Юрій Щур
На середину 1945 року розгалуженої мережі націоналістичного підпілля на території Запорізької області не існувало. Після розробок совєтських органів державної безпеки, які були проведені восени 1943 – весною 1945 року, на свободі залишилися поодинокі оунівці, які за наявною на сьогоднішній день інформацією, не проводили активної діяльності. Не в останню чергу така ситуація була пов’язана із широкомасштабними німецькими арештами весни-літа 1943 року та виїздом керівництва місцевого націоналістичного підпілля за межі області й неможливістю відновлення старої організаційної мережі. Показово, що у цей час на оперативному обліку по антирадянському націоналістичному підпіллю у відділі по боротьбі з бандитизмом УНКВД Запорізької області перебували, здебільшого, учасники ОУН, які в якості переселенців прибули на територію області з Польщі.
Проблема поширення мережі ОУН на Наддніпрянську Україну після закінчення війни для керівництва українського націоналістичного руху стояла досить гостро. Всі усвідомлювали, що після повернення совєтської влади суттєво змінилися умови діяльності. Організаційну мережу відновлювати було досить важко, інколи – неможливо. Створення осередків ОУН відбувалося, здебільшого, «з нуля».
Плани реалізації цього напрямку простежуються в документах керівників ОУН, які співробітники МГБ вилучили під час чекістсько-військових операцій. Зокрема, у загиблого 18 січня 1951 року керівника Крайового Проводу ОУН «Москва» Івана Литвинчука («Дубового») був вилучений лист від Голови ОУН Василя Кука («Леміша») до крайового провідника ПЗУЗ Василя Галаси («Орлана»), в якому вказувалося, що ОУН має скеровувати всю енергію на виконання найважливіших завдань: реалізації програм «Дажбог» та «Орлик». У зв’язку з сильним переслідуванням зі сторони спецслужб, пропонувалося посилити конспірацію зв’язків із населенням Наддніпрянщини, рухатися в роботі вперед дуже обережно, не поспішаючи, без шуму та розголосу.
У вбитого керівника Крайового Проводу ОУН «Захід-Карпати» Степана Слободяна («Єфрема») було вилучено блокнот із зашифрованими записами. Після розшифрування «чекістам» стало відомо, що ОУН мала намір широко розгорнути роботу на сході. Для цього за кожним окружним проводом ОУН були закріплені 2-3 області на Наддніпрянщині, де мала здійснюватися підпільна робота. Запорізька область, разом з Дніпропетровською, були закріплені за Коломийським Проводом (умовний шифр «21»).
Керівництво ОУН намагалося відновити мережу на Наддніпрянщині, і в Запорізькій області зокрема, совєтські органи державної безпеки з усіх сил намагалися цьому завадити. Як зазначали співробітники КГБ, автори підручника з історії українського націоналістичного руху, «тактика боротьби, методи агентурно-оперативної діяльності органів державної безпеки УССР обиралися з врахуванням стану українського націоналістичного підпілля, усіх його сильних та слабких сторін». Вони ж запропонували умовну періодизацію боротьби з націоналістичним підпіллям:
1) Боротьба проти збройних відділів УПА (1944-1946 роки).
2) Боротьба органів державної безпеки проти оунівських осередків, які підсилилися за рахунок наповнення кадрами з УПА (1947-1951 роки).
3) Останній етап охоплював 1952-1955 роки, коли уже не було чіткого організованого спротиву підпілля, а органи держбезпеки мали справу з ізольованими одна від одної ланками підпілля та підпільниками-одинаками.
Враховуючи, що на території Запорізької області, із зрозумілих причин, відділів УПА не було, наведена схема тут мала свої відмінності. Разом із тим, загальні напрямки й методи діяльності зберігалися.
Боротьба з ОУН в цей час була покладена на органи МВД та МГБ. У структурі МВД цим займалися відділи по боротьбі з бандитизмом. Управління боротьби з бандитизмом НКВД УССР було створено 17 березня 1942 року згідно з наказом НКВД СССР № 0022. До 1944 року підрозділ був відділом, одержавши після цього статус Управління. У березні 1950 року Управління ББ МВД УССР було ліквідовано. Кримінальні справи і матеріали, що були до цього часу в його провадженні, передано у відділ розшуку злочинців МВД УССР.
У січні 1947 року ЦК ВКП (б) та уряд СССР прийняли рішення покласти завдання боротьби з українським націоналістичним рухом на органи держбезпеки. 21 січня того ж року було створено Управління 2-Н МГБ УССР, згідно з наказом МГБ СССР та МВД СССР № 0074/0029. В обласних управліннях МГБ створювалися відділи 2-Н. Управління 2-Н функціонувало до 1954 року.
4-те Управління МГБ СССР було створене наказом МГБ СССР від 12 червня 1946 року № 00244. Одночасно було сформовано й 4-ті управління – відділи – відділення в МГБ-УМГБ союзних республік (у тому числі в УССР), країв та областей. Головним завданням підрозділу був розшук державних злочинців, а з початку 1950-х років – боротьба з антисовєтським підпіллям ОУН.
З часу повернення совєтської влади на територію Запорізької області восени 1943 року до закінчення війни весною 1945 року, органами державної безпеки було встановлено 327 учасників ОУН, заарештовано 107 (з них за агентурними справам – 76), розроблялися агентурою 86, у розшуку перебували 134.
Після закінчення війни ситуація не змінювалася. Органи держбезпеки не збавляли обертів у боротьбі з ОУН на території Запорізької області. Відділом ББ обласного УНКВД безперервно проводилася робота з агентурно-інформаторською мережею. Cтаном на 1 червня 1945 року на обліку перебували: агентів – 24, резидентів – 37, інформаторів – 682, утримувачів конспіративних і явочних квартир – 28. Із цієї кількості 3 агенти та 13 інформаторів були завербовані серед українців – переселенців із Польщі. Вся агентура була закріплена за кожним оперативним працівником відділу ББ й периферією, а де не було оперативників ББ, роботу з агентурою вів безпосередньо начальник райвідділу НКВД.
Агентурній роботі загалом відводилося окреме, «почесне», місце в питаннях боротьби з українськими націоналістами. Укладачі підручника про діяльність ОУН й УПА та боротьбу з ними совєтських органів державної безпеки зазначали, що «основним й найбільш ефективним засобом у боротьбі з підривною діяльністю українських націоналістів, зокрема й з залишками озброєних банд, є агентура». Тут же зазначалося, що ефективність роботи агентури, яка засилалася до націоналістичного підпілля, так само як і ефективність самої агентурної розробки, залежить від кваліфікованості агентури, правильного керівництва нею, перевірки, виховання й умілого оперативного використання. Також у боротьбі з українськими націоналістами, наряду з підставою й введенням до підпілля кваліфікованої агентури, частіш за все використовувалася практика вербування агентів серед самих членів ОУН. Найчастіше вербування агентури відбувалося серед захоплених (заарештованих) оунівців, родичів чи близьких знайомих підпільників, а також колишніх учасників українського націоналістичного руху.
