Юрій Щур
Совєтські органи державної безпеки, організовуючи та здійснюючи боротьбу з українським націоналістичним рухом, значної уваги надавали використанню агентурного апарату. Багато з успішних акцій проти підпілля ОУН та відділів УПА були результативними саме завдяки інкорпорації агентури до лав борців за незалежність України. Та, як і будь-яка нелегальна структура, агентурна сітка часто подекуди виявлялася неефективною. При чому, низька ефективність агентури повною мірою була «заслугою» працівників органів держбезпеки. Про такі випадки зустрічаємо дані у багатьох документах совєтських спецслужб.
Так, у доповідній записці МВД про боротьбу з ОУН станом на 1 жовтня 1953 року наводилася інформація, що у ряді областей Наддніпрянщини є досить цікаві агентурні розробки українських націоналістів. Разом із тим, заходи по цим справам проводилися повільно, часто не кваліфіковано. Інколи ж, досить серйозні помилки агентів та їх кураторів зводили нанівець самі розробки.
Так, у Запоріжжі з квітня 1952 року проживала Катерина Павлишина, яку підозрювали у належності до підпілля ОУН та зв’язках з націоналістичною молодіжною організацією, яка діяла у Львові. До липня 1953 року її агентурно не розробляли. Більше ніж за рік після прибуття Павлишиної до Запоріжжя, місцеве УМВД прийняло рішення підставити їй агента «Жука», видавши його за підпільника, який прибув із Західної України.
У цій комбінації було використано рекомендаційний лист до Павлишиної від колишнього студента Львівського політехнічного інституту Івана Мармуша (розроблявся як керівник оунівської молодіжки), який було отримано у лютому 1952 року через агента УМВД Львівської області «Качура». Не здійснивши перевірку місцезнаходження Мамчура, співробітники МВД дали «Жуку» завдання повідомити Павлишиній, що він продовжує навчання в інституті у Львові.
Павлишина прийняла «Жука», але рекомендаційний лист після зустрічі одразу переправила своїй знайомій (зв’язковій) Іванні Галінаті, яка на той час проживала у Каховці Херсонської області. Також у листі вона повідомила подробиці зустрічі з «Жуком» та бесіди з ним. У листі-відповіді Голіната повідомила Павлишиній, що Мармуш ще восени 1951 року закінчив навчання й виїхав на роботу до Калуського району. Відповідно, попереджала її, що поява «Жука» скоріш за все є комбінацією МВД.
У всій цій ситуації МВД УССР найбільше турбувало, що за рахунок проваленої комбінації з агентом «Жуком» може бути розконспірований цінний агент Львівського МВД «Качур».
Ще один подібний випадок було зафіксовано в діяльності МВД Сталінської (Донецької) області. Наприкінці 1952 року тут від агента «Орел» надходила інформація про існування в Андріївському районі націоналістичного підпілля, утвореного переселенцями з Дрогобицької області. Керівником цієї групи «Орел» називав Михайла Слутого. Саме до нього мав втертися в довіру агент «Бєлєнко». Однак, через наспіх підготовлену комбінацію, не обійшлося без ляпів. Це й дозволило оточенню Слутого запідозрити агента у належності до системи МВД.
Повним провалом для співробітників МВД стала операція у Кіровоградській області. Було зафіксовано, що з грудня 1952 року по червень 1953 року у переселенок із Станіславської (Івано-Франківської) області Устини та Марії Капущак під вигаданим прізвищем проживав охоронець Михайла Дяченка – «Марка Боєслава» Дмитро Синяк («Дяченко»). Замість спільних дій для пошуку та затримання Синяка, співробітники МВД Кіровоградської та Станіславської областей просто вирішили допитати сестер Капущак про місце укриття підпільника. На допиті сестри повідомили, що Синяк у них був до березня місяця, а потім виїхав у невідомому напрямку. Без перевірки даних сестер Капущак, а також без ґрунтовного вивчення їхньої біографії тощо, оперативниками Кіровоградського МВД вони обидві були заагентурені для пошуку «Дяченка». Разом із тим, саме допомагаючи Синяку, сестри поширювали плітки про його виїзд за межі області, або ж на територію Західної України.
У червні 1953 року співробітники МВД Кіровоградської та Станіславської областей вирішили ввести в розробку агента «Квітку», щоб з її допомогою заарештувати Синяка. Пізніше, під час розбору перебігу агентурної операції, було визнано її недолугість з самого початку: розроблена наспіх, без забезпечення для агента належних засобів зв’язку та без належної участі оперативників. Як наслідок, Дмитро Синяк задушив агента «Квітку» та з Устиною Капущак безперешкодно вибув у невідомому для МВДистів напрямку.
Ще одним проблемним напрямком в антиоунівській діяльності МВД була відсутність чіткої координації обласних управлінь з міськ- та районними відділами. Зокрема, у Київській області зовсім не здійснювався контроль над діяльність периферійних органів, внаслідок чого 4 відділ УМВД не мав інформації про розробки членів ОУН, здійснювані міськими та районними відділами.
За рахунок слабкого контролю за периферійними органами й недостатньо наданої практичної допомоги, виявлені члени ОУН не розроблялися й агентура для цих потреб не вербувалася. Наприклад, у Якимівському районі Запорізької області було встановлено близько 20 осіб, яких підозрювали у проведенні націоналістичної діяльності. Та на зв’язку у райвідділу МВД було лише 4 агенти, які могли працювати по лінії ОУН. При чому, двоє з них від контактів з МВД всіляко ухилялися. Протягом же 1952-1953 років жодного агента районним відділом МВД завербовано не було.
Крім наведеного Якимівського району, подібна ситуація спостерігалася у ряді районів Сталінської, Одеської, Херсонської, Чернігівської й інших областей.
Для покращення діяльності, направленої на боротьбу з ОУН на Наддніпрянщині, керівництво МВД УССР вимагало дотримуватися наступних вимог:
1. Усім органам МВД східних областей України покращити роботу з наявною агентурою, зайнятися її вишколом для отримання навиків контррозвідки й активно використовувати у боротьбі з ОУН.
Крім того, позбутися непрацюючої агентури, дезінформаторів та подвійних агентів. Зайнятися підбором і вербуванням оперативно-перспективної агентури серед виявлених зв’язків членів ОУН, яка в подальшому зможе виявляти та розробляти націоналістів.
2. Необхідно активізувати агентурну розробку учасників викритих націоналістичних груп, а також виявлених членів ОУН, здійснювати по цим справам добре продумані агентурні заходи.
Розробляти й реалізовувати заходи по інкорпорації до осередків підпілля перевіреної агентури з завданням повного викриття й своєчасного попередження або припинення антисовєтської діяльності.
3. Ретельно вивчити оперативну ситуацію на території області, району й, з урахуванням її, розробити заходи для найскорішого виявлення націоналістів на території східних областей України.
4. Кращої організації потребувала робота з перехоплення каналів зв’язку керівників націоналістичного підпілля Західної України із своїми зв’язковим, які перебували на Наддніпрянщині. Для цього інтенсивної розробки вимагали родичі та близькі відомих підпільників, які прибували із західних областей.
5. Також необхідно було взяти на облік та в активну агентурну розробку колишніх учасників ОУН та УПА, які явилися з повинною. Факт добровільної здачі органам МВД не знімав з них підозри у продовженні активної діяльності у підпіллі.
6. Активізації вимагав напрям, пов’язаний із розшуком членів родин та близьких знайомих членів ОУН, які виїхали і перебували за кордоном. Особливий інтерес для МВД тут становили канали зв’язку.
7. Для успішної діяльності вимагалася тісніша взаємодія із органами МВД Західної та Східної України. Зокрема, залучення агентурного апарату із заходу для пошуку підпільників, які осіли на території східних областей.
8. Для посилення роботи периферійних органів, рекомендувалося провести виїзні наради з оперативними співробітниками міськ- та районних відділів МВД на тему «Стан чекістської роботи по боротьбі з українськими націоналістами й заходи щодо посилення цієї боротьби».
Реалізація усіх цих заходів мала бути під постійним контролем 1 відділу 4 Управління МВД УССР, який в свою чергу також мав забезпечувати допомогу обласним управлінням у реалізації найбільш важливих справ на членів підпілля ОУН.
