“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.
Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19
Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська гельсінська група) – це перша легальна правозахисна організація в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, яка заклала ненасильницьку, легальну і правову основу для здобуття українцями незалежності, демократії та поваги до прав людини.
Сорок років тому за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.
З того часу рух пройшов нелегкий шлях, на якому траплялися арешти, позасудові репресії, громадський тиск та інші відчайдушні спроби тоталітарної машини на чолі з ЦК КПРС задушити процес демократизації. На спільному рахунку УГГ – понад 550 років неволі. Група розплатилась п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського району Пермської області) загинули у неволі: Олекса Тихий – 5 травня 1984, Юрій Литвин – 4 вересня 1984, Валерій Марченко – 7 жовтня 1984 і Василь Стус – 4 вересня 1985.
Але попри шалений тиск, УГГ не саморозпустилася, як це зробила Московська група: з неволі виходили її документи. Закордонне представництво УГГ видавало щомісячний бюлетень „Вісник репресій в Україні”, діяв вашингтонський Комітет гельсінських гарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка видавало документи групи українською й англійською мовами, вся Україна припадала вухом до сигналу “Радіо Свобода”.
Сила і моральна перевага українських правозахисників над тоталітарним режимом полягали в тому, що репресії їх не зламали, вони не перейшли в підпілля, а відкрито продовжували вести боротьбу з тоталітаризмом, підписуючи документи своїми іменами. Вели відкриту боротьбу та апелювали до радянського закону і міжнародних правових документів.
Правозахисники вчинили революційний переворот у свідомості стероризованого за попередні десятиліття населення. У невільній країні вони почали поводитися як вільні громадяни. Крім того, Українська гельсінська група в добу краху світової колоніальної системи нагадала про існування поневоленої України і порушила питання про визнання її світовим співтовариством, насамперед, щоб Україна була представлена на наступних Нарадах з безпеки та співробітництва в Європі окремою делегацією.
Як тільки в період “гласності” й “перебудови” перші правозахисники опинилися на волі, вони відновили свою діяльність, яка швидко набувала політичного характеру. 7 липня 1988 року Українська гельсінська група постала як Українська гельсінська спілка. Вона поклала початок створенню політичної системи в Україні.
Нарешті, 1 квітня 2004 року була заснована асоціація правозахисних організацій – Українська гельсінська спілка з прав людини, що є правонаступницею УГГ і продовжує справу побудови правового суспільства.
Інформаційні матеріали про заснування українського гельсінського правозахисного руху за посиланням.
Програма заходів до відзначення 40-річчя Української гельсінської групи за лінком. Програма оновлюється, тож слідкуйте за змінами на сайті та у соціальних мережах Українського інституту національної пам’яті.
Прес-служба Українського інституту національної пам’яті
