(До 130-річчя від дня народження)
Шлях Андрія Мельника в Українські Січові Стрільці (УСС) або, як казали в Галичині усусуси, розпочався з рідного села Волі Якубової біля Дрогобича. На сільських зборах молодь вирішила однозначно – «Йти». Австрійська лікарська комісія через хворобу легенів признала Андрія Мельника непридатним до військової служби, але він настояв на своєму. Під час вишколу в 1914 році він ще задихався на підйомах на Кайзервальді* біля Львова, але непохитна воля стати стрільцем і регулярні вправи на свіжому повітрі дали результат. Вже зимою 1915 року на Австрійсько-російському фронті командант чоти** Андрій Мельник ні разу не спинився, долаючи вночі з своїми УСС’ами по бездоріжжю засніжені карпатські перевали [48].
Четар УСС Андрій Мельник. 1915 р.
* Кайзервальд (Цісарський ліс) – покриті лісом горби на околиці Львова на Північ від вул. Личаківської. ** Чота тактична одиниця в Галицькій Армії – в піхоті 50-60 багнетів, в кавалерії 32-40 шабель. 3-4 чоти формували сотню.
У 1915 році галичани не раз захоплювалися маршами чоти Андрія Мельника через села і містечка. Попереду йшов високий і стрункий чотар, що завів для солідності гарну русяву бороду. В першій четвірці марширували чоловий нападу (центрфорвард) одинадцятки копаного м’яча львівської „України” Федір Черник, оборонець Антін Зелений та неперевершений воротар Євген Перфецький. У другій четвірці – криловий нападу „Сянової Чайки” з Перемишля Дмитро Паліїв і голова „Сокола” з села Горбачі біля Щирця на Львівщині Федір Михайлів. Далі йшли стрільці – студенти, гімназисти та сільські хлопці. Всі вони засвоїли основи дисципліни в „Пласті” та отримали фізичний гарт у спортивних товариствах „Сокіл” і „Січ”. Неперевершеним було виконання сильними молодими голосами чети Січової маршової.
Гей, там на горі Січ іде!
Гей, малиновий стяг несе!
Гей, марширує наше славне товариство!
Гей, марширує, раз два три…
За спогадами сотника УСС Осипа Навроцького молоді стрільці «мали вже в собі дух товариського співжиття, спільних зусиль і порядку». Але був це елемент дуже активний і бунтівничий. І саме тут Андрій Мельник виявив здібності полководця, опанувавши та привчивши їх до військової дисципліни. Спокійний і зрівноважений у всіх ситуаціях, вимогливий до себе і підлеглих. Ніколи не підносив голосу, не картав і не карав. Водночас був командантом і добрим товаришем кожного стрільця. Його чета, а потім сотня були прикладом для інших у Легіоні УСС. Таку саму свідому дисципліну прищепили колишні старшини УСС та ГА на чолі з полковником Андрієм Мельником у рядах куреня, а потім корпусу й групи Січових Стрільців (київських) на Наддніпрянщині. Невеликий прошарок галичан у частинах завжди сприяв росту дисципліни та національної свідомості східняків, частково збаламучених більшовицькою агітацією та анархією отаманщини.
Хорунжий, а потім чотар УСС Андрій Мельник став неперевершеним командантом зимових стеж 1914-1915 років у Карпатах. Особливу славу приніс розвідувальний рейд із села Жданієво на Закарпатті до села Латірки на Прикарпатській стороні. З кількаденного рейду стрільці привели через зарослий лісами хребет стійку з чотирьох кубанських козаків на верхових конях. Кілька днів гостив Андрій Мельник козаків на квартирі, але мусів доставити їх до командира бригади. Як спогад про зустріч у Карпатах галицьких і кубанських українців у сотні залишилися двоє коней козацької верхової породи. На них у вільний від боїв час, викликаючи заздрість австрійських вояків, гарцювали сотник Василь Дідушок та обозні стрільці.
Українські Січові Стрільці на горі Маківка в Карпатах. Весна 1915 р.
Зимою 1915 року на Австрійсько-російський фронт у Галицьких Карпатах прибув із Відня престолонаслідник Австро-Угорської монархії архигерцог Карл Габсбурґ. У Штабі 55-ої австрійської дивізії вислуховував рапорти і нагороджував старшин і стрільців Легіону УСС, що відзначились у Зимовій кампанії 1914-1915 років. Заслухавши чіткий рапорт ще хорунжого УСС Андрія Мельника прекрасною віденською німецькою мовою, він просив доповісти подробиці розвідувальних і бойових операцій. Вважаючи, що наведеної в наказі Австрійського командування срібної медалі за хоробрість замало, старий вояк відчепив зі свого пояса і вручив А. Мельнику шаблю.
Розпочата 21 січня 1915 року офензива (наступ) Південної армії, що складалася з трьох німецьких дивізій і корпусної австрійської групи генерала Петера Гофмана, зупинилася в Карпа
тах у лютому 1915 року. До 130-ої бригади 55-ої дивізії Південної групи входили два курені Легіону УСС, яким командував отаман (майор) Григорій Коссак.
Гострий і розлогий верхи гори Маківка (вигляд з г. Погар біля села Тухля через річку Головечанка. Зліва за долиною потоку Грабовецький гора Клива, далі – гора Грабовець.
У березні бойова лінія австро-німецьких військ протягнулася на Схід від Славського по верхах гір Середня, Татарівка між селами Либохора і Нижня Рожанка та гір Клива і Маківка між селами Тухля і Грабовець (нині Сколівський район Львівської обл.). Російська лінія займала верх гори Магури, частину хребтів гір Середня і Клива та нижчий Східний верх Маківки. Далі лінія російської оборони виходила через долину ріки Головечанки на гору Погар біля села Тухля. Три порослі лісом верхи гори Маківки між Грабовецьким потоком і річкою Головечанкою, мали стратегічне значення для Південної армії. Вони перекривали шляхи наступу російських військ на Славсько через Грабовець Скільський та Головецьке.
Схема бойових дій на горі Маківка 28 квітня – 2 травня 1915 року. Нагорі зі Східного боку річка Головечанка і гора Погар поблизу села Тухлі
24 квітня 1915 року Пруська дивізія Південної армії, що дислокувалася ліворуч від 130-ої австрійської бригади в районі Головецька, здобула після довгих кровопролитних боїв верх Острий і відкрила шлях на м. Сколе через долину ріки Оряви. Російське командування, отримавши підкріплення та артилерію, використало закріплення своїх передових частин на передгір’ях Маківки і Кливи та 28 квітня перейшло до контрнаступу на лінії оборони Австрійської корпусної групи. Високі верхи Маківки захищали кілька сотень 35-го полку Крайової Оборони і галицьких та угорських ополченців. Вони не витримали сильного удару російських військ і відступили. Багато хто кидав зброю та здавався в полон.
Рятуючи ситуацію, 29 квітня о третій годині ночі на вихідні позиції для контрнаступу рушили сотні 1-го і 2-го куренів УСС – Осипа Букшованого, Романа Дудинського, Осипа Семенюка, Осипа Будзиновського, Василя Дідушка під командою чотаря Андрія Мельника та чотa під командою Богдана Гнаткевича. До російських позицій на другому високому верху Маківки (952 м) вони вийшли о п’ятій годині ранку. Несподіваний та рішучий удар усусусів вирішив результат бою.
Рушничний обстріл російських позицій із близької відстані та навальна багнетна атака змусили противника до відступу. Стрільці не зупинилися в захоплених на горі Маківці окопах, а гнали росіян вниз у долину до розлитої повінню Головечанки, де багато їх втопилося. Сотні Андрія Мельника і Осипа Будзиновського атакували третій (Західний) верх і сідло Маківки. Тут переважаючі сили противника зустріли їх рушничним вогнем і гранатами. Оцінивши силу ворога, Андрій Мельник наказав насадити багнети і повів сотню на пробій. За нею пішли сотня Осипа Будзиновського і чота Богдана Гнаткевича. Відступаючи росіяни спробували закріпитися на Північному схилі гори, проте стрільці з розгону захопили окопи і повели вогонь по відступаючих. Вже о шостій годині відбили позиції на Маківці з великими втратами для ворога, значною кількістю полонених та захопленої зброї.
Новий російський наступ на Маківку розпочався того ж дня. Маківку обстрілювали гармати з гір Погар і Клива та села Тухля. Безперервно вал за валом ішли в атаку російські піхотинці. Оборонці відбивали наступ за наступом кулеметним і рушничним вогнем. Найзапекліший бій розгорівся 1 травня на південно-східному схилі та шпилі Маківки (952 м), який боронили галицькі ополченці та усусуси сотень Андрія Мельника і Осипа Будзиновського.
Непроглядна сіра маса російських шинелей і папах залила гору Маківку. Стрілецький вогонь зміг зупинити їх перед самим верхом. Контратаку 1-го куреня УСС, підсиленого двома сотнями угорських новобранців, підтримав прицільний вогонь австрійської артилерії з околиці Славська. Коли під розривами снарядів спротив ворога зменшився, Андрій Мельник повів своїх стрільців на пробій. Росіян знову вибили з Маківки.
В чотириденних боях на горі Маківка, яку не могли втримати інші частини Австро-Угорської армії, проявилася незламна сила стрілецького духу. Ціна була дорогою – полягло 47 стрільців, 76 важко поранено і 37 попали в полон. Серед загиблих були два брати – Іван та Михайло Синюхи з рідного села Андрія Мельника Волі Якубової. Невдовзі чотар Андрій Мельник став сотником УСС.
Сучасний вигляд цвинтаря Українських Січових Стрільців на горі Маківка.
Командант 55-ої австрійської дивізії генерал Ігнац Фляйшман звернувся після боїв до героїв Маківки: «Українці! З великою гордістю можете дивитись на Ваші геройські вчинки. Кожен мусить гордитися належністю до Вашого корпусу (Українських Січових Стрільців), який має право називати себе вибраною частиною. Я певен, що в кожній небезпеці можна на Вас розраховувати. Щоби ці побажання сповнилися – тричі Слава!». Важко не погодитися зі словами хорунжого Михайла Мінчака, що «не можна порівнювати УСС’ів з частинами Австро-Угорської та Російської армій».
Українські Січові Стрільці – це були найкращі вибранці західної вітки українського народу: студенти, старші учні гімназій та вчительських семінарій, представники української інтелігенції, найбільш ідейні та патріотично настроєні селяни, міщани й робітники. Вони пішли до Легіону УСС добровільно з ідеї, як співалося в пісні «визволяти братів-українців з московських кайдан». Вояки ж регулярних Австро-Угорської і Російської армій пішли на війну з примусу, бездушно, без інтересу для себе… в наступ гнав їх наказ і страх».
Дійсний член Наукового Товариства
імені Шевченка Ярослав Середницький, Львів
