1 березня 1885 року, 140 років тому в Полтаві, у багатодітній сім’ї в народилася акторка театру та кіно Явдоха Іванівна Верховинець-Костева, яка взяла собі псевдонім Доля.
Батько керував хором у єпархіальному училищі, де з восьми літ навчалася і співала й Євдокія. Грала також у драматичній студії, на репетицію якої якось завітали імениті артисти Микола Садовський, Іван Мар’яненко, Северин Паньківський. Дівчина виконувала соло в кантаті Миколи Лисенка «Б’ють пороги». Після «прогону» Садовський пожартував: «Голос я чув, артистки ж не бачу» (була маленького зросту). У 21 рік Євдокія Іванівна приїхала до Києва в складі трупи Миколи Садовського в перший стаціонарний український театр.
У ньому зіграла такі ролі: «Мацюсь, пастушок («Зачароване коло» Л.Ріделя); Натюша, Кася, Харитина («Суєта», «Сава Чалий», «Наймичка» I.Карпенка-Карого), Галя, Проня («Циганка Аза», «За двома зайцями» М. Старицького) та ін.
У театрі Садовського познайомилася з Василем Верховинцем, який увійшов до історії української культури як хореограф, діяч товариства «Просвіта», перший теоретик українського народного танцю, композитор, диригент і фольклорист. Через два роки Василь і Євдокія побралися. З 1909 року подружжя мешкало в будинку батьків Євдокії на одній із найстаріших вулиць, що в Подільському районі міста — Горі Марата (нині ця вулиця носить ім’я Василя Верховинця). Перейшли в «Товариство українських акторів», який очолював Іван Мар’яненко.
За сприяння цього товариства було поставлено вистави «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Катерина», хоча не забували й про європейську класику— «Аїду», «Ріголетто», «Травіату», «Фауста». Згодом на основі «Товариство українських акторів» утворився національний концертно-театральний осередок.
Разом із чоловіком Василем Верховинцем Євдокія заснувала унікальний ансамбль «Жінхоранс», де стала режисеркою. Вони виступали в новому оригінальному жанрі театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень і танців. Цей колектив мав шалені успіхи на гастролях.. У фільмографії акторки Євдокії Долі— ролі в комедії «За двома зайцями» та драмі Івана Кавалерідзе «Коліївщина».
Сягнувши вершин слави, пережила заслання до Казахстану, бо виявилася дружиною «ворога народу». У 1938 році російсько-більшовицькі кати з НКВС Василя Верховинця заарештували, звинуватили у посібництві Симону Петлюрі. Згодом НКВДисти розстріляли Василя Верховинця. А Євдокію Долю як дружину «ворога народу» червоні кати заслали на чужину — до Казахстану. Там полтавська акторка поневірялася з 1938 до 1944 року. Після того повернулася на Полтавщину, в обласну філармонію. Спочатку була декламатором, а потім очолила новостворений ансамбль і знову гастролювала аж до 1959 року, до пенсії. Померла 15 листопада 1988 року у Полтаві.
26 січня 2024 року на 49-й сесії Полтавської міськради 8-го скликання у межах виконання деколонізаційного закону депутати міської ради перейменували провулок Льва Толстого на честь Євдокії Долі. Цьому передували напрацювання учасників Полтавської топонімічної комісії (зокрема Леоніда Булави і Олега Пустовгара) при Інституті розвитку міста й волевиявлення полтавців під час он-лайн голосування на платформі EDEM: учасники громадського опитування підтримали усунення з топонімії імені російського письменника й увічнення у назві провулку землячки, акторки, співачки, в’язня комуністичних таборів Євдокії Долі.
Представництво УІНП у Полтаві
