Топонімічна революція відбулася у Кобеляцькій громаді Полтавського району. Відтепер 161 вулиця і провулки матимуть українські назви. Ухвалу про перейменування застарілих і незаконних комуністичних та російських назв місцеві депутати прийняли на 41 сесії Кобеляцької міської ради згідно із Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Також 4 топоніми перейменовано розпорядженням в.о. Кобеляцького міського голови. Були враховані результати громадських обговорень на інтернет-платформі «Едем», рекомендації представника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олега Пустовгара та профільної депутатської постійної комісії. Сесійному засіданню передувала копітка праця місцевої топонімічної комісії, що була сформована із місцевих краєзнавців, співробітника УІНП, виконкому міськради, старост старостинських округів, депутатів, вчителів історії, громадськості.
Читайте також: Топонімічна революція у Кобеляцькій громаді: від Мазепи, Орлика, Петлюри до Героїв Майдану https://ukrpohliad.org/national-memory/toponimichna-revolyucziya-u-kobelyaczkij-gromadi-vid-mazepy-orlyka-petlyury-do-geroyiv-majdanu.html
Ярослав Мудрий
У місті Кобеляки вул. Горького (сталінський письменник, голова спілки письменників СРСР), а у селі Озера вул.1-го травня перейменували на пошану славетного київського князя Ярослава Мудрого. Він зійшов на київський престол 1019 року. Правив 35 років і ці роки були «золотими» для древньої Київської держави Русь. Епоха Ярослава Мудрого означилася зміцненням авторитету Русі як сильної християнської держави, розширенням дипломатичних зв’язків з провідними державами Європи, розквітом будівництва, освіти та літописання. За Ярослава Мудрого було укладено перший писаний звід законів — «Руську правду».
Василь Стус і Леся Українка
За ініціативи Олега Пустовгара у селі Озера вул. Шмідта (російський військово-морський діяч, контрадмірал флоту російської імперії), а у селі Світлогірське вул. Пушкіна перейменовано в честь поета рідкісного таланту, який обрав долю борця – Василя Стуса. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. Часто потрапляв до карцеру. Оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими. Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його «провину». Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У с. Орлик вул. Пушкіна, у с. Красне вул. 8-го Березня, а у с. Світлогірське -Макаренка (співробітник сталінського НКВС, педагог СРСР) перейменували на пошану Лесі Українки. Поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка Лариса Косач, що увійшла в історію української і європейської літератури під іменем Леся Українка. Детальніше на офіційному сайті УІНП.
Василь Онуфрієнко – автор поеми про Петлюру
У селі Кишеньки вул. Попова теж перейменували на пошану уродженця цього села, поета, автора поем «Сталін у пеклі» та «Симон Петлюра», редактора, лауреата Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук Василя Онуфрієнка. Детально у бібліографічній розвідці Любові Картальової тут https://tinyurl.mobi/3jLBZ», – розповів ініціатор-розробник цієї назви Олег Пустовгар.
На Полтавщині зберегли у назвах вулиць пам’ять про двох місцевих патріотів https://ukrpohliad.org/national-memory/na-poltavshhyni-zberegly-u-nazvah-vulycz-pamyat-pro-dvoh-misczevyh-patriotiv.html
Письменник Павло Загребельний
У селі Світлогірське пров. Горького на честь українського письменника, журналіста, редактора, сценариста Павла Загребельного. Він народився 25 серпня 1924 року в селі Солошине Кобеляцького району. Ветеран 2-ої Світової війни. На початку 60-х, коли Загребельний очолював газету «Літературна Україна», за публікації молодих авторів – Івана Драча, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Дмитра Павличка він втратив посаду і мав проблеми з друком своїх творів. З 1964 по 1973 рік – він відповідальний секретар, згодом – заступник голови правління Спілки письменників України. У 1973 – 1979 роки секретар, у 1979 – 1986 – 1-й секретар правління Спілки письменників України. Автор сценаріїв художніх фільмів, серед них «Ярослав Мудрий». Понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Одним із значних здобутків став роман «Диво» (1968), над яким письменник працював шість років (1962–1968). Також створив романи про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980). Розкрити «таємниці» характеру гетьмана Богдана Хмельницького показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України —такі риси роману «Тисячолітній Миколай» (1994). У 2024 році нагороджений званням Героя України.
Раїса Кириченко та пісня-символ
У селі Світлогірське пров. Челюскінський перейменовано на пров. Кобзарський, а вул. діячки ВЛКСМ Лялі Убийвовк на честь видатної української співачки, народної артистки України, лауреатки Шевченківської премії, Героя України Раїси Кириченко (1943-2005), чий спів обожнювали мільйони шанувальників. Раїса Кириченко — жінка-легенда, без якої неможливо уявити історію української естради другої половини XX століття. Детально у статті Тетяни Асадчевої тут https://tinyurl.mobi/3jLHk
У селі Самарщина вул. Мічуріна, а у селах Красне і Дашківка – Першотравневі перейменовано на Червоної Калини https://tinyurl.mobi/YptR (на прославлення стрілецької пісні, яка стала одним із символів війни України за незалежність і свободи від держави-агресора Росії – ініціатива знаного історика, публіциста, журналіста і воїна ЗСУ Вахтанга Кіпіані)
Читайте також: Топонімічна революція у Кобеляцькій громаді: увічнено героїчних земляків-оборонців від росіян https://ukrpohliad.org/national-memory/toponimichna-revolyucziya-u-kobelyaczkij-gromadi-uvichneno-geroyichnyh-zemlyakiv-oboroncziv-vid-rosiyan.html
Споконвічні історичні та християнські назви
У місті Кобеляки відновили низку історичних назв: вулиці Короленка (російський письменник, який прославляв Антона Денікіна і його білогвардійський рух за «єдину і неділиму росію») – Троїцько-Броварська; вулиці Декабристів – Палькова; вулиці Комарова – Підгірна; вулиці Кутузова (російський генерал-фельдмаршал) – Солонцівська.
У с. Гарбузівка вул. Першотравневу перейменували на Вісьмачка (на позначення гідроніму-річки Вісьмачка, яка протікає на північно-східній околиці цього села), а у Кобеляках вул. Мічуріна на Ворсклянська.
«У Перегонівці вул. 1-го травня перейменували на Преображенську, щоб актуалізувати важливі сторінки історії села, виникнення і назва якого пов’язані з Сокільсько-Преображенським чоловічим монастирем. Його збудували у 1714 році на правому крутому березі річки Ворскли у лісистій місцевості. Навколо монастиря було 656 десятин вільної землі, де розташовувались поселення козаків із Запорізької Січі. Для обробітку монастирських земель козаків примусово перегнали до монастиря. Звідси і назва поселення Перегонівка. У місті Кобеляки вулицю Макаренка, а у селі Підгора Колгоспну перейменували на Різдвяні – на пошану до найбільшого Християнського свята – Різдва Христового, а у Вільховатці вул Мічуріна – на Покровську. У 1743 році у цьому селі збудували дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, а в 1823 році до неї звели ще й дзвіницю. У Деменках пров. Гагаріна перейменували на Свято-Миколаївський. У 2002 році заснована парафія святого Миколая УГКЦ. З 2008 року в селі діє жіночий монастир УГКЦ, сестри опікуються дитячим будинком сімейного типу», – розповів розробник і ініціатор християнських назв Олег Пустовгар.
Олесь Гончар
У селі Шенгури вул. 1-го травня, а у с. Озера Мошляка перейменували на честь Олеся Гончара – письменника, життя якого пов’язане із Кобеляцьким краєм. Як зазначається на сайті УІНП: «У жовтні 1990 року українські студенти на Майдані Незалежності у Києві оголосили голодування, яке згодом отримало назву «Революція на граніті». Серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив їм свою підтримку».
У селах Галагурівка і Сухе вулиці Першотравневі перейменували на Соборні (як алюзія до знакового роману «Собор» авторства Олеся Гончара, який провів дитинство у с. Сухе).
Олексій Кулик, Павло Колесник і Євген Гущин
У селі Кунівка прибрали назву вул. Колгоспна, натомість увічнивши земляка Олексія Кулика – засновника Кобеляцького музею літератури і мистецтва, краєзнавця, художника, письменника і публіциста, який все своє життя присвятив збору історичних пам’яток Кобеляцького краю.
У місті Кобеляки вул. Усенка переназвали на пошану земляка, співака, ветерана 2-ої світової війни, співака (бас), артиста Павла Колесника. Наспівав на грамплатівку твори М. Вериківського – «Гримить» на слова Івана Франка та пісню Кобзаря з «Гайдамаків» Тараса Шевченка. У репертуарі – українські народні пісні, провідні партії у класичних операх українських композиторів.
У селі Правобережна Сокілка вул. Першотравневу перейменували на честь письменника і поета-пісняра Євгена Гущина. Він народився 22 квітня 1948 року. Походить з козацького роду, виховувався в родині потомствених козаків, які колись служили в Сокільській козацькій сотні. Дитячі та юнацькі роки промайнули у селі Сокілка. Тут Євгена Гущина називають полтавським степовим соколом, а Сокілку колискою дитинства. Закінчив географічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка (1971), геологічний факультет Харківського національного університету ім. В. Каразіна (1980). Поет, автор дев’яти книжок: «Українські мотиви» (2000), «Я слову рідному служу» (2003), «Я став заручником любові…», «Храм душі» (2005), «Дорога пам’яті» (2005), «Слова збираю, мов скарби» (2007), «Із родинного джерела» (2009), «Дзвінкове перевесло» (2011), «Перелунисті літа» (2013). Автор трьох збірок пісень: «Не зникай, любове» (2004), «Світи, моя зоре, світи» (2005), Вітрила надії» (2008). Член НСПУ з 2012 року. Письменник, лауреат літературної премії ім. Лесі Українки, заслужений журналіст України Василь Василашко наголошував: «Душа співає, коли читаєш вірші Євгена Гущина, відчувається природний зв’язок з мелодикою і задушевним змістом, іноді драматизмом, щирим патріотизмом. Євген Михайлович за професією – геолог, за покликанням – поет. І не тільки поет-лірик, але і бунтар. В ньому нуртує гнівний протест проти несправедливості. Цей протест виходить з надр душі саркастичним висловом, іронічною посмішкою чи дружнім кепкуванням, залежно від ступеня небезпеки влади, на яку він націлює своє зболене перо.
Євген Гущин у своїй поезії торкається тем любові, материнства, святого обов’язку перед Батьківщиною, попередніми поколіннями, зв’язків у родинному колі. Вірші поета більше наспівні, тому вони стали текстами щемливих і пам’ятних пісень».
До речі, у місті Кобеляки вул. Ломоносова переназвали на Наукову, а Пушкіна – на Музичну.
Мультиплікатор Зарубін
У селі Придніпрянське з ініціативи Олега Пустовгара вул. Баталова переназвали на пошану земляка, мультимплікатора, українського актора, режисера Леоніда Зарубіна. Він народився 1 вересня 1926 року у селі Придніпровське. У 1949 року закінчив акторський факультет Дніпропетровського державного театрального училища. У 1957 році закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. З 1949 по 1952 рік працював актором драматичного театру в м. Кривий Ріг, а 57-65 рр. – головним режисером Київського театру ляльок. Працював в жанрі лялькової анімації. У 1965-1996 рр. – режисер творчого об’єднання художньої мультиплікації «Київнаукфільм». Режисер низки українських мультфільмів. Серед них: «Івасик-Телесик», «Пан Коцький», «Як їжачок шубку міняв», «Бегемот і сонце», «Чомучка», «А нам допоможе робот», «Курча в клітиночку», «Колосок», «Нікудишко», «Щасливий принц», «Вій».
Леонід Каденюк
У місті Кобеляки вул. Гагаріна перейменовано на честь першого космонавта незалежної української держави Леоніда Каденюка. Із 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив політ на американському транспортному космічному кораблі «Колумбія» місії STS-87, проводив досліди із впливом невагомості на вегетацію рослин. Завдяки йому в космосі вперше було розгорнуто державний прапор України і прозвучав наш Гімн. А ще він узяв з собою в політ томик «Кобзаря». Повернувшись в Україну, генерал-майор Леонід Каденюк проходив службу в лавах ЗСУ: обіймав посади начальника авіації військ ППО України, помічника Президента України з питань авіації і космонавтики, заступника Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України, радника Президента України з питань авіації і космонавтики, у 2002 році був обраний народним депутатом України. Детальніше.
Уточнили імена видатних особистостей
Щоб чітко визначати особистостей, на честь яких названі вулиці, додали імена до прізвищ.
– у місті Кобеляки Івана Франка (на честь письменника Івана Франка, а не генаралісімуса Іспанії Франсіско Франко);
– у селі Світлогірське та місті Кобеляки Івана Котляревського (зачинателя української літературної мови, а не Пєтра Котляревського – російського військового імперського діяча);
– у селі Сухинівка вул. Олександра Довженка (український кіномитець);
– у місті Кобеляки та у селі Світлогірське Миколи Гоголя (не козацького діяча доби Руїни Остапа Гоголя, а письменника, автора праці «Роздуми про Мазепу» https://tinyurl.mobi/3hbTm);
– у селі Сухе Олеся Гончара (письменника, а не майстра, який виготовляє посуд з глини);
– у місті Кобеляки та у селах Красне, Гайове, Грицаївка, Соснівка, Деменки, Вільховатка, Підгора, Чкалове, Перегонівка, Сухе, Орлик, Золотарівка, Придніпрянське, Озера, Шенгури, Вібли, Світлогірське, Сухинівка, Іванівка вулиці Шевченка – на Тараса Шевченка (не футболіста й тренера, а пророка Української Нації).
Полтавський офіс УІНП
