Юрій Щур
На кінець 1960 року співробітники УКГБ Запорізької області зазначали, що оперативна обстановка в регіоні, по лінії боротьби з українськими націоналістами, «характеризувалася наявністю українського націоналістичного елементу, окремі особи з яких висловлюють наміри у так званий зручний момент виступити проти Совєтської влади». В області на той час проживали колишні учасники визвольного руху, які повернулися з ув’язнення. Крім них, були й ті, хто вийшов із підпілля з повинною та «інші націоналістичні елементи».
По розробкам членів ОУН та бійців УПА, які проживали на території Запорізької області, працювало 39 агентів. Із них 5 на зв’язку з органами держбезпеки перебували вже більше 14 років, ще 5 – від 5 до 10 років, 23 агента – від 2 до 5 років, а 6 – до 2-х років. За віком градація була наступною: до 30 років – 7 агентів, від 30 до 40 – 15 агентів, від 40 до 50 – 9, а ще 8 агентів були старшими за 50 років. 18 агентів мали початкову та неповну середню освіту, 15 – середню, а 6 – вищу. Соціальний розріз був наступним: 20 робітників, 12 службовців, 3 колгоспники, 1 студент та 1 служитель релігійного культу. 13 агентів з цих 39-ти було завербовано з оунівців, які повернулися з ув’язнення.
У місті Запоріжжя співробітниками КГБ було встановлено 45 колишніх учасників підпілля ОУН, які прибули до обласного центру після ув’язнення. В основному, ці люди працювали на промислових підприємствах. Відповідно, було заведено 6 агентурних справ, 5 справ оперативної перевірки та 1 облікову справу. У місті було залучено 27 агентів, 12 з яких працювало по конкретним справам, а 15 займалися виявленням націоналістів та антисовєтчиків серед свого оточення.
Даючи загальну характеристику агентурі, співробітники КГБ зауважували, що не мають користі у роботі по лінії ОУН агенти «Бандурист», «Сергій», «Родіонов», «Галкін», «Береза» та «Уран». Пов’язано це було як з відсутністю зв’язків у середовищі, так і з небажанням співпрацювати з органами держбезпеки.
Та разом із тим, вистачало агентів, які самовіддано працювали, виконуючи завдання КГБ. Агенти «Дон», «Горлицький» та «Антоненко» займалися розробкою Романа Мончука, який відверто висловлювався за доцільність боротьби з совєтською системою. «Не пасли задніх» також «Богдан» (йому вдалося, зокрема, «морально пацифікувати» антисовєтчика Сікорського), «Лєбєдєв» та «Сидоренко». У 1960-му році, за відсутності конкретних розробок, без роботи «нудилися» агенти з обласного центру «Лешко», «Трояновський», «Петров», «Віктор», «Дубовський», «Умілий», «Кравець», «Майський», «Рибаков» та інші.
Деякі агенти, за визначенням самих КГБістів, не мали достатнього рівня для роботи. Зокрема, в розробці одного з керівників підпілля ОУН на території нової частини Запоріжжя періоду німецької окупації Гната Гребенюка використовувався агент «Затворов». Як зазначалося у звіті про його роботу, «за своїми особистими якостями не в змозі надати допомогу органам КГБ в справі вияснення намірів Гребенюка. Сам агент за своїм загальним розвитком стоїть набагато нижче того, кого розробляє».
У Гуляйпільському районі було виявлено 15 колишніх учасників націоналістичного підпілля. Також в цей час там тривала розробка Володимира Білаша, сина начальника штабу армії Махна, який разом з колишніми учасниками «Групи українських підпільників» хотів створити антисовєтську самостійницьку організацію. Серед інших, в той час розробкою цієї справи займалися агенти «Твердий» та «Сухаров». Загалом, у Гуляйполі на той час було 5 агентів, задіяних у боротьбі з націоналістами. Усі вони перебували на зв’язку з резидентом «Миргородським».
У Пологівському районі по лінії ОУН були задіяні агенти «Іванов» та Бубнов. У Андріївському районі (розформований у 1962 році) попри наявність 3-х оунівців, які прибули після звільнення з таборів, агентури для роботи не було.
У Мелітопольському районі станом на кінець 1960 року було 13 оунівців, які повернулися з ув’язнення та ще 60 осіб (характеризувалися як націоналісти), які вели листування із респондентами за кордоном. Для розробки використовувалися три агенти: «Маяк», «Львівський» та «Морозов». Останній, щоправда з вини одного з КГБістів був розшифрований. Серед недоліків також згадувався факт, що у селі Новгородківка (до 1946 року – Чехоград) проживало 10 сімей, пов’язаних з ОУН та ще 7 колишніх підпільників повернулися з таборів. Разом із тим, в селі був лише один агент «Яснов», та й той за національністю чех.
Були на той час і ширші проблеми, пов’язані із агентурою та роботою співробітників КГБ з нею. Зокрема, не було охоплено туристів-українців із західних країн. Лише за 1960-й рік Запоріжжя відвідало 168 українців з Канади (організованими групами) та 79 закордонних українців, які прибули за приватними візами (з них 18 із «капіталістичних» країн). Лише одного разу до туристичної групи було підставлено агента «Віктора». Інші ж залишилися неохопленими.
Крім того, в КГБ визнавали, що агентурна робота проти націоналістів ведеться односторонньо – лише проти тих, хто повернувся з ув’язнення. Майже зовсім не проводилася робота на той час серед інтелігенції, зокрема для виявлення ворогів совєтської влади та потенційних націоналістів. Агенти «Хмельницький» та «Бутко», які працювали викладачами у педуніверситеті (тепер – ЗНУ), в силу своєї завантаженості на роботі, повноцінно цього зробити не могли.
Також, станом на 1960-й рік певна група агентів, які вдало «попрацювали» проти націоналістичного підпілля від часу повернення совєтської влади у 1943 році, вже майже не мала знайомих серед націоналістичного середовища. Таким чином, цінні та перевірені агенти не мали можливості «допомагати» своїм кураторам. Відповідно, одна з задач, яка була серед першочергових для оперативних співробітників КГБ, полягала у виведенні «старої гвардії» на середовище націоналістів та антисовєтчиків, актуальне на початок 1960-х років. Також активізації й поглиблення вимагала робота з тими українцями, які листувалися з родичами та знайомими, що проживали у «капіталістичних країнах».
