Львів, 1973…
50 років тому, в ніч з 27 на 28 березня 1973 року у Львові було поширено близько 250 летючок такого змісту:
«Заборона російським самодержавством ювілею Шевченка стала найкращою формою агітації українських мас проти самодержавства /за Леніном/. Коли кати в апогеї свого чорносотенства топчуть національну святиню – у німих рабів повинні отверзтися уста. Шевченко є для українського народу національною святинею, і коли топчуть Шевченка – то топчуть нашу честь, насміхаються над народною совістю. Наш Львів завждм святкував шевченківські дні – ні один тупорилий кат – ні Австрія, ні Польща – ніколи не зважувався перешкодити всенародному вшануванню свого співця. Цього року вперше у Львові плюнули в нашу любов. Чого не зробили цісарська Австрія і панська Польща – зробив червоний фашизм «соціалістичної імперії Росії. Шевченка у Львові не святкували. Не було святкових вечорів ні у львівських театрах, ні у філармонії, ні в домі актора. А ініціаторів шевченківських урочистостей попередили, залякали перестрахувальники парткомів і КДБ. Не було вечорів у жодному з львівських вузів, навіть у консерваторії ім. Лисенка, навіть в університеті ім. І. Франка – в університеті, де майже всі факультети наполягали на святкуванні, а ансамбль «Черемош» підготував святкову програму, в університеті, де починаючи з 1939 року шевченківські вечори були університетським громадянським обов’язком. Навіть Черкаському народному хорові, який виступав у шевченківські дні в нашому місті, було заборонено співти «Заповіт» та інші «неугодні» сьогоднішнім сатрапам пісні.
Коли кати в апогеї свого чорносотенства топчуть національну святиню – у німих рабів повінні отверзтися уста. Народ, якщо він себе поважає, повинен вголос заявити протест, піднятися на захист своїх прав, своєї гідності і честі.
Вставайте, кайдани порвіте!» (у справі текст російською мовою).
ГДА СБУ, ф. 16, оп. 1, спр. 1065 (Документи…КДБ при РМ УРСР на адресу ЦК КПУ та РМ УРСР щодо… антирадянських процесів серед радянської інтелігенції та студентства (а/с «Блок», «Москіти»), арк. 348-353.
Автором цього тексту був талановитий поет і публіцист Грицько Хвостенко з Сумщини, на той момент студент-філолог ЛДУ, та його подруга Надія Степула. Листівки надрукували в Самборі на друкарській машинці керівник підпільної організації «Український національно-визвольний фронт» Зорян Попадюк, його мати Любомира і Євген Сеньків. У Львові їх поширили студенти історичного ф-ту ЛДУ Степан Слука, Роман Козовик, Іван Сварник, Ігор Кожан, Ігор Худий, Леонід Філонов, а також Роман Клак (лісотехнічний інститут), у гуртожитку й на філологічному факультеті Грицько Хвостенко, у поліграфічному інституті, а також у Івано-Франківську Яромир Микитко. КДБ знав про плановану акцію, однак коли студенти з-під Порохової вежі розійшлися в різних напрямках, вирішив діяти post factum. Усіх арештували протягом ночі. Затримали також Мар’яну Долинську, яка не поширювала летючок, бо перебувала в цей час на науковій конференції у Москві. Також затримали учасників нелегальних організацій (зокрема УНВФ) чи авторів публікацій у нелегальному альманасі Грицька Чубая «Скриня» – фізика Дмитра Петрину, філологів і журналістів Олега Лишегу, Віктора Морозова, Василя Гайдучка, Михайла Гомбковського, Василя Ганущака, Яромира Лишегу, Богдана Рокетського, Павла Федюка, Надію Степулу, Підсаднюка (ім’я не вказане).
Після попереднього слідства більшість студентів відпустили, однак піддали адміністративному покаранню: виключили з комсомолу (Л. Філонова з партії) і з університету, причому без права поновлення. Хлопців, крім Л. Філонова, який уже служив, забрали до війська.
Зоряна Попадюка засудили на 7 років позбавлення волі та 5 років заслання, Яромира Микитку – на 5 років таборів, Г. Хвостенка – на 5 років умовно, оскільки він активно сприяв слідству (Захаров Б. Нариси з історії дисидентсокого руху в Україні (1956-1987), с. 99).
Тривалий час питаннями руху опору й репресій у Львові 1972-1973 рр. займався історик Юрій Зайцев, автор низки досліджень про дисидентський рух в Україні.
Агентурна справа «Москіти» до 2013 р. мала гриф «цілком таємно», потім була розсекречена. Великий матеріал про неї підготував журналіст Олег Стецишин. Публікація супроводжується фрагментами слідчої справи, які можуть становити інтерес не лише для істориків, але й для психоаналітиків.
Шануймо ж Шевченка і пам’ятаймо тих, хто за нього боролися!
Іван Сварник, історик
