Юрій Щур
Станом на 1950 рік для співробітників совєтських спецслужб досить актуальною залишалася тема переселенців із Західної України. За даними відділу 2-Н обласного МГБ, протягом 1950 року з боку українських націоналістів активних дій (диверсійних та терористичних актів, поширення листівок) не зареєстровано. На початку березня на обліку по лінії ОУН перебувало 214 осіб, з них за агентурними справами – 3 особи (1 справа), за справами-формулярами – 120, за агентурно-розшуковими – 47 та за попередньою агентурною розробкою – 44 особи.
Серед цих справ були справи-формуляри й на переселенців: члена Жмудського волосного УДК П. Жоха під назвою «Касир»; інформатора ОУН Підгаєцького району Тернопільської області А. Тягнибіду під назвою «Западніца»; інформатора боївки «Гоміна», яка діяла на території Краковецького району Львівської області М. Щирбу під назвою «Хамелеон» тощо.
Як зазначали в МГБ, оперативна база по лінії боротьби з українськими націоналістами збільшувалася у зв’язку з прибуттям на територію Запорізької області у 1949-1950 рр. 5547 сімей переселенців, з яких 4095 – із Західної України. Наголошувалося, що «цей контингент безсумнівно має значну засміченість бандитсько-оунівським елементом та їх прибічниками».
Серед фігурантів оперативних розробок в цей час був і «місцевий» Ф. Шейко (справа-формуляр під назвою «Прєсмикающийся»). Окрім різних питань його життя та діяльності періоду німецької окупації, слідчі цікавилися ангажованістю до націоналістичного підпілля, а зокрема тісними зв’язками з одним з керівників Мелітопольського окружного Проводу ОУН І. Курило-Кримчаком. А серед реалізованих справ-формулярів, які закінчилися арештами, були №5818, заведена на члена ОУН (м) із Заліщицького району Тернопільської області та під №5681 на члена підпілля ОУН Гуляйпільського району періоду німецької окупації В. Семенюту (справа «Довгоносик»).
Діяльність запорізьких МГБістів не влаштовувала київське керівництво. Недоліки в роботі з переселенцями були відображені у листі на ім’я начальника УМГБ Запорізької області Голубєва, який був підписаний заступником начальника Управління 2-Н МГБ УССР Пастельняком. Акцентувалася увага, що у Запорізьку область по переселенню прибуло кілька тисяч сімей, в основному із областей, де активно діяла ОУН. Не виникало сумнівів, що серед цих людей прибули емісари націоналістичного підпілля для проведення організаційної роботи. Про це ж свідчили і дані агентури та заведені оперативні обліки. Всі переселенці були взяті на облік і перевірялися за місцями їх колишнього проживання. Разом із тим, наголошував Пастельняк, заходи з отримання кваліфікованої агентури проводилися незадовільно, а деколи отримані від агентури сигнали навіть не перевірялися.
Окремо наголошувалося на тому, що оперативний склад досить слабо ознайомлений з діяльністю підпілля ОУН й не має досвіду боротьби з ним. При недостатньому рівні контролю зі сторони апарату 2-го відділу УМГБ, оперативники обмежуються лише перевіркою й фіксацією фактів антирадянської діяльності підозрюваних у належності до ОУН осіб.
Для вирішення ситуації, покращення боротьби з націоналістичним підпіллям, рекомендувалося взяти під агентурний нагляд усіх підозрюваних у належності до ОУН осіб, активізувати роботу з отримання якісної агентурної мережі, в тому числі з місцевих жителів, посилити контроль над роботою оперативного складу тощо.
Схожі проблеми були озвучені начальником 2 відділу УМГБ Запорізької області полковником Погорілим під час оперативної наради начальників УМГБ та 2-х відділів обласних управлінь держбезпеки Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Луганської областей і керівного складу оперативних управлінь і відділів МГБ УССР 4 грудня 1950 р. Зокрема, він зазначив, що на території Запорізької області проживає близько 40 тисяч переселенців із Західної України, «це дуже серйозна оперативна база, також у нас немає відділення по лінії Управління 2-Н, і роботою серед цієї категорії осіб займається оперативний склад за рахунок інших відділень відділу, який перевантажений своєю основною роботою».
Попри це, певними успіхами запорізькі оперативники похвалитися таки могли. Із довідки начальника 4 управління МВД УССР полк. Сараєва про стан боротьби з учасниками оунівського підпілля у східних областях України від 8 жовтня 1953 року дізнаємося, що на той час на обліку у Запорізькій області перебували 166 членів ОУН. Протягом року співробітникам МВД вдалося викрити 2 підпільні групи загальною чисельністю 22 особи. Одна з них існувала у Якимівському районі, до її складу входили П. Сендецький (керівник), Бойко, Чопранський й інші переселенці з Бережанського району Тернопільської області. Сараєв характеризував цю й подібні групи як такі, що складаються з націоналістичного елементу, який прибув із Західної України й, будучи об’єднаним спільними політичними поглядами, організовує зібрання, на яких проводять антирадянську агітацію. Особливо зверталася увага на те, що у висловлюваннях членів націоналістичних груп (гуртків) прямо наголошувалося на активізації діяльності із початком війни між Західними союзниками та СССР.
Щодо групи П. Сендецького окремо наголошувалося, що останній підтримував тісні зв’язки з родичами повстанського командира «Залізняка» (кущовий провідник ОУН Бережанського району Тернопільської області В. Амбрузевич), який діє в Тернопільській області. Зауважимо, що розробкою групи П. Сендецького під виглядом оунівців-нелегалів займалися агенти «Жук» та «Огнєв», а інформацію про членів групи збирала агент «Своя».
21-22 червня 1954 р. у Києві відбулася республіканська нарада керівників органів державної безпеки. Серед інших гострих питань тут було актуалізовано й питання боротьби з націоналістичним підпіллям з наголосом на поганій роботі ряду обласних Управлінь КГБ, серед яких фігурувало й Запорізьке. В черговий раз піднімалося питання активізації розробки переселенців із Заходу України, оскільки серед них було багато діючих підпільників.
