Юрій Щур
Співробітники КГБ надавали виняткової ваги справі «Блок». Знайти привід, заарештувати та засудити людину, яка мала антисовєтські погляди, або здійснювала протирежимну діяльність було мало. КГБісти «супроводжували» своїх «підопічних» всюди: як в ув’язненні, так і після нього.
У 1975-1976 роках до Дубравного та Скальнинського виправно-трудових закладів було здійснено 22 виїзди оперативних співробітників КГБ УССР, які здійснили більше 150 профілактичних бесід з ув’язненими. Дев’ять ув’язнених дали згоду на оперативну співпрацю. У цей же час Львівський, Івано-Франківський, Тернопільський, Рівненський, Волинський та Київській обкоми компартії направляли до цих таборів 6 спеціалізованих пропагандистських груп. Окремих ув’язнених – Світличного, Стуса, Чорновола, Геля, Осадчого, Калинця та інших – етапували до слідчих ізоляторів КГБ, де з ними проводилися «виховні» бесіди.
Загалом, за визначенням КГБістів, такі заходи особливого успіху не мали: «більшість засуджених українських націоналістів залишаються на ворожих позиціях». Більш за те, співробітники КГБ зауважували, що засуджені українці (націоналісти) намагаються проводити антисовєтську діяльність в ув’язненні, являються організаторами «ворожих проявів», й активно передають рукописи своїх творів для друку за кордон.
У вересні 1975 році Іван Світличний написав колективну скаргу до Президії Вєрховного Совєта СССР з вимогою надати статус політв’язня. Із цією вимогою йому вдалося ознайомити багатьох ув’язнених у таборів, внаслідок чого скаргу підписало ще 40 осіб. Агент КГБ «Кудря», який перебував серед ув’язнених, повідомляв, що цей документ намагаються переправити за кордон.
Також агентура КГБ доповідала, що подібна діяльність ув’язнених свого роду стимулювалася академіком Андрієм Сахаровим та його оточенням, які вели листування, підтримували матеріально та сприяли передачі творів українських політв’язнів за кордон.
Після звільнення в січні 1976 року, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки Іван Кандиба, дорогою додому, у Москві зустрічався з Сахаровим, Григоренком та іншими правозахисниками. У Києві відбувалися зустрічі з фігурантами справи «Блок», серед яких Бадзьо, Мешко й інші. Все це ретельно фіксувалося агентами КГБ.
Також завдяки агентам, співробітникам КГБ було відомо, що Кандиба виїжджав до Чернігова, Волинської та Хмельницької областей, де відвідував Левка Лук’яненка, а також Катерину Зарицьку й Дарку Гусяк, які раніше належали до керівництва ОУН (б) в Краї. З ними Кандиба обговорював становище у таборах, а також велися розмови про тактику діяльності в умовах того часу. Зокрема, й про необхідність «самвидаву» для активізації діяльності.
Із об’єктами розробки справи «Блок» також зустрічалася дружина політв’язня Святослава Караванського Ніна Строката, звільнена з ув’язнення наприкінці 1975 року. Агентура, яка «крутилася» навколо неї, доповідала в КГБ, що «Строката залишилася на ворожих позиціях й готова продовжувати боротьбу».
Разом із тим, вона зауважувала, що «не побачила тут жодного національного руху, все подавлене й мовчить», на відміну від Москви, де досить потужний дисидентський рух. Найближчому оточенню Строката читала нові вірші Караванського, отримані від нього під час побачення у таборі. Агенти доповідали, що ці вірші були різко націоналістичні, антисовєтські.
Доповідаючи про українських націоналістів та дисидентів, які перебували в ув’язненні керівництву компартії УССР, КГБісти надали деякі рекомендації щодо перспектив профілактичної роботи. На думку КГБ, більш ефективною така робота могла бути за умови розгрупування частини ув’язнених, найбільш вороже налаштованих, до таборів з посиленим режимом утримання на території інших совєтських республік. Це, на думку КГБ, забезпечило б ізоляцію «екстремістів» від інших засуджених, обмежило можливості їх консолідації, провокування колективних акцій тощо.
Співробітники КГБ спеціально вивчали матеріали про поведінку 166 ув’язнених у таборах антисовєтчиків. З’ясувалося, що спільне перебування цих людей з іншими категоріями ув’язнених (злочинців) не сприяло проведенню власне антисовєтських заходів. Така доля, зокрема, спіткала відомого режисера Параджанова. Перебуваючи серед побутових злочинців, він не мав можливості здійснювати спротив системі і проводити політичну боротьбу.
Виходячи з таких результатів, КГБісти пропонували розділяти українських політичних в’язнів, зокрема інкримінуючи їм побутові злочини. Розчиняти політично активний та свідомий елемент, щоб вони не мали можливості здійснювати колективну боротьбу.
