Цьогоріч (у лютому та у травні) публічний прострі Полтави очистили від споруд звеличення російського імператора Пєтра I. Так звані «пам’ятники» демонтували в мікрорайоні Яківці міста Полтава – поруч із музеєм «Поле Полтавської битви» та у так званому місці відпочинку московського царя Пєтра І поруч зі Спаською церквою та вулицею Пилипа Орлика, названою на честь видатного мазепинця, автора однієї з перших у світі конституцій, гетьмана України. Ці споруди прославляли ворожого царя Пєтра І та перемогу армії Московського царства над союзним україно-шведським військом у жахливій Полтавській битві, яка стала поворотним моментом в поступовій ліквідації російськими імперіалістами ранньомодерної козацької держави Гетьманщини.
Чому ці об’єкти опинилися поза законом
Експертна рада Міністерства культури з питань подолання наслідків русифікації ще на засіданні 7 вересня 2022 року розглядала це питання. Цитую: «Вторгнення військ Російської Федерації на територію України актуалізувало суспільний запит на протистояння безпековим загрозам шляхом подолання наслідків російських міфів про спільну історичну пам’ять. Встановлення пам’ятників, що здійснювалися Російською імперією в Україні, були покликані поширювати російські пропагандистські наративи та демонструвати вищість російської культури, водночас підкреслюючи другорядність української. В умовах російської військової та інформаційної агресії ворог їх використовує як «аргументи» для заперечення існування української нації і держави. З огляду на це рекомендовано Полтавській обласній військово-цивільній адміністрації та Полтавській міській раді демонтувати російські пам’ятники у Полтаві, оскільки вони є воєнними імперськими символами, які меморіалізують перемогу Росії над Україною та її союзником Швецією, були покликані закріплювати російське бачення української історії».
Після ухвалення Закону «Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» було доручено уряду переглянути статус пам’ятників, які містять російську імперську символіку. Механізм перегляду законодавці передбачили у Законі «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо не занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України окремих об’єктів культурної спадщини». Поштовхом до виконання деколонізаційного закону у Полтаві у контексті усунення російських маркерів, присвячених Пєтру І та Полтавській битві стало виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики наприкінці 2024 року та листи від Українського інституту національної пам’яті до Полтавської міської ради та обласної військової адміністрації. Тож у Полтаві демонтажі провадилися згідно з рішенням виконкому міськради під особистим контролем в.о. міського голови Катерини Ямщикової, із дотриманням вимог чинного законодавства та науково-методичних рекомендацій. Окремі елементи, що мали історичну цінність, промаркували, як слід спакували та передали на відповідальне зберігання до музейної установи.
Полтавська битва і її роль у формуванні російського імперського міфу
Цей міф є одним із найбільших «китів»-підвалин російської псевдоісторичної пропаганди. Цей міф стоїть на одному рівні із іншим імперським – про «Київську Русь як колиску трьох братніх народів» та ін. Попри те, що нас від часів Гетьманщини відділяють майже 4 століття, події, пов’язані з Полтавською битвою і воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та його ім’я лишаються об’єктом міфів та маніпуляцій російсько-імперської пропаганди.
27 червня 1709 року об’єднане військо шведського королівства і Гетьманщини на чолі із Мазепою і кошовим отаманом Запорізької Січі Костем Гордієнком зазнало поразки. Армія Московського царства, яке очолював цар Пьотр I (за Тарасом Шевченком: «це той перший, що розпинав нашу Україну») перемогла. Полтавська битва стала одним із ключових чинників трансформації Московського царства у Російську імперію. Тож Полтава протягом століть у російських історичних традиціях, літературі, науці тощо позиціонується як «місто Петра І і російської військової слави». Для України ж поразка воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра була початком остаточного знищення Гетьманщини та козацьких вольностей. Щоразу, коли російським імперцям був потрібен символ великої мілітарної перемоги — Полтавська битва обростала новими міфами, сенсами та урочистими святкуваннями чергових річниць. Метою створення комплексного міфу про перемогу московського царя Петра І у битві під Полтавою було очорнити український рух і його прагнення до незалежності. Російська пропаганда подавала участь гетьмана Івана Мазепи та його прихильників у Великій Північній війні як внутрішню боротьбу в Російській імперії. І будь-які спроби інакше тлумачити Полтавську битву вважалися зрадою. Відома ідея: «Москва — третій Рим, а четвертому не бувати». Вона домінує у свідомості путіна, у кабінеті котрого, як неодноразово повідомляли російські телепропагандисти, висить аж 4 портрети царя Пєтра I. Після відвідування виставки, присвяченої 350-й річниці з дня народження Пєтра I у червні 2022 року кремлівський диктатор путін порівняв себе з ним, а вторгнення в Україну — з Північною війною. Водночас попри намагання імперської пропаганди, повстання Мазепи стало дороговказом для кількох поколінь борців за незалежність України.
Як підкреслив письменник, кандидат історичних наук Олексій Сокирко: «Полтавська битва народила цього монстра, страшного монстра — Російську імперію, який в черговий раз є проблемою в реінкарнованому вигляді вже не лише для України та Європи, а й для цілого світу. Ми це чітко розуміємо, бо ми на своїй шкурі відчули це і ми маємо такий сумний історичний досвід».
Звірства московитів під час придушення воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи
не вдалося стерти з нашої національної пам’яті. Бо у наші серця і розум стукає правда про невинно вбитих московитами мешканців мазепинської гетьманської столиці Батурина, про немовлят на штиках московських карателів, про жінок, дітей, старих. За масштабом вбивств Батуринську різню Пєтра пєрвого некоректно порівнювати навіть із сучасним путінським геноцидом, скажімо у Бучі, радше із діяннями сталіних-жукових.
Дізнавшись про україно-шведський союз між гетьманом Мазепою і королем Карлом 12 московський цар-збоченець Петро І дає наказ своєму коханцю Меншикову знищити гетьманську столицю. Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть гетьманську столицю супостату.
Мовою пророка Української Нації Тараса Шевченка. Згадаймо його поему «Великий льох» – «Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила, і старого, і малого в Сеймі потопила https://salo.li/bA3604B».
Мовою історичної науки. Процитуємо знаного мазепознавця Сергія Павленка. Він так окреслив масштаби Батуринської катастрофи: «жертвами погрому 2 листопада (13 – за новим стилем) 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6 – 7,2 тис. військовиків, а разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків». Дослідник докладно вивчив нищення московськими загарбниками православних батуринських церков і жителів, що там ховалися. Факт різанини визнавали й самі його організатори, хоч і нічого злочинного у цьому не бачили. У книзі «Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 года, даже до заключения Нейштатского мира (напечатан с обретающихся в кабинетном архиве списков, правленных собственною рукою его императорского величества)», виданій в 1770 році у Санкт-Петербурзі, було прямо написано: «И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли».
Знищення Батурина разом із цивільним населенням було трагедією не тільки українського, а й міжнародного, європейського рівня. Мовою тогочасних європейських газет. «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель». З такими назвами виходили провідні газети Франції—«Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».
Мовою європейських дипломатів та воїнів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Вітворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Лорд Чарльз Уайтворт, виконавши посольську місію, опублікував у Лондоні у 1710 році «Звіт про Росію», у якому прямо вказав: «місто Батурин негайно було взято і спалено, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі». Загартований після численних походів і війн камергер (тобто придворний чин високого рангу) Карла XII Адлєрфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році, занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували». Отже, Європа початку XVIII cт. сприйняла батуринську різанину як військовий злочин, як злочин проти цивільного населення.
Мовою українських народних дум. Батуринські події знайшли відображення в думі «Семен Палій і Мазепа»:
«А в городі Батурині
Мужиків та жінок
У пень сікли да рубали,
Церкви палили, святості да
Ікони під ноги топтали».
Мовою уродженки Полтави, журналістки, Шевченківської лавреатки Євгенії Подобної. Цитую її пост у Фейсбуку: «Дуже прикро бачити як частина насєлєнія (не плутати з мешканцями) Полтави вмивається сльозами і рве на собі волосся через демонтаж «пам’ятників» Пєтру І. Основний аргумент – «це ж наша історія» і «давайте тоді знесемо і будинки, побудовані за часів царату і совка». Те, що люди реально не розуміють різниці між функціями будинків та пам’ятників – то півбіди. А от те, що дехто завиває через Пєтра І і при цьому пише «Слава Україні!» чи «Дякуємо ЗСУ» – це просто таки трагедія. Хочеться тикати цих «поборників історії» носом у дитячі кістки вбитих за наказом Пєтра І в Батурині. Я розумію, що культ Полтавської битви з російською оптикою насаджувався в місті не одне століття і за кілька років проросійське сміття з деяких голів вимести не так просто. Вилізьте ж, любі, нарешті, з фейсбуків і тіктоків і почитайте про результати розкопок. Про пробиті і розплющені черепи, про закатованих жінок без могил. Вам реально більше шкода пам’ятника садисту, аніж тисяч ні в чому не винних замордованих українців? А ще цікаво, як в людоньках може співіснувати оплакування сучасної трагедії Бахмута і забуття про те, що вперше Бахмут був знищений і випалений до друзки якраз з наказу «їхнього» Пєтра І. Якщо в двох словах – то Пьотр І вирішив тупо віджати соляний промисел в козаків і перетворити козацькі землі на покірні. А коли у відповідь почалось повстання, то за наказом Пєтра І знищили не лише Бахмут, але й добру частину козацьких поселень на тій же Луганщині. І це лише частина подвигів цього психопата, який вбив навіть власного сина. Сподіваюсь, прибічники позиції «це ж наша історія» перед тим як завивати, цю саму історію бодай почитають».
Пам’ятаймо й жахливу долю мешканців інших козацьких сіл і містечок полків Гетьманщини. Скажімо, 16 квітня 1709 року каральна експедиція посланця Пєтра пєрвого – московита Пєтра Яковлєва брутально напала на Келеберду Полтавського полку Гетьманщини (нині належить до Горішньоплавнівської міської громади Кременчуцького району Полтавської області): московські дикуни вбили всіх тамтешніх українських мешканців й спалили містечко. Так московити мстилися келебердянцям за те, що ті постачали провіант військам гетьмана Івана Мазепи й кошового отамана Запорізької Січі Костя Гордієнка та вислали свої сім’ї в Переволочну під захист запорожців. І таких прикладів, як Келеберда, дуже багато.
Лєв Толстой про Пєтра пєрвого
І, насамкінець цитата. Для «учнів януковичів-табачників» – проросійських пропагандонів у соцмережах, ждунів, прихожан московських церков. Для тих, хто після щоденних руйнувань і жертв від російської орди послідовника ката Петра-терориста, диктатора і військового злочинця Путіна, досі не позбавилися російських тарганів у голові й просторікують про «єдіную, святую Русь» та «велікую рускую культуру». Читайте руского пісатєля Льва Толстого (повне зібрання творів, Москва, 1936., том 26., ст. 568-569) про Пєтра I: «Беснующийся, пьяный, сгнивший от СИФИЛИСА ЗВЕРЬ чверть столетия губит людей, казнит, жжёт, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует…Сам забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобиями Евангелий – ящиком с водкой славит Христа… Коронует бл@дь свою и своего любовника, розоряет Россию и казнит сына и умирает от сифилиса… Не только не понимают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого ЧУДОВИЩА, и нет конца всякого рода ПАМЯТНИКОВ ЕМУ…».
Олег Пустовгар,
представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
