За словами єврейсько-американського професора міжнародних відносин доктора Іветт Альт Міллер:
“Ще два довгих роки гітлерівці вбивали людей у Бабиному Яру, викидаючи їх тіла в яр. Євреїв везли до Бабиного Яру з інших місць на розстріл. У Бабиному Яру вбивали й інші групи людей, зокрема пацієнтів із сусідньої психіатричної лікарні, радянських військовополонених, цивільних українців та ромів. За підрахунками істориків, у Бабиному Яру було вбито 100 тисяч людей, з них близько 60 тисяч євреїв. Останні в’язні, яких було вбито на цьому місці, були розстріляні за кілька тижнів до того, як 6 листопада 1943 року радянські війська захопили цей район.”
Треба віддати перевагу єврейським вченим, тому що нацистська аберація була спрямована насамперед проти євреїв. Проте потрібно схилятися до певної історичної точності. Моя мета тут — представити історію, яку ігнорують політики і вчені.
Українсько-американський історик Сергій Плохий, директор Гарвардського українського науково-дослідного інституту пише:
“Нацистська пропаганда стверджувала, що німці вели війну на сході проти єврейської комуни, оскільки пропагандисти посилалися на радянський режим, пов’язуючи єврейське походження та комуністичні переконання деяких з його перших лідерів. На думку німецької влади, існував прямий зв’язок між радянськими агентами та євреями… Різанина в Бабиному Яру виділяється в історії, оскільки це була перша спроба знищити всю єврейську громаду великого міського центру в Європі… Голокост в Україні також відрізнявся від Голокосту в Центральній та Західній Європі тим, що той, хто намагався рятувати євреїв, підлягав не лише арешту, а й розстрілу.”
Не-єврейські жертви в Бабиному Яру ще мають бути визнані та шановані належним чином. У цій статті робиться спроба дослідити вбивства нацистами не-євреїв у Бабиному Яру. У центрі уваги – українські жертви, зокрема українські націоналісти, а також місцеві цивільні, інтелігенція, київські чиновники чи українці, які служили в Червоній армії. З останньої групи близько 50 тис. потрапили в полон у перші дні. Їм доручили копати рови-могили для розстріляних євреїв, і навіть живих євреїв, в яру Бабиного Яру Тих, хто відмовлявся ховати живих, розстрілювали або ховали живцем.
Вбивства у Бабиному Яру, здійснені нацистами, тривали протягом 1941-43 років із спорадичними масовими вбивствами, щонайменше, протягом трьох інших періодів, лютого, жовтня 1942 року та серпня 1943 року. У цих трьох масштабних вбивствах було задіяно більше неєвреїв, ніж євреїв, і багато українців.
Коли німці вторглися до Радянського Союзу в червні 1941 року, українські націоналісти побачили можливість відновити незалежність України. Одна група, Організація Українських Націоналістів (група Бандери) проголосила у Львові незалежну Українську державу 30 червня 1941 р. Нацисти відповіли на це проголошення. Вони заарештували керівництво і інтернували його в концтаборах Заксенхаузен і Освенцим. Коли німці йшли на схід, а совєти відступали у вбивчому режимі випаленої землі, обидві групи українських націоналістів (група Бандери ОУН і група Мельника) йшли за ними. У хаосі, зміні режимів ОУН(М) створила в Києві Всеукраїнську національну раду, заснувала газету «Українське слово», Спілку письменників і навіть молодіжну програму. Німці звернули увагу на ту місцеву адміністрацію та громадянське суспільство.
Старший науковий співробітник Інституту вивчення війни, Голокосту та геноциду в Амстердамі Кароль Беркхофф пише:
“У Бабиному Яру вбивали не лише євреїв. Разом зі своїми друзями-євреями наприкінці вересня загинули жінки та чоловіки, які не були євреями. У лютому 1942 року було вбито голову Київської міської управи Володимира Багазія, а також кількох членів ОУН…”
Український історик Сергій Кот пише, що серед загиблих у Бабиному Яру були українці – воїни Червоної Армії, які потрапили в полон, учасники радянського комуністичного підпілля, учасники націоналістичного підпілля обох фракцій ОУН, прості жителі міста, вбиті як заручники чи за найменші провини проти порядків, впроваджених окупаційним режимом під час окупації Києва. Легенда про футбольний матч смерті, будь то міф чи факт, не має значення для цієї дискусії. Багато гравців «Старту» чи «Динамо» були вбиті не за футбольні навички, а за участь у Червоній Армії чи цивільній адміністрації Києва. Полонених червоноармійців мали використати для викопування могил у Бабиному Яру, а потім загнати євреїв у ями. Оскільки військовополонені відмовилися виконувати цей обов’язок, нацисти експериментували, вказуючи євреям змінити ролі. Свідчення Михайла Марченка, як військовополоненого Червоної Армії, вказували на те, що військовополонені переважно відмовлялися грати в цю гру.
ОУН(М) була проблемою для німців. Як тільки були завершені перші дії проти євреїв і нібито встановився контроль, нацисти звернули свою увагу на українських націоналістів. Про події в Києві кінця 1941 р. О. Жданович пише, що у першій половині грудня заарештували редакцію “Українського слова” – Івана Рогача, Оршан-Чемеринського. М. Олійник, Яковенко та інших. На початку лютого 1942 року нацистам вдалося заарештувати основну частину керівництва українських націоналістів у Києві та їхніх прихильників. Потім стратили їх у Бабиному Яру. Серед них були голова Спілки письменників Олена Теліга, її чоловік Михайло, значна частина редакції газети, зокрема згаданий Іван Рогач та інші інтелігенти. У лютому 1942 р. був заарештований і голова Всеукраїнської національної ради Микола Величківський. Проте йому вдалося уникнути Бабиного Яру.
До жовтня 1942 року гітлерівці знищили в Бабиному Яру провід ОУН Мельника. Яскраво змалював події український письменник-націоналіст Ю. Федоренко:
“Тільки масивні стіни сірого будинку Короленка 33, були німими свідками середньовічних тортур і мордів, що чинили розгнуздані гестапівці… Прийшов і трагічний жовтень 1942 року. Десь перед світанком засвітилися окасті фари вантажних авт на подвір’ї. загули мотори, застогнали від гестапівских прикладів смертники з 29-ї камери і пішли з зв’язаними руками на подвір’я…. Навантаженні авта понеслися сонними вулицями Києва і спинилися біля провалля Бабиного Яру. В’язнів виладували…Блиснули зловіщі вогники німецьких автоматів…”
Нацисти продовжували вбивати в Бабиному Яру (українських націоналістів і мирних жителів) аж до серпня 1943 року, коли, очікуючи повернення Радянського Союзу, вони майже без розбору вбивали всіх опонентів, яких могли знайти, націоналістів, що залишилися, керівництво київського громадянського суспільства та навіть деяких членів київської громадськості. футбольна команда. Федоренко пише про це:
“Був теплий серпневий вечір сорок третього року… Київ готувався до евакуації… Повзли безконечні валки обозів, тягли на дротяних тросах понівечені танки, розбиті авта, панцерники. Смертельно ранений займанець відкочувався на захід… Грізний наказ військового коменданта Києва – залишити місто цивільним під загрозою смерті…Очищають і сірого велетня по Короленка 33…Те саме провалля, але свіжий рів. Знову блиск вогників і тиша...”
Згадуючи Бабин Яр, ми не сміємо забувати, що всі жертви заслуговують на визнання та молитви. Євреї, безумовно, заслуговують на увагу. Їх вбили просто за те, що вони євреї. Інші національності, як українці, були вбиті за політичну діяльність всупереч німцям. Керівництво українського націоналістичного руху, ОУН(М) у Києві в основному було поховано в Бабиному Яру в лютому 1942 року. Ці герої заслуговують на увагу також і при тому і наших молитов.
13 лютого 2022 року Аскольд С. Лозинський
