Юрій Щур
У звіті на ім’я Міністра внутрішніх справ УССР Тимофія Строкача про ситуацію у Запорізькій області, який було датовано 23 жовтня 1947 року, місцеві керівники УМВД та відділу по боротьбі з бандитизмом, доповідали, що протягом звітного року на території області «оунівських бандитських проявів» не зареєстровано. Така ж ситуація простежувалася й відносно терористичних актів і диверсій, виконавцями яких могли бути члени ОУН. Відповідно, через це не було й ліквідованих подібних «банд» та й загалом «оунівські бандгрупи» на обліку не перебували.
Очевидно, під таким формулюванням місцеві «чекісти» мали на увазі повстанські відділи, або ж боївки збройного підпілля. І дійсно, станом на сьогоднішній день не знайдено матеріалів, які б свідчили про збройний опір на Запоріжжі у другій половині 1940-х років. Тим не менш, поля для діяльності МВД по лінії українських націоналістів на території регіону вистачало. Основний фокус в цей час було зосереджено на членах ОУН, пік діяльності яких припав на період німецької окупації, а також на переселенцях, серед яких могли бути легалізовані оунівці та повстанці.
Зокрема, 16 січня 1947 року у Тернополі був заарештований оунівець із Гуляйполя Григорій Качан. Під час німецької окупації він працював завідуючим районним відділом народної освіти. Під час масованого удару нацистських спецслужб по націоналістичному підпіллю Запорізької області у першому кварталі 1943 року Григорій Качан був відправлений до одного з концтаборів на території Німеччини. Однак, це не стало пом’якшувальною обставиною й за вироком трибуналу від 28 грудня 1947 року, Григорія Качана було засуджено до 15 років таборів та 5 років ураження в правах.
У липні 1947 року був заарештований мелітопольський оунівець Яків Милоненко. Під час нацистської окупації чимось значним він не відзначився, займаючись загалом поширенням листівок ОУН. Цікавим фактом є момент залучення Якова Милоненка до підпілля. Він був заагітований вступати до «Організації українських партизанів» й лише з часом був поінформований, що належить саме до націоналістичного підпілля. Після повернення совєтської влади він був мобілізований і до 1945 року перебував у діючій армії. Показово, що саме поширення оунівських листівок із закликом до спротиву нацистам стало одним із головних пунктів обвинувачення. Справа Якова Милоненка розглядалася Особим Совєщанієм при МГБ СССР 21 лютого 1948 року, внаслідок чого він отримав 3 роки таборів. Проте, потрапив під амністію та був звільнений.
Весною 1947 року співробітники УМГБ Запорізької області, як і в інших регіонах, на вимогу республіканського керівництва почали звертати більше уваги на питання боротьби з підпіллям «мельниківскої» ОУН. Під час німецької окупації на території міста Запоріжжя та області представникам цієї організації закріпитися не вдалося. Тим не менше, в УМДБ проводили перегляд усіх матеріалів по лінії ОУН для виокремлення саме учасників «мельниківського» підпілля. Одночасно з наявної агентури відбиралися особи, які могли вести розробку членів ОУН (м) та інших антирадянських організацій та груп (окрім «бандерівців»). Саме на 1947 рік припадає активізація агентурно-оперативних заходів МГБ, які були спрямовані на викриття осередків ОУН (м), яким вдалося зберегтися на той час. Це ж стосувалося розшуку лідерів підпілля та їх помічників, які залишилися на території СССР.
На території Запорізької області, за визначенням співробітників МГБ, організованих формувань (осередків) ОУН (м) виявлено не було. Однак, наказ треба було виконувати й «на допомогу» чекістам прийшли переселенці із українських земель, які відійшли до Польщі. Найбільш помітною розробкою по «мельниківській» лінії у цей час стала справа-формуляр № 2397 під назвою «Посох» на переселенця-священика Олега Мількова, який жив у Бердянську і був настоятелем церкви святого Георгія на старому кладовищі (до 1958 року). Він підозрювався у зв’язках із керівними ланками націоналістичного підпілля у Західних країнах та на території Західної України. До його розробки у різний час залучалися різні агенти, серед яких: Йосип Дрожча (інформатор-квартирник «Виноградов»), «Спасов», «Лев», Надія Строцкевич («Степова»), «Пчельніков» та Олександр Загорайко («Проскуров»).
У грудні 1947 року 2 відділом УМГБ Запорізької області було заведено справу-формуляр № 3090 під назвою «Тендер» на жителя Запоріжжя Івана Титаренка. Підставою для відкриття справи стали свідчення засудженого до розстрілу у травні 1945 року агента гестапо Дмитра Чекалюка. Останній, якого також обвинувачували у належності до націоналістичного підпілля, на допиті стверджував, що завербував Івана Титаренка в ОУН. Зокрема, Дмитро Чекалюк свідчив, що від 1926 року належав до націоналістичного підпілля під псевдо «Шомпол», а у 1940 році за завданням підпілля ОУН Станіславської (Івано-Франківської) області виїхав до Запоріжжя для створення осередків організації на промислових об’єктах міста. Це завдання він, нібито, виконав й створив таку організацію з 14 осіб, з якими проводив збори на квартирі одного з учасників Івана Акельми у с. Канцерівка сучасного Запорізького району. Серед завербованих особисто ним, Чекалюк назвав й Івана Титаренка на псевдо «Паротяг» (очевидно, через те, що працював машиністом паротягу). Далі він свідчив, що на початку німецько-радянської війни ця націоналістична організація розпалася.
Зусиллями співробітників Управління МГБ у Запоріжжі були встановлені Титаренко й Акельма. Останнього заарештували у лютому 1947 року й засудили до 15 років каторжних робіт за антирадянську діяльність під час війни. У той же час Іван Акельма на допитах жодного разу не згадав ні про ОУН, ні про Чекалюка й Титаренка. Не дивлячись на те, що опис члена підпілля, наданий у свідченнях Чекалюком, повністю співпадав з портретом Титаренка, інших доказів чи зачіпок в МГБ не мали. Під час німецької окупації Іван Титаренко у Запоріжжі не проживав, бо був евакуйованим разом із заводом «Запоріжсталь». Разом із тим, насторожувала співробітників МГБ та обставина, що він у 1947 й 1948 роках виїжджав до Львівської області. Очевидно, підозрювали, що виїзди мали відношення до діяльності підпілля ОУН й могли дати вихід як на підпілля, так і зв’язкові лінії. Для з’ясування усіх обставин справи тривала агентурна розробка. Серед співробітників Івана Титаренка було завербовано агента «Семенова», однак жодної важливої інформації станом на 1949 рік він не роздобув.
Також у грудні 1947 року Якимівським райвідділком МГБ було заведено справу-формуляр №3121 на жителя села Охримівка Федора Музичука. Його, переселенця з Люблінського воєводства, розробляли за підозрою у належності до ОУН. Як доповідав інформатор «Нічний», Федір Музичук постійно критикував совєтський уряд, захоплювався Америкою й позитивно відгукувався про ОУН та багато знав про її діяльність і організаційну побудову. За агентурними даними, у Тернопільській області проживав брат Музичука, член ОУН. Не зважаючи на перспективність справи, вона абсолютно не розроблялася, а з червня 1949 року взагалі були відсутні повідомлення від агентури. Жодним чином не проводилася перевірка брата-оунівця та родинних зв’язків Федора Музичука у Америці. Подібні випадки недбалого виконання своїх обов’язків оперативниками МГБ фіксувалися й у інших районах Запорізької області.
