З нагоди 125-літнього ювілею першої жінки-офіцера Олени Степанівни 7 грудня об 11.00 на Личаківському цвинтарі відбулися меморіальні заходи за участю громадськості та керівництва Львівщини. А у неділю, 10 грудня о 15.00 у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» — вечір пам’яті легендарної національної героїні.
Самовідданість Олени Степанівни у волонтерській боротьбі за Українську державність надихає наших сучасників, які зараз стримують військову агресію на сході України. Незламність бранки ворожого полону та сталінського режиму, як і її сміливість її інтелектуального внеску в науку, утверджують наші духовні цінності.
Олена-Марія Степанів (Степанівна) народилась 7-го грудня 1892 р. у селі Вишнівчик Перимишлянського району на Львівщині в родині священика.
Олена навчалася у Львові в Першій дівочої гімназії, захоплювалася спортом, літературою та мистецтвом. У 1910 р. вступає до семінарії Українського педагогічного товариства та до організації «Пласт». У Львівському університеті вивчає географію та історію. З початком Першої світової війни йде доброволкою до стрілецького війська. Брала участь у боях під Комарником, на Маківці та під Болеховом. За виявлену звитягу хорунжа нагороджена медаллю «За хоробрість».
Після битви під Болеховом потрапляє до полону, 4-місячним етапом — до Ташкента. У ташкентському таборі вивчає французьку та англійську мови, математику. Повернувшись, продовжує брати активну участь у військово-політичному життя Галичини: разом з іншими старшинами готувала Листопадовий Зрив, боролася за українську владу у Львові і за його межами. Як четарка УГА пройшла бойовий шлях від Львова до Староконстянтинова. Працювала референтом преси в держсекретаріаті закордонних справ ЗУНР.
У 1919 р. продовжила навчання у Віденському університеті, де отримала ступінь доктора філософії. З поверненням до Львова Олена Степанів стає членом НТШ, працює на педагогічній, кооперативній, статистичній та науковій нивах. Публікує дослідження «Сучасний Львів». Після війни – на викладацькій та науковій роботі.
20 грудня 1949 її арештовували радянські репресивні органи. Під слідством була в тюрмі на Лонцького, опісля – ув’язнена в мордовських таборах ГУЛагу. У 1956 повернулася до Львова, оселившись із сином Ярославом Дашкевичем у будиночку на вул. Козацькій, 11-а. Померла від невиліковної хвороби 11 липня 1963 р, похована на Личаківському цвинтарі. Ще за життя Олена Степанів-Дашкевич була визнана національною героїнею.
