У 80-ті роковини масових розстрілів у тюрмах Західної України Національний музей- меморіал «Тюрма на Лонцького» проєктом «Lumen hilare /Cвітло тихе» вшановує пам’ять десятків тисяч краян – жертв комуністичних репресій та війни.
У середу, 23 червня, о 12.00 біля пам’ятника жертвам комуністичних репресій на пл. Шашкевича у Львові відбудеться молебень та скорботне віче, учасники якого покладуть квіти та запалять лампадки біля колишніх львівських тюрем «на Лонцького» , «на Замарстинові», «Бригідки», а також на Личаківському та Янівському цвинтарях.
О 19.30 у львівському гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла розпочнеться проєкт «Lumen hilare /Cвітло тихе», ініційований Національним музеєм-меморіалом жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
Цей захід приурочений до пам’ятної дати – початку німецько-радянської війни, що відкрилася кривавою сторінкою в історії Західної України: наприкінці червня й початку липня 1941 року співробітники НКВД вчинили масові розстріли ув’язнених. Так, тільки в одній із чотирьох львівських в’язниць – у Тюрмі №1, знаній як «тюрма на Лонцького» – за документами НКВД було убито 1681 особу (однак, інші документи радянських репресивних органів свідчать, що кількість жертв була набагато більшою, оскільки схоплених в облавах в останні дні перед війною не встигали обліковувати належним чином і тюрми були переповнені у кілька разів).
Масові розстріли людей, арештованих за політичними звинуваченнями, зокрема й тих, вина яких не була доведена в суді, відбулися не тільки в обласних центрах: Львові, Тернополі, Дрогобичі, Станіславові, а й у численних тюрмах фактично усіх міст, містечок і сіл Західної України.
Програма заходу передбачає концерт екуменічної духовної музики : струнне виконання творів елегійного настрою, написаних композиторами різних країн та епох, у супроводі відео інсталяції, декламування поезії, фрагментів Євангелія та дослідження Інни Федущак і Олега Романіва «Західноукраїнська трагедія: 1941».
Щорічний музичний спомин про жертви розстрілів НКВД у тюрмах Західної України в червні 1941 року став можливим завдяки партнерській співпраці музею із відомими львівськими музикантами і письменниками та за підтримки департаменту комунікацій і внутрішньої політики Львівської обласної державної адміністрації.
Цьогорічна програма музичного спомину про жертви масових розстрілів лунатиме під склепіннями львівського гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла з благословення отця-настоятеля Тараса Михальчука, який спільно із Центром військового капеланства УГКЦ є постійним партнером музею.
До програми музично-поетичного дійства «Страсті Христові» увійшли відео проекція фотографій та кінокадрів, рецитація фрагментів Євангелія, дослідження «Західноукраїнська трагедія: 1941»О. Романіва та І. Федущак, поезії Юлії Курташ-Карп у авторському виконанні.
Камерний оркестр «Віртуози Львова» Львівської національної філармонії під батутою диригента Львівської опери народного артиста України Мирона Юсиповича виконає концертну програму, що охоплює такі твори:
- Євген Станкович: «Елегія пам’яті С.Людкевича»
- Георг Гендель : Арія з «Concerto grosso» №10 .
- Едвард Гріг: Арія з сюїти «З часів Гольберга»
- Бенджамін Бріттен: Сентиментальна сарабанда з «Простої симфонії»
- Бенджамін Бріттен: «Марш-процесія» із «Варіацій на тему Френка Бріджа»
- Отторіно Респігі: Пасакалія із сюїти №3 «Античні танці й арії»
- Томазо Альбіноні: «Адажіо» соль-мінор
З огляду на скорботний ювілей, символічною є і назва проекту: «Lumen hilare /Cвітло тихе» — християнська молитва, що читається або співається на вечірній службі в церквах візантійського обряду (православних і греко-католицьких), і входить у деякі сучасні англіканські та лютеранські літургії. Текст молитви грецькою мовою вважається одним з найдавніших гімнів (у церковній традиції датується IV ст.), перед співом гімну треба запалити свічу.
Довідка:
На час, коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, радянські в’язниці були переповнені політичними арештантами. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові, де було три в’язниці: № 1 – на Лонцького, № 2 – Замарстинівська та № 4 – Бриґідки. Тюрма № 3 розташовувалася у Золочівському замку. Львівські тюрми були переповнені (у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в’язнів). У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.
Негайним офіційним заходом у вирішенні проблеми переповнення в’язниць став наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. У документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в «исправительно-трудовые лагеря», і тих, кого необхідно розстріляти як «ворогів народу» (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКҐБ). Екзекуції розпочалися 22 червня, коли було розстріляно засуджених до смертної кари 108 осіб.
Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Так у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових арештантів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали в’язнів шпигунами, диверсантами, причетними до ОУН, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було убито 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова.
Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуально у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Трупи вивозили вантажівками та ховали у спеціальних засекречених місцях. Проте в останні дні перед відступом співробітники НКВД, поспішаючи, ховали тіла у подвір’ях та підвалах тюрем. У великому дворі тюрми на Лонцького в траншеї, залитій гашеним вапном (щоб пришвидшити процес розкладання) було поховано близько 700 осіб. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської пропаганди й підбурювання до антисемітського насильства.
Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. було убито близько 24 тисяч політичних в’язнів.
