Майже півстоліття (з 1942 по 1991-й, а в РФ дотепер) український резистанс 40-50-х років ХХ-го віку ніколи не був предметом науково-історичного вивчення на високому академічному рівні, а лише об’єктом злісного шельмування під пристальним наглядом спецслужб (НКВД, НКҐБ, МҐБ і КҐБ) та ідеологічних віддділів компартії у вигляді тисяч публікацій-прокльонів у ЗМІ, сотень брошур та «монографій» (від «Німецько-українських націоналістів» Дм.Мануїльського 1946 р. до «Безбатченків» вигаданого «Клима Дмитрука», а насправді полковника КҐБ Євстафія Гальського, що вийшла аж трьома виданнями – 1972, 1974 і 1980 рр.). До цього переліку можна долучити ще хіба ще книгу Р.Масловського «З ким і проти кого воювали українські буржуазні націоналісти в Другій світовій війні», котру опублікували в Москві українською (sic!) мовою 1999-го року (тобто вже після дезінтеграції СССР), а намагалися поширювати в мережі книгарень та вуличних яток в Україні. В 2016-му цей «твір» переклали на російську (там-таки в Москві) і перевидали масовим тиражем (імовірно, що окрім зброї та боєприпасів її завозять в ОРДЛО «гуманітарними конвоями»).
Були, звичайно (і продовжують виходити) документальні матеріали у видавництві «Літопис УПА», котрі в РФ оголошені «екстремістською літературою», але оскільки це видавництво утворене на американському континенті колишніми політемігрантами (в більшості – безпосередніми учасниками бойових дій у лавах УПА) без якихось академічних титулів та вузівських дипломів історичного профілю, то багато хто в світі (і, на жаль, в Україні теж) вважає ці публікації некритичними, ба й тенденційними, оскільки там, мовляв, замовчуються «негативні сторінки українського збройного підпілля», а подаються лише «суцільні позитиви».
Само собою зрозуміло, що дипломовані історики України до проголошення Державної незалежності, підтвердженої Всеукраїнським референдумом 01 грудня 1991 р. не мали навіть теоретичної можливості здійснювати об’єктивне дослідження резистансу 40-50-х років і така тенденція зберігалася по-суті аж до 2014-го року в зв’язку з режимом секретності державних архівів (і партійних, і спецслужб), як також – будемо відвертими – своєрідною «інерцією мислення» істориків, десятиліттями виховуваних на ідеологічних засадах комуністично-імперських уявлень так званого «історичного матеріалізму».
Своєрідним «проривом» у цьому напрямі можна вважати академічний збірник матеріалів під назвою «За край і волю, за нації долю! Дослідження, документи, свідчення», видані щойно під егідою Національного музею історії України у Другій світовій війні (генеральний директор – заслужений працівник культури України І.П.Ковальчук) та Інституту історії України НАН України (директор – академік НАН України В.А.Смолій; до речі, він автор «Вступного слова» до цього збірника). Добротна в поліграфічному плані книга обсягом 324 сторінок підписана до друку 07.09.2017 р. й опублікована київським видавництвом «Аеростат» як науково-документальне видання. Його прорецензували доктори історичних наук, професори П.П.Гай-Нижник (його рецензію можна прочитати за посиланням http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2017doc-za-kray-i-volyu.php ) та Ю.М.Сорока і з виходом такого солідного збірника в світ, можна сказати, дослідження українського резистансу середини ХХ-го століття «вийшли з підпілля» й стали об’єктом уваги академічної науки, що можна і потрібно лише вітати!
Ініціатором видання цього збірника (дуже похвально!) став колектив НМІУвДСВ під орудою заслуженого працівника культури України Л.В.Легасової – заступника генерального директора Музею з наукової роботи. Значний вклад в його появу внесли співробітники Відділу історії рухів опору та інших підрозділів. До публікації аналітичних статтей долучилися науковці вузів Києва та інших великих міст України, зокрема професори Іван Патриляк, Олександр Лисенко і Юрій Шаповал, кандидати історичних наук Руслан Забілий і Володимир Сімперович й хоча в Москві збірник, очевидно, теж зарахують до тої преславутої «екстремістської» когорти і накладуть (або і вже наклали) табу на його ввезення до РФ, факт участі в його укладанні такої потужної когорти дипломованих істориків найвищої кваліфікації є свідченням перед усім світом, що Україна нарешті звертається до неупередженого вивчення своєї правдивої новітньої історії, сторінки якої донедавна були однією суцільною «білою плямою».
Докладне ознайомлення з названою книгою навіть мені – людині за освітою далекою від академічних історичних пізнань, але багато років вишколюваною радянськими ідеологічними принципами підготовки спеціалістів у вузах (де, як усім добре відомо, незалежно від того, ким ти маєш бути – інженером від котлів і механізмів чи агрономом або ветеринарним лікарем − мусів вивчати «Історію КПРС», «Марксистсько-ленінську філософію», «Політекономію» та «Науковий комунізм») – абсолютно ясно й зрозуміло, що цей збірник – то не сукупність пропагандивних матеріалів, мета яких є обілити борців за незалежність України середини ХХ-го століття, яким навішано цілий сонм вигаданих ярликів з метою опогання про цих людей навіть простої пам’яті, а спроба об’єктивно розібратися в самому феномені, до якого були причетні щонайменше півмільйона осіб з усіх областей нашої держави – «від Чернігова до Чернівців, й від Лугані по гордий Львів» (Яр Славутич).
Скажу відразу: збірник – це не «полегшене чтиво» на кшалт «Трьох мушкетерів» чи вистави «Загибель ескадри» й для непідготовленого (в історичному плані) індивіда легким не буде. Він, зрештою, й не розрахований на широку аудиторію, а призначений (як мені видається) в першу чергу науковцям вузів, де функціонують історичні факультети, науково-дослідним установам гуманітарного профілю, студентам і аспірантам-історикам тощо. Думаю, що він може стати в неабиякій пригоді письменникам, котрі шукають історичні сюжети для своїх майбутніх творів (як, наприклад, «Троща» В.Шкляра), а також тим, хто веде пошук близьких і рідних, пропалих безвісті в горнилі того часу і подій.
Що ж знайде читач у цьому збірнику? Розпочинається він, як вже згадано, «Вступним словом» академіка В.Смолія. Там, зокрема, сказано: «…Так уже повелося, що українці завжди, за всіх часів і обставин, важко і жертовно боролися за власну долю /…/ Сучасні процеси державотворення актуалізують цю проблематику в академічному і в суспільно-політичному дискурсі. З огляду на це підготовлене колективом авторів та упорядників видання, безумовно, стане помітним внеском не лише у прирощення фундаментальних знань, а й виконуватиме просвітницьку функцію».
В «Слові від упорядників» заступник генерального директора з наукової роботи НМІУвДСВ Л.Легасова зазначає: «Пропоноване науково-документальне видання є своєрідним підсумком роботи наукових співробітників у всіх напрямках роботи Музею. Його мета – популяризувати наратив українських істориків, які відображають деякі характерні тенденції сучасної історіографії УПА і студіювання її різноманітних аспектів, увести в науковий обіг нові музейні джерела з повстанського середовища, дати загальне уявлення про особливості тематичної фондової колекції Національного музею».
Збірник складається з трьох частин і «Науково-довідкового апарату». Перша частина («Наукові дослідження») містить такі статті: Іван Патриляк: Український визвольний рух та його місце у вітчизняній концепції Другої світової війни; Олександр Лисенко: Втрати УПА та українського націоналістичного підпілля в роки Другої світової війни та повоєнне десятиліття; Руслан Забілий: До питання організації УПА. Бачення, ідеї, реалізація; Юрій Шаповал: УПА і «Волинська різанина»: як досліджувати і як пам’ятати; Валентина Смірнова та Олександр Білоус: Український визвольний рух: джерелознавчий зріз музейної колекції; Володимир Сімперович: Український визвольний рух в усноісторичних джерелах (за матеріалами музейної колекції); Володимир Третяк: Відомості про загиблих або померлих вояків УПА (зокрема у ВТТ ГУЛАГу), а також членів їхніх родин, мешканців Верховинського району Івано-Франківської області, як джерело вивчення повстанського руху на Гуцульщині.
Друга частина – це першопублікація архівних матеріалів Андрія Михалевича-«Дениса» (названого спочатку «Архів «Коса» і переданих до НМІУвДСВ Рівненською обласною організацією Всеукраїнського братства ОУН-УПА), які охоплюють період 1943-50 рр. В масиві – 58 (!) унікальних документів найрізноманітнішого плану, які всесторонньо характеризують функціонування українського збройного підпілля на Рівненщині та Волині в часі його становлення і активного функціонування. Переповідати опубліковане – означає написати щонайменше десяток сторінок тексту, але можу запевнити: це багатющий матеріал для його використання істориками і краєзнавцями, а також тими, хто бажає самостійно ознайомитися з принципами функціонування УПА «з перших уст», а не в інтерпретації третіх осіб. Вона, ця друга частина, займає «левову пайку» обсягу збірника (сторінки зі 133 по 262) і є, як на мене, дуже цінним матеріалом для багатьох дослідників. За роки незалежності України віднайдено десятки архівів підпілля 40-50-х років, але уведено в науковий обіг лише хіба так званий «Озернянський архів» з Тернопільщини, тоді як всі решта знаходяться «в процесі вивчення» й опубліковано тільки окремі їх фрагменти, або лише короткі повідомлення про факт віднайдення.
Прекрасно оформлена третя частина, яка названа «Визвольна боротьба крізь призму музейних джерел» (сторінки 263-298). Тут наведено якісні фотокопії підпільних видань, листівок, твори Ніла Хасевича, світлини повстанців (в т.ч. й ідентичні, зроблені в глибокому підпіллі), одяг, зброя, побутовий інвентар з бункрів і криївок та багато чого іншого, яке чудом збереглося в невиявлених чекістами підземеллях, або подароване Музею людьми, котрі зберігали щось таке (з ризиком бути покараними за «бандпособнічєство») в якості сімейних реліквій та інші матеріали.
Завершує збірник добротно оформлений пошуково-довідковий розділ, який містить «Біографічні етюди персоналій», «Іменний покажчик», «Географічний покажчик» та «Список умовних скорочень», що у поєднанні з цитуванням 340 джерел у авторських публікаціях перетворює це видання в своєрідну «міні-енциклопедію», дуже зручну для ознайомлення з українським збройним підпіллям означеного часу тими, хто лише розпочинає «вхід в проблему» з одного боку, як і важливу джерельну базу для вже досвідчених дослідників, котрі ведуть пошук чи то персоналій, чи територіальних характеристик функціонування загонів УПА. На моє глибоке переконання, збірник «За край і волю, за нації долю!» (слова з пісні «Ми українські раволюцйонери» Петра Болехівського-Бояна) може слугувати прикладом підходу до подальшої публікації подібних видань як науковцями, так і непрофесійними авторами, котрі присвячені тематиці українського резистансу середини ХХ-го століття.
Василь Гуменюк,
старший науковий співробітник,
дослідник-любитель світлин УПА
20.03.2018 р.
