Президент України з нагоди Дня ЗСУ видав Указ про найменування бригади ЗСУ сухопутних військ на честь видатного уродженця Полтавщини, військового діяча Української Народної Республіки (УНР) Григорія Чижевського. «З метою відновлення історичних традицій національного війська, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України, постановляю: присвоїти 48 окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського» та надалі іменувати її — 48 окрема артилерійська бригада імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського Сухопутних військ Збройних Сил України», – говориться в Указі Президента. https://www.president.gov.ua/documents/9112025-57413
Родове коріння із села Ціпки
Полтавщина є малою батьківщиною плеяди діячів Української революції 1917-21 рр. Це інтелектуали, аграрії, письменники, урядовці. А ще військовики: Армію УНР неможливо уявити без вихідців із Полтавщини. Серед них і Григорій Чижевський.
Родове коріння героя нашої оповіді із Гадяцького краю, про який Леся Українка писала, як про «вже таку Україну, що «українішої» й нема». Полтавський краєзнавець Анатолій Чернов у Енциклопедії Брокгауза і Ефрона з’ясував: далекий предок родини Петро Чижевський отримав дворянський титул у середині 18 століття, будучи співаком-тенором при дворі російської імператриці Єлизавети. Дослідник висловив версію, що козацьке прізвище «Чиж» за російсько-імперською традицією з часом перетворили в «Чижевський». На думку Чернова, нащадки Чижів-Чижевських повернулися до України, зокрема, оселилися неподалік Гадяча.
Герб села Ціпки
Майбутній міністр внутрішніх справ УНР (1919); учасник Другого Зимового походу Армії УНР, полковник Армії УНР, артилерист Григорій Павлович Чижевський народився 23 жовтня 1886 року у с. Ціпки Великобудищенської волості Гадяцького повіту Полтавської губернії (нині село належить до Краснолуцької сільської громади Миргородського району Полтавської області) у інтелігентній патріотичній родині.
Батько — знаковий діяч українського руху, член Української Центральної Ради (УЦР), вчений, один із провідників і засновників Полтавської Громади Товариства українських поступовців та Українського клубу Полтави, соратник Симона Петлюри, публіцист, економіст, міністр фінансів УНР Павло Чижевський. https://poltava.to/project/6585/ А ще він діяч кооперативного руху: був членом правління, а згодом і директором головного фінансового центру представників місцевого середнього бізнесу—Полтавського Товариства Взаємного Кредиту; саме з ініціативи Павла Чижевського у Полтаві було побудоване училище імені Товариства Взаємного Кредиту.
Мама — Софія Костянтинівна Рубісова походила з сім’ї надвірних радників, тобто цивільних чинів тих часів, що відповідали військовим постам підполковника або козацького старшини. Подружжя Павла і Софії, окрім Григорія, мало ще двох дітей: Леоніда й Миколу — майбутнього науковця-металурга, підполковника Артилерії Армії УНР. https://poltava.to/project/7048/
Дитинство Григорія промайнуло у родовому маєтку Чижевських у селі Ціпки. Юнак опановував технічні дисципліни у місті Олександрівськ (нині Запоріжжя) та у столиці: у 1906 році закінчив технічне училище в Олександрівську, а у 1910 році – Київський політехнічний інститут.
Досвід військовика з юних літ
1 травня1912р. Чижевського мобілізували на рік до 9-ї артилерійської бригади російської армії. У липні 1913 р. Григорій склав іспит на звання прапорщика запасу артилерії, а через рік був знову мобілізований. «Нюхав порох» в численних і жорстоких боях Першої світової війни: служив молодшим офіцером 1-ї батареї 70-ї артилерійської бригади; командиром батареї 70-ї бригади, командиром батареї 136-го окремого артилерійського дивізіону; був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, а також відзнакою Святого Георгія.
Державна нагорода УНР Залізний хрест «За Зимовий похід і бої»
Лицарі залізного хреста зі складу 3-ї залізної дивізії з керівниками 2-ї волинської дивізії (третій у першому ряду Григорій Чижевський
Світоглядний вплив батька-українофіла Павла Чижевського, події Української революції 1917-21 років докорінно змінили життя досвідченого військовика. Тоді виникла і формувалася у вирі щоденної боротьби молодої держави за своє існування Армія УНР. У цей вир з головою поринає й Григорій–син діяча Товариства Українських Поступовців і члена Української Центральної Ради.
ЗСУ, які нині боронять Україну від росіян під час сучасної Війни за Незалежність, виросли і зміцнилися на кращих національних мілітарних традиціях попередніх епох, зокрема й періоду УНР Тоді Україна мала своє справжнє регулярне військо—з командуванням, офіцерськими кадрами, родами військ, одностроями, знаками розрізнення та всіма іншими необхідними атрибутами. Армія УНР мала високу боєздатність, про що переконливо свідчить її участь у бойових діях проти агресорів-москалів, червоних і білих: російських більшовиків і денікінців-білогвардійців.
Формування українського війська понад 105 років тому неможливо уявити без уродженців Полтавщини, в тому числі й без братів Чижевських-Миколи і Григорія.
Очільник Полтавщини, міністр внутрішніх справ УНР, воїн-артилерист
Життєвий шлях уродженця Полтавщини в добу УНР досліджував кандидат історичних наук Ярослав Тинченко. Серед іншого, у кількатомному виданні «Офіцерський корпус Армії УНР» він розмістив і біографічні відомості про Григорія Чижевського.
З 14 лютого 1918 року стає командиром 1-ї батареї 1-го Українського гарматного полку (синьожупанників), а у березні цього ж року 1-ий очолює Український гарматний полк. З 27 листопада 1918 року призначений комісаром Директорії УНР на Полтавщині. У лютому 1919 року Григорій Чижевський був призначений міністром внутрішніх справ УНР.
З 18 квітня 1019 року— командир гарматного куреня 16-го пішого загону Дієвої Армії УНР , з 10 червня 1919 р.— командир 3-ї гарматної бригади Залізної дивізії Дієвої Армії УНР. З 6 січня 1920 року Григорій Чижевський помічник командира 3-го збірного кінного полку Дієвої Армії УНР, а з 18 квітня 1920 року— т. в. о. командира та командир 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР. З 12 червня 1920 року призначили начальником 3-ї гарматної бригади Залізної дивізії Армії УНР.
Учасник Другого Зимового походу
Другий Зимовий похід (Листопадовий рейд) — героїчна партизансько-повстанська операція Армії УНР, що мала на меті підняти збройне повстання проти більшовицької влади та відновити українську державність.
У листопаді 1920 року українські війська і державний апарат УНР під натиском більшовицької Росії змушені відійти на територію Польщі. В Україні лютує червоний терор ленінської росії, більшовицькі продзагони забирають в селян зерно і за найменший опір карають репресіями: «1920 року в Україні комуністи створили 18 концтаборів, через які пройшли 25-30 тисяч осіб», — наводять вражаючі цифри автори брошури «Перелоги Української революції: Другий Зимовий похід Армії УНР» Ярослав Файзулін і Віталій Скальский. Вони наголошують, що населення «чекало на повернення українського війська і заявляло про готовність приєднатися до антибільшовицької боротьби». Дослідники знайшли в архівах лист селянина з Поділля Лащенка, який писав, що селянство чекає на повернення Петлюри: «Треба, щоб було організоване військо — хоть трохи. Тоді коло його легко згуртувати всіх селян. Ніхто не соглашається на большивизм. Його прямо ненавидять…».
Отож, задум Другого зимового походу був зрозумілий — підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Навесні 1921 року територію України було розділено на 5 повстанських груп і 22 повстанських райони. 23 жовтня 1921 року. Симон Петлюра призначив Юрія Тютюнника командувачем Української Повстанської армії (так називалася армія, що здійснила похід трьома групами — Подільською, Південною та Волинською) і видав наказ про початок антибільшовицького повстання. Начальником артилерії Української повстанської армії було призначено Григорія Чижевського.
У ніч на 4 листопада біля с. Майдан-Голишевський (нині Житомирська область) українські військовики роззброїли 1-шу роту 196-го прикордонного батальйону Червоної армії, 5 листопада розгромили загін чекістів поблизу с. Жубровичі й декілька продзагонів та продовжили шлях у напрямку Коростеня. В кожному селі учасники рейду збирали селян, закликаючи їх до повстання. Населення давало продовольство, фураж, коней, у деяких селах до загонів приєднувалися юнаки. 6-7 листопада українські бійці визволили Коростень, однак не змогли його утримати. З Житомира надійшли два бронепотяги і одна тисяча курсантів школи червоних командирів, тому повстанські загони відступили.
Після бойових дій за Коростень загін вдень і вночі переслідувала 9-та кавалерійська дивізія Котовського. Та найбільше дошкуляли погодні умови. Сніг, мороз, шляхи так завіяло, що їх спочатку пробивали кіньми… Останній бій Волинська група прийняла 17 листопада 1921 р. під селом Малі Миньки поблизу міста Базар (нині Житомирська область). Колону атакували вершники дивізії Котовського. Вирватися вдалося тим, хто був в авангарді колони: штабу, кінній сотні і пораненим на передніх підводах. Дехто, усвідомлюючи безвихідь, стріляв у себе й підривався гранатами. Під час походу Григорій Чижевський був поранений, але разом із побратимами продовжив рейд до совєтсько-польського кордону і перетнув його 6 грудня.
Трагедія поблизу містечка Базар завершила збройну боротьбу у період Української революції 1917-21 років. Проте тодішня поразка нашого регулярного війська не означала капітуляцію, адже антибільшовицькі повстання тривали аж до 30-х років 20-го століття. Упокорити масові виступи вдалося лише шляхом штучного голодомору-геноциду 1932-33 рр. Григорій Чижевський помер у 1936 році у Польщі. Але його мрія і побратимів з Армії УНР збулася у 1991 році, коли Верховна Рада 24 серпня проголосила Акт незалежності і 1 грудня, коли українці на Всенародному референдумі проголосували за Незалежність.
Вшанування пам’яті
У 2019 році у гетьманській столиці Гадячі на фасаді будівлі управління фінансів зусиллями Гадяцької РДА, історичного клубу «Чорні запорожці», очільниці Полтавського обласного відділення міжнародної організації «Жіноча громада» Валентини Шемчук та пана Роберта – онука Григорія Чижевського встановлено меморіальну дошку родині Чижевських.
За ініціативи автора цих рядків у топонімію Гадяча і Полтави вписали нові назву вулиці і провулку. У Гадячі в 2021 році на честь Павла, Григорія і Миколи Чижевських переназвали вулицю Паризької Комуни на «Родини Чижевських». У Полтаві в 2024 році на 49-й сесії Полтавської міськради 8-го скликання депутати прибрали з назви провулку російського байкаря Крилова, назвавши його на честь родини Чижевських.
Під час відкриття мемоіральної дошки родині Чижевських у Ціпках
У рідне село Григорій Чижевський повернувся 1 жовтня 2023 року у меморіальній дошці. Тоді з нагоди Дня захисника України у селі Ціпки неподалік Гадяча вшанували пам’ять своїх видатних земляків. За ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) на фасаді будівлі місцевої бібліотеки відкрили меморіальну дошку міністру фінансів УНР Павлові Чижевському та його синам-офіцерам Армії УНР Григорію і Миколі. Урочисту церемонію за участю заступниці голови Полтавської обласної ради Лілії Руроєвої організував виконком Краснолуцької сільської ради Миргородського району Полтавської області. https://poltava.to/project/7973/.
Присвоєння президентським Указом 48-ій окремій артбригаді Сухопутних військ ЗСУ імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського – ще один крок з пошанування пам’яті військового діяча з Полтавщини.
Олег Пустовгар,
представник УІНП в Полтавській області.
