14.10.1930 – на сторінках центральної британської газети лейбористської партії «Manchester Guardian» надруковано статтю «Польський терор в Україні», якою автор Фредерік Август Фойт впродовж двох тижнів розпочав подачу фактів про злочини польської поліції та армії проти українського цивільного населення Східної Галичини в рамках державної репресивної акції пацифікації.
Для усього цивілізованого світу злочини польської влади виявились настільки брутальними та дикунськими, що наприкінці 1930 року українське питання, яке до цього мало кого цікавило, перетворилось на найгарячішу новину у світових ЗМІ. Тільки за жовтень-грудень англомовна преса (Англія, Канада, США) надрукувала на цю тему близько 160 статей, німецька та австрійська – понад 400, чеська – близько 80, французька та італійська – по два десятки. Внаслідок цих публікацій до Галичини виїхали представники різних світових громадських організацій, які на власні очі пересвідчувались у правдивості описуваних жахіть і потверджували про це у світі. Розголос про польські злочини був резонансним і виставив Польщу в непривабливому вигляді усього цивілізованого світу.
З опису пацифікації в м. Підгайці: «Заарештованих скутих завели до сараю в магістраті. Звідти по одному заводили до льоху-пивниці, де чекало близько 20 поліціянтів, озброєних гвинтівками та палицями. Під ударами палиць жертву валили на землю й били аж до втрати притомности, потім відливали зимною водою і били далі, знущаючись нелюдським способом. Казали, наприклад, їсти жменю землі і питали, чия то земля. Отцю Блозовському заявили, що свячення, отримане від єпископа, недійсне, а дійсне тільки те «свячення», що уділяє поліція». [AAN, MSZ, t. 2860, k. 222–223; ЦДІАЛ, ф. 344, оп. 1, спр. 553, арк. 11. Пор.: ЦДІАЛ, ф. 392, оп. 1, спр. 20, арк. 2–5, 39–43.]
З опису пацифікації у с. Купчинці Тернопільського повіту: «в читальні „Просвіти”, поліціянти наказували керівнику читальні Миколі Школьному і членам заряду… дерти й нищити власними руками театральний гардероб. Потім влаштували щось на зразок театрального видовища, наказуючи членам заряду одягати на себе театральні строї й імпровізувати виставу… Знищено все приладдя, картини, гардероб, куліси вартістю кілька тисяч злотих, знищено всі музичні інструменти вартістю понад 600 американських доларів…» [AAN, MSZ, t. 2253, k. 182–183.]
Пацифікацію польська найвища влада розпочала під претекстом боротьби з УВО та ОУН. Але ж прості селяни не були ані членами, ані в більшості симпатиками (в ті часи) цих підпільних структур. І театральні костюми, портрети, куліси, музичні інструменти, книжки не були зброєю чи засобами для диверсій. Правда цими «подвигами» польські «охоронці» законності та порядку дуже швидко прищепили простому народу великі симпатії до УВО та ОУН.
