(За матеріалами книжки Ярослава Середницького «Пані Льоля: втекти від більшовиків». – Київ: Темпора, 2019. – 428 с.)
Навесні 1932 року до Кременця на Волині дійшли вісті з Наддніпрянської України, що газети по той бік річки Збруч розтрубили про початок у Совєцькому Союзі «атеистической пятилетки». І то була не чергова більшовицька агітка. Генеральний секретар ВКП(б) Іосіф Сталін оголосив «План партійної й державної релігійної політики». Згідно плану через «пятилетку», тобто, до 1 травня 1937 року на території Совєцького Союзу «не повинно залишитися жодної церкви чи молитовного дому. А саме поняття Бога буде викреслено як пережиток середньовіччя й інструмент пригнічення трудящих мас».
Більшовики реалізують вказівки І. Сталіна під час «атеистической пятилетки», переобладнуючи московський храм на склад. 1933 р.
Расплясались, разгулялись бесы
По России вдоль и поперек…
Максиміліан Волошин
Руїни собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві після підриву в серпні 1937 року.
Антирелігійний рисунок Олександра Довженка. 1930-ті роки.
Невдовзі в Москві злетів у повітря величний храм Христа Спасителя. А в Києві в 1934-1936 роках розібрали, а в 1937 році остаточно підірвали собор і дзвіницю Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря. В 1930-х роках комуністична влада і НКВД реалізували «безбожну п’ятирічку» у всіх містах і, особливо, в селах Наддніпрянської України в значно більших масштабах, як на території Росії. На 1939 рік в Україні діяло лише 3% від дореволюційних православних церков. Не залишилося жодного відкритого монастиря й костелу. Тільки в час Великого терору 1937 року в Україні органи НКВД заарештували 32 тисячі «церковників і сектантів».
Звістка в 1932 році про «атеистическую пятилетку» схвилювала Льолю Абсторську. Що буде з дядьком Афанасієм (Афанасієм Харитоновичем Латком) у Москві? Дядько Афанасій тривалий час був гордістю її батька Степана Шемчука й усієї родини. Закінчив Київську духовну семінарію й Київську духовну академію. Перед Першою світовою війною став священиком Кафедрального православного собору Александра Невского на площі Саській у Варшаві. Нащадок подільських хліборобів досяг високого церковного становища, але став при тому «истинно русским человеком».
У 1915 році духовенство Собору евакуювали при відступі Російської армії з Варшави. Вивезли високохудожній іконостас і цінні речі внутрішнього убранства. В 1920-1926 роках після утвердження Другої Речі посполитої Кафедральний православний собор демонтували. Звичайно, він був символом поневолення Польщі російським царизмом, але й неабиякою архітектурною пам’яткою. Від знищення врятували кілька високохудожніх мозаїк. Більшість з них знаходиться в нижній Православній церкві Марії Магдалини в районі Прага на східному березі ріки Вісла у Варшаві.
Кафедральний православний собор Александра Невского на площі Саській (нині площа Юзефа Пілсудского) у Варшаві, побудований у 1912 р.
Після Жовтневого перевороту 1917 року отець Афанасій (Латко) отримав невеликий прихід у Москві. З повоєнних листів стало зрозумілим, що «Бог милував отця Афанасія від кар совєцької влади». Він трохи прослужив у своєму приході в Москві після 1932 року, вийшов на пенсію й пережив у Москві важкі воєнні роки.
Не виключено, що отця Афанасія врятував від репресій на колишніх священиків… наступ німецьких частин, що в листопаді 1941 року підійшли впритул до Москви. Напівправда чи напівлегенда свідчить, що за наказом самого І. Сталіна з іконою Казанської Божої Матері кілька разів облетіли навколо Москви. Це підтверджують опубліковані спогади В.Г. Владімірова. Охороняючи Боровицькі ворота, він бачив як до Кремля проїхала автомашина з трьома бородатими священиками з хрестами і вказав, що через кілька днів літак «Дуглас» з іконою Казанської Божої Матері на борту тричі облетів Москву.
Ты помнишь, Алеша, дороги Смоленщины,
Как шли бесконечные, злые дожди,
Как кринки несли нам усталые женщины,
Прижав, как детей, от дождя их к груди,
Как слезы они вытирали украдкою,
Как вслед нам шептали:- Господь вас спаси!-
И снова себя называли солдатками,
Как встарь повелось на великой Руси.
Константін Сімонов. «Ты помнишь, Алеша, дороги Смоленщины». Осінь 1941 р.
Те, що військовий кореспондент центральної газети «Правда» К. Сімонов восени 1941 року відкрито написав у розтиражованому вірші «Господь вас спаси!» свідчило про зміни в СССР у відношенні до релігії. Офіційно Совєцький уряд відновив співпрацю з Російською православною церквою в 1943 році.
Ярослав Середницький, Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка
