. 59-81.

³⁵Там само, арк. 222-222 зв.

³⁶Там само, арк. 185 зв.-201 зв.

³⁷Там само, арк. 204-205.

³⁸Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941-1945 рр. // Сіверянський літопис. – 1995. – вересень-жовтень. – С. 10.

³⁹Архів УМВС в Сумській області, доповідні записки відділу ББ УНКВС за 1945 рік, спр. 2, папка 1, арк. 136.

⁴⁰Архів УМВС в Сумській області, книга обліку бандпроявів, вбивств, поранень, втрат працівників МВС, арештованих за 1947 рік, арк. 12 зв.

⁴¹Там само, арк. 16.

⁴²Там само, арк. 18 зв.

⁴³Там само, арк. 50 зв.

Геннадій Іванущенко