21-22 листопада 1943 року у селі Будераж Здолбунівського району Рівненської області відбувалась Конференція поневолених народів Сходу Європи та Азії, ініційована керівництвом ОУН та УПА. Метою конференції було формування націоналістичних рухів на території СРСР і об’єднання їх зусиль в боротьбі зі спільним ворогом — німецьким націонал-соціалізмом та російським комунізмом.
Перед конференцією командування УПА зверталось до представників народів Туркестану, Уралу, Поволжя та Сибіру із закликом вступати в контакти з УПА, переходити зі зброєю в руках на її бік і піднімати «спільну боротьбу з імперіалістичними хижаками» — Москвою і Берліном. Автором таких листівок, як «Сини Туркмени», «Таджики», «Узбекські Аскери» та інших, був підпільник «Валерій».
«Валерій» – Добровський Іцик-Лейба Йосипович, єврей, народився у 1912 році у
с. Ольшаниця Рокитнянського району Київської області. Згодом жив у Києві. Закінчив юридичний факультет Київського університету ім. Шевченка. З 1929 по 1941 роки був членом ВКП (б). Мобілізований у Робітничо-селянську Червону Армію (РСЧА) в перший день німецько-радянської війни 22 червня 1941 року.
У вересні 1941 року під Полтавою Добровський потрапив у німецький полон. При взятті в полон назвався українцем – Леонідом Панфіловичем Дуброським. Восени цього ж року йому вдалось втекти із табору для військовополонених (за іншою версією – був звільнений з полону через хворобу) і дістатися у місто Корець Рівненської області. Саме тут він зустріне колишнього офіцера Української Галицької Армії (УГА) – Ростикуса Василя Антоновича, який докладе чимало зусиль, щоб врятувати йому життя. Та про це трохи згодом…
Офіцер Галицької Армії та шкільний вчитель
Ростикус Василь Антонович народився у 1895 році у с. Нивиці Радехівського району (тодішньої Тернопільської, нині – Львівської області – авт.). Згодом навчався в учительській семінарії у м. Сокаль, однак навчання не завершив через початок Першої світової війни. Наприкінці 1915 року він був мобілізований до австро-угорської армії, де прослужив до завершення війни у листопаді 1918 року.
Ростикус Василь Антонович
У листопаді 1918 року Ростикус разом із своєю частиною перебував на території Галичини. Саме в цей час було проголошено про створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Він разом із своїм ескадроном (батальйон – авт.) вирішив влитися в ряди Галицької Армії та розпочати боротьбу за українську незалежність. У листопаді цього року брав участь у боях із поляками за м. Львів. Згодом був четарем 4-ї Золочівської бригади Галицької Армії і прослужив до травня 1919 року, однак через отримане поранення був демобілізований і відправлений на лікування до батьківського додому в с. Тетевчиці Радехівського району.
Після виздоровлення вчителював у с. Кутрів Горохівського району Волинської області. У цей же час став членом товариства «Просвіта». У 1923 році Ростикус перебирається до м. Корець Рівненської області, де працював вчителем місцевої неповної середньої школи та навіть виконував обовʼязки директора. Так, порівняно спокійно проходило його життя та діяльність на викладацькій ниві, навіть прихід більшовиків на територію Рівенщини у 1939 році особливо не вплинув на життя Ростикуса та його родини. Тривало це до 1941 року.
Загальний вигляд м. Корець
У 1941 році перед самим початком німецько-радянської війни співробітники НКВД заарештували його найстаршого сина – Богдана (окрім нього у Василя Антоновича разом із дружиною Ксенією було ще 5 дітей – авт.), який додому так вже й не повернувся (ймовірно, був розстріляний НКВД у зв’язку із початком військових дій на території України – авт.).
Бургомістр Корця
12 липня 1941 року, коли Корець вже був захоплений німецькими військами, до Ростикуса звернулися представники німецької військово-польової жандармерії із пропозицією взяти в руки владу в Корці, зокрема і через те, що він досконало знав німецьку мову. Так Ростикус став бургомістром.
Наприкінці липня Ростикус отримав листа від свого колишнього учня, який на той час був провідним діячем ОУН – Андрія Марченка «Бурого» із закликом до встановлення української влади в місті. Згодом цей лист відіграє неабияку роль у житті Василя Антоновича.
Зміст листа наступний:
«Передати комусь із нищеподаних:
Крижанівський Микола, Ростикус Василь, Сідлецький Федір, Юркевич Нікон.
Луцьк, 21.07.41 р.
Організуйтесь, старайтесь захопити всі ділянки життя в українські руки. Не допускати до влади, ані поляків, ані інших зайд.
Організовую Луцьку область. Марченко»
Лист Андрія Марченка
Довідка. Марченко Андрій Дмитрович «Бурий» народився у 1910 році у с. Свищів Млинівського району Рівненської області. Очолював юнацький підготовчий курінь Січові Стрільці в м. Львів. Член Пласту. Навчався на філософському факультеті в Львівському університеті, член Студентської Репрезентації СУСОП (Спілка українських студентських організацій під Польщею – авт.) у 1931–1932 роках.
З 1931 року член ОУН. Арештовувався польською поліцією (10.10.1932 – 18.11.1932, 1933). Організовував осередки ОУН на території Дубенського та Рівненського повітів. Провідник районного проводу ОУН (Ярославичі) Дубенського повітового проводу ОУН.
З осені 1935 року член районного проводу ОУН (Турійськ), з 1936 року провідник районного проводу ОУН (Турійськ), член Ковельського повітового проводу ОУН. Референт пропаганди Волинського (Луцького) окружного проводу ОУН у 1935–1936 роках. Знову заарештований 19.08.1936 року поліцейським патрулем у лісі поблизу залізничної ст. Турійськ разом з 6-ма оунівцями, засуджений 28.08.1937 року Луцьким окружним судом до 7 років ув’язнення, звільнений у вересні 1939 року.
Професор Холмської гімназії у 1940–1941 роках. З 19.07.1941 р. голова Луцької обласної управи, ймовірно, провідник Волинського обласного проводу ОУН. Заарештований у вересні 1941 року німцями в Луцьку, перебував у тюрмі на вул. Лонцького у Львові.
Розстріляний наприкінці 1942 року (за іншими даними замордований в тюрмі наприкінці 1941 року – авт.).
Ростикус близько трьох тижнів був бургомістром Корця. На початку серпня його змінив на посаді Крижанівський Флор Григорович, а сам Ростикус почав працювати вчителем і водночас директором неповної середньої школи у с. Юзефин (нині передмістя
м. Корець – авт.), де пропрацював до лютого 1944 року.
У цей час він відновив в Корці діяльність товариства «Просвіта», головою якого його було обрано. Заснував драматичний та хоровий гуртки, а також організував бібліотеку. Також Ростикус за вказівкою шкільного інспектора Корецької районної управи виготовив та розповсюдив 2 500 книжок «Історія України» Михайла Грушевського. У липні-серпні 1941 року дім Ростикуса став прихистком для багатьох членів похідних груп ОУН (Б) та ОУН (М), які йшли на Схід для проголошення української державності.
Восени 1941 року Ростикус зустрів у Корці лікаря місцевого госпіталю – Давидовича Олексія. Останній повідомив йому, що в госпіталі на лікуванні знаходиться вчитель із Києва, радянський військовополонений Добровський. Він тяжко хворий, однак Давидович, боячись німецької адміністрації, мав негайно виписати його із лікарні.
Ростикус після короткої розмови із Добровським залишив йому свою адресу і запросив певний час побути в нього. Так і сталось. На наступний день хворий і ослаблий Іцик Добровський був вже на порозі Ростикусового дому. Василь Антонович певний час переховував його в себе, а згодом зміг домовитись, щоб останнього переховували і доглядали монахині із Свято-Троїцького жіночого монастиря в Корці.
Стараючись допомогти Добровському, Ростикус пішов на ризикований крок. Він домовився із комендантом корецької поліції Данилюком, щоб «вчитель з Києва» певний час харчувався в їдальні поліції. І це справді спрацювало. З часом коли Добровський вилікувався і зміцнів, він почав працювати на місцевому цукровому заводі, а згодом оселився в Юзефині, де давав приватні уроки і так заробляв на життя. Потім перейшов на роботу вчителя в с. Черниця Корецького району, де й оженився.
У грудні 1941 року Добровський у Корці познайомився з Олексою Присяжнюком «Мітлою», власником місцевого магазину посуду «Фірма Око», і Миколою Цьоною, співробітником районної управи – активними членами ОУН (Б). У липні 1943 р. Цьона, який перебував у с. Крилів, спрямував Добровського на Ріпеччину, де той опинився в загоні УПА, в якому зустрів Присяжнюка. З перших днів серпня працював у політичному відділі штабу УПА-Північ на Стидинських хуторах Рівненщини. Зустрічався з такими провідними діячами ОУН та УПА, як Дмитро Клячківський, Йосип Позичанюк Яків Бусел та Ростислав Волошин. Автор ряду листівок УПА, а також публіцистичної праці «Як московський царизм підкорював народи»
1 лютого 1944 року був заарештований відділом контррозвідки СМЕРШ та ув’язнений у тюрмі м. Рівне.
Добровський Іцик-Лейба Йосипович
Довідка. Присяжнюк Олекса «Мітла», «Макар», «Каруспун» народився у 1915 році у
с. Полонка Луцького району. Навчався у місцевій школі, а згодом у Луцькій гімназії, де вступив до ОУН.
Гімназію закінчив у 1936 році. Був повітовим провідником юнацтва ОУН. Кілька разів заарештовувався польською владою. З 1939 року перейшов на нелегальне становище, член Луцького окружного проводу ОУН. З 1941 року провідник Рівненського обласного проводу.
З 1943 року – член проводу ОУН на ПЗУЗ та шеф контррозвідки при штабі УПА-Північ. У 1944-1945 роках – референт Служби безпеки ОУН на ПЗУЗ. Загинув 25.03.1945 р. в бою із військами НКВД на хуторі Новостав Клеванського району Рівненської області. Посмертно підвищений до звання підполковника контррозвідки УПА.
Допомагав Ростикус не тільки Добровському. Ще одним євреєм, який знайшов прихисток у його домі, був Хаїм Сигал.
Сигал народився на Львівщині. Початок німецько-радянської війни застав його на посаді помічника оперуповноваженого НКВД. Потім він продовжив службу у партизанському полку, направленому для боротьби у німецькому тилу на Житомирщину, де потрапив у полон, а після втечі вирушив подалі від фронту на Рівненщину. У м. Корець він звернувся до голови місцевої районної управи Крижанівського Флора. Сигал розповів йому вигадану історію українця-чернігівчанина Кирила Сиголенка, який до становлення радянської влади служив в армії УНР, а у 1920 році емігрував до Німеччини, потім напередодні початку Другої світової війни прибув до Польщі.
Після приходу більшовиків у 1939 році був заарештований радянською владою і відбував покарання на будівництві аеродрому, однак звідти вдалося втекти. Староста повірив цій легенді й видав посвідку на нове ім’я, а також влаштував на ночівлю до Ростикуса, якому Х. Сигал розповів ту саму історію, що гарантувала проживання там і надалі.
Українці посприяли й працевлаштуванню: Крижанівський видав направлення до рівненської обласної управи, де, зважаючи на знання німецької мови, вже К. Сиголенка перевели у розпорядження Сарненської окружної управи й запропонували працювати перекладачем у місцевій поліції, від чого прибулий не відмовився. Та це вже інша історія…
Сигал Хаїм
Арешт, слідство, вирок…
На початку 1944 року німецькі війська під натиском РСЧА відступали на захід, до Корецького району повернулася радянська влада.
Ростикус Василь Антонович був заарештований 2 лютого 1944 року Корецьким райвідділом НКГБ по Рівненській області. При обшуці оперуповноважений Полєтаєв, окрім іншого, вилучив підозрілі на його думку книги: «Симон Петлюра», «50 років рідної школи», «Вчительське слово» та інші. Особливе зацікавлення в гебістів викликав документ «Проект основних законів (конституція) української держави» авторства М. Сціборського.
Розпочалися допити. Ростикуса повсякчас звинувачували у приналежності до ОУН. Саме під час допитів слідчі згадували йому лист Андрія Марченка «Бурого», що він отримав у 1941 році. Однак Василь Антонович свою приналежність до Організації заперечував.
24 квітня після трьох місяців допитів Ростикусу оголосили обвинувачення. Його визнавали винним в тому, що він був бургомістром Корця, головою «націоналістичної» організації «Просвіта», а також був членом української націоналістичної організації, однак якої саме слідчий не уточнив.
Ростикус визнав себе винним в тому, що був бургомістр і водночас зазначив, що до ОУН ніколи не належав, а «Просвіту» не вважає «націоналістичною організацією».
Самі ж свідки, зокрема Крижанівський Флор, свідчили проти нього. Так останній назвав «Просвіту» націоналістичною організацією, бо в її бібліотеці було багато націоналістичної літератури.
Із Іциком Добровським, якого Ростикус свого часу врятував, він зустрінеться на очній ставці. Добровський свідчив, що Василь Антонович належав до ОУН (М), тому що в розмовах з ним часто піднімав питання української державності. Однак Добровський стверджував, що приналежність Ростикуса до ОУН – це були лише його здогадки, а останній ніколи і нічого про це не говорив.
11 травня В. Ростикусу оголосили обвинувальний висновок. Додатковими звинуваченнями для нього стали: виготовлення та розповсюдження 2 500 книжок «Історії України», а також те, що в камері в’язниці він говорив, що УПА як боролась із німцями, так буде боротися і з радянською владою.
Наприкінці травня справу було передано до суду, який відбувався без участі обвинувачення та захисту, а також без участі свідків. Судове засідання Військового трибуналу військ НКВД Рівненської області відбулося 26 травня 1944 року. На ньому Ростикус розповів, що був четарем УГА, у 1941 році був три тижні бургомістром м. Корець, а також головою районного товариства «Просвіта». Він теж підтвердив, що за вказівкою шкільного інспектора виготовив та розповсюдив 2 500 книг «Історія України».
Всі інші обвинувачення Ростикус категорично заперечував. В своєму останньому слові він просив Військовий трибунал знизити йому міру покарання. Суд тривав пів години. Після чого було оголошено вирок. Згідно нього Ростикус визнавався винним у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 54-1 «а» (зрада Батьківщині – авт.), 54-10 (антирадянська агітація – авт.) та 54-11 (участь в організаціях, що ведуть підготовку, або здійснили контрреволюційні злочини ) кримінального кодексу УРСР і засуджувався до вищої міри покарання – розстрілу з повною конфіскацією майна. Вирок був остаточним та касаційному оскарженню не підлягав.
Ростикус Василь Антонович був розстріляний в м. Рівне 18 серпня 1944 року.
Доля Добровського склалась по-іншому. Військовий трибунал Київського гарнізону вироком від 14 жовтня 1944 року засудив Добровського за ст.ст. 54-1 «б» (зрада батьківщині військовослужбовцем – авт.) і 54-11 кримінального кодексу УРСР до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 5 років позбавлення прав з повною конфіскацією майна. Подальша його доля невідома.
Ростикус був реабілітований Прокуратурою Рівненської області 25 травня 1992 року. Однак через недосконале реабілітаційне законодавство, що діє в Україні і донині, 13 лютого 1995 року Прокуратура відмінила рішення про реабілітацію. І вже 15 березня 1995 року Постановою Рівненського обласного суду він був визнаний таким, що засуджений обґрунтовано та не підлягає реабілітації.
Так, колишній офіцер УГА, вчитель, люблячий батько і чоловік, а також людина, яка завжди готова була прийти на допомогу іншому – досі вважається в Україні злочинцем…
Стаття підготовлена за матеріалами кримінальної справи Ростикуса В.А. (Архів УСБУ в Рівненській області) та кримінальних справ Добровського І-Л.Й. і Сигала Х.І. (Галузевий державний архів СБУ)
Володимир Бірчак, історик (м. Тернопіль)
